| 1 |
Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, жити хочу! Геть думи сумні! Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки, буду сіять квітки на морозі, буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане та кора льодовая, міцна, може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать і, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну не стулю ні на хвильку очей, все шукатиму зірку провідну, ясну владарку темних ночей. Так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! Геть думи сумні! |
| 2 |
Змінивши назву твору з початкової «Звіролови» на «Тигролови», Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр — один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Автор утверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини. |
| 3 |
Коли подорожній сідав у човна на Бахтині, то перед його очима розгорнулася така картина. Ліворуч поблизу берега селянин Черепаха ховав у кишеню паперового карбованця і, очевидно, лагодився їхати випивати, тільки-но востаннє повторивши свою коротку промову. Праворуч у човні вже сиділа Альчеста, поклавши ніжки на купу йору, вкинутого в човен, щоб не було мокро. Просто за спиною подорожнього, доктора Леонардо, скажімо, розлігся перший краєвид. |
| 4 |
Навіть доплив допливу допливу цієї ріки, славнозвісна річка Лопань, колись була чималою рікою. Журавлівський крамар Нечипір Убийбатько міг би розповісти тобі про те, як у Лопані за його пам'яті ловили аршинних коропів і навіть точно показати довжину такого коропа на своїм прилавкові. І в не таку сиву давнину, значно ближче до наших часів, коло молдавського млина утопився не зовсім тверезий візник. |
| 5 |
Степовий Дінець не глибокий, і доктор Леонардо не злякався ні на мить. Домінантне почуття в його душі була радість. Він дочекався того моменту, коли можна врятувати Альчесту, винести її на руках на беріг, зняти з неї щасливими руками її мокру одіж, піти з нею берегом, несучи в руках її ніжну білизну, і скромно дивитись на маленькі пальці ніг, що переступають у сонячній траві. |
| 6 |
Любов не хоче знати нічого про розумову нерівність і недостатню освіту. Може бути, що доктор Леонардо збирався перевиховати і навчити цю ніжну й капризну женщину, що гола тепер здавалася йому сімнадцятилітнім дівчам. Але можливо, що він і не збирався її перевиховувати і вчити. |
| 7 |
Уявім собі, що ці два альгебраїчні знаки зустрілися немов плюс і мінус у тім конкретнім геометричнім місці, де вулички з Бахтину увіходять у базарний майдан. Баба, коли б вона була живою, реальною бабою, саме встигла б дійти до майдану і зустріти Черепаху, що, роз'ятрений незчисленними промовами до пасажирів і перспективою випити, промовляв уже сам до себе, хоч і дуже голосно. |
| 8 |
Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю. |
| 9 |
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу. |
| 10 |
Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем. |
| 11 |
Да́нія — скандинавська країна у Північній Європі. Розташована на південний захід від Швеції, і на південь від Норвегії, має сухопутний кордон із Німеччиною. Королівство Данія є суверенною державою, до складу якої входить дві автономні установчі землі в північній частині Атлантичного океану: Фарерські острови й найбільший у світі острів Ґренландія. Країна складається з півострова Ютландія, архіпелагу, і 443 островів, 70 з яких є населеними. Острови характеризуються плоскими орними землями і піщаними берегами, низькою висотою і помірним кліматом. |
| 12 |
Конституція Данії, прийнята 5 червня 1849 року, завершила еру абсолютної монархії, що почалась у 1660 році. Встановлена тим самим конституційна монархія, влаштована як парламентська демократія. Уряд та національний парламент засідають у Копенгагені, який є столицею, найбільшим містом і торговим центром країни. Данія є членом Європейського Союзу з 1973 року; користуючись при тому низкою прав на неучасть; країна зберігає власну валюту — данську крону. |
| 13 |
Протоки Ересунн (Зунд), Скагеррак і Каттегат відокремлюють країну від Норвегії й Швеції. Найближчі сусіди Данії — Швеція і Норвегія — віддалені від неї протоками Ересунн та Скагеррак, причому відстань до Швеції — 4 км, а до Норвегії — близько 200 км. Відстань до Великої Британії по Північному морю — близько 500 км. |
| 14 |
Протоки Малий Бельт, Великий Бельт і Ересунн, які звуть Балтійськими протоками, відокремлюють один від одного півострів Ютландію, острови Фюн і Зеландію та Скандинавський півострів. Вони є основним морським шляхом, який з'єднує Балтійське море зі Світовим океаном, і мають міжнародний правовий режим. |
| 15 |
Рельєф Данії рівнинно-горбистий. Більша частина території країни формується з великих хвилястих рівнин і невисоких, місцями крутосхилих пагорбів. Форми рельєфу сформовані переважно під впливом відступаючих на північ льодовикових покривів у плейстоцені, від яких залишилась велика кількість озер. На півночі Данії у результаті підняття утворилися ступінчасті морські рівнини. На сході країни знаходяться численні бухти, на заході та півночі — піщані дюни. |
| 16 |
За сучасними космогонічними уявленнями Земля утворилася приблизно 4,7 млрд років тому з розсіяної в протосонячній системі газопилової речовини. Внаслідок диференціації речовини Землі, під дією гравітаційного поля, в умовах розігріву земних надр виникли і розвилися різні за хімічним складом, агрегатним станом і фізичними властивостями оболонки — геосфери: ядро, мантія, земна кора, гідросфера, атмосфера, магнітосфера. |
| 17 |
Найгрубішою формою опису фігури Землі при першому наближенні — є сфера. Для більшості проблем загального землезнавства цього наближення видається достатнім, щоб використовувати в описі чи дослідженні деяких географічних процесів. У такому разі відкидають сплющеність планети при полюсах як несуттєве зауваження. Земля має одну вісь обертання та екваторіальну площину — площину симетрії та площини симетрії меридіанів, що характерно відрізняє її від безкінечності множин симетрії ідеальної сфери. |
| 18 |
Геоїд — це еквіпотенціальна поверхня, що збігається з середнім рівнем Світового океану, є геометричним місцем точок простору, що мають однаковий потенціал сили ваги. Така поверхня має неправильну складну форму, тобто не є площиною. Рівнева поверхня в кожній точці перпендикулярна до виска. Практичне значення та важливість цієї моделі полягає в тому, що лише за допомогою виска, рівня, нівеліра та інших геодезичних приладів можна простежити положення рівневих поверхонь, тобто, в нашому випадку, геоїда. |
| 19 |
Внутрішнє ядро, за припущенням, має діаметр 2600 км і складається з чистого заліза чи нікелю, зовнішнє ядро товщиною 2250 км із розплавленого заліза або нікелю, мантія близько 2900 км завтовшки складається переважно з твердих гірських порід, відділена від земної кори поверхнею Мохоровича. Кора і верхній шар мантії утворюють 12 основних рухомих блоків, деякі з них несуть континенти. Плато постійно повільно рухаються, цей рух називається тектонічним дрейфом. |
| 20 |
Атмосфера Землі включає: тропосферу (до 15 км), стратосферу (15-100 км) та іоносферу (100-500 км). Між тропосферою і стратосферою розміщується перехідний шар — тропопауза. У глибинах стратосфери під впливом сонячного світла створюється озоновий екран, який захищає живі організми від космічного випромінювання. Вище — мезо-, термо- й екзосфери. |
| 21 |
Довбиш був багатий чоловік; він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином. В самому кутку того яру блищав маленький Довбишів ставочок. Над ставком стояла Довбишева хата, вся в черешнях. Од вулиці було видно тільки край білої стіни з сінешніми дверима. Густі високі вишні зовсім закривали од вулиці вікна й стіни, наче густий ліс. Карпо йшов помаленьку, скоса поглядаючи на Довбишів двір. Перед ним блиснув вугол білої стіни, підперезаний внизу червоною призьбою; зачорніли чорною плямою одчинені двері з одвірками, помальованими ясно-синьою фарбою з червоною вузькою смужкою навкруги. |
| 22 |
Дедалі більше країн світу запроваджують жорсткі обмежувальні заходи для протидії поширенню коронавірусної інфекції – із закриттям кордонів, скасуванням масових заходів та зібрань, навчання у школах і ВНЗ, переведенням підприємств і установ на віддалений режим роботи, обмеженням сполучення між регіонами й деякими країнами тощо. Найпершим в Італії 10 березня почав діяти урядовий декрет під назвою “Я залишаюся вдома”, який поширює дію карантинних заходів, запроваджених раніше лише в Ломбардії, на всю територію Італії. |
| 23 |
Поезія Турбіної водночас захоплює й лякає своїми моторошними пульсаціями. За що її й люблю. Такі тексти подібні до оголеного нерву, крізь них авторка ніби відчуває і пропускає все, що довкола. Це про постійний контакт зі світом, про відчуття внутрішнього болю, коли щоразу всередині щось дає тріщину. Такий дар і прокляття водночас. Доля — збірник раніше невідомої, більш «зрілої» поезії, а також вирізки зі щоденників маленького радянського вундеркінда. |
| 24 |
Група археологів на чолі з Джеймсом Осборном із Чиказького університету проводила розкопки стародавнього кургану Тюркмен-Карахойюк. Одного разу вчені розговорилися з місцевим селянином, і він мимохідь розповів їм про дивний камінь із написом незрозумілою мовою, який бачив у річці неподалік. Вчені зацікавилися розповіддю і попросили показати їм камінь. Побачивши його, вони були приголомшені: з першого ж погляду археологи зрозуміли, що написи на камені зроблені лувійською мовою, якою на території сучасної Туреччини користувалися в бронзовому і залізному віках. |
| 25 |
Хто такий Хартапу, сучасним історикам невідомо. Але згадка Мідаса в прив'язці до Фрігії відразу вразила їхню уяву, адже Фрігія існувала на території сучасної Анатолії приблизно 3000 років тому. Серед її правителів було кілька людей на ім'я Мідас. Однак, за словами Осборна, датування кам'яної стели та лінгвістичний аналіз написів дозволяють припустити, що йдеться про того самого Мідаса з давньогрецьких міфів. |
| 26 |
Згідно з іншою, набагато більш жорстокою та повчальною версією цієї легенди, Мідас насолоджувався даром перетворювати все навколо на золото і настільки захопився, що обійняв свою любу доньку, зробивши її золотою статуєю. Мідас в розпачі поспішив до Діоніса і попросив повернути все як було в обмін на все своє золото. Діоніс зглянувся над царем і велів йому піти скупатися в річці, щоб змити прокляття. Скупавшись, Мідас і справді втратив дар перетворювати все на золото, але це не допомогло йому повернути любу дочку, яка так і залишилася статуєю. А Мідас помер від горя. |
| 27 |
Багато дослідників вважають, що більшість давньогрецьких міфів тією чи іншою мірою правдиві або є відображенням реальних подій. Наприклад, американська дослідниця Адріаном Мейор знайшла свідчення того, що легенда про те, як Геракл на зворотному шляху від амазонок врятував Гесиону від Троянського монстра, є відображенням того факту, що греки іноді знаходили величезні черепи давно вимерлих великих жирафів. |
| 28 |
Троя, яку в 1911 році розкопав Генріх Шліман, і справді виявилася спаленою, зазначає д'Анжур. Однак це не підтверджує історію Гомера, а лише показує, що той, хто вигадав цю легенду, надихався реальними грецькими облоговими знаряддями. Їх, як свідчать сучасні розкопки, конструювали у вигляді великих дерев'яних коней, щоб захищати воїнів від обстрілу противника. |
| 29 |
На думку дослідників, сподіватися на підтвердження того, що будуть знайдені історичні свідчення дару царя Мідаса перетворювати речі на золото, дещо наївно. Однак подальші дослідження в цьому регіоні Туреччини можуть призвести до інших відкриттів, зокрема і до тих, які проллють світло на життя Мідаса і витоки легенди про невгамовну жадобу. |
| 30 |
У багатьох легендах згадується якийсь Паламед — великий грек, який винайшов алфавіт. Йому також часом приписують винаходження усного рахунку, валюти і деякі інші речі. Насправді слово «паламед» одним з діалектів означало «мудра людина з давнини». Простіше кажучи, хтось просто невірно прочитав стародавні записи. Так і з'явився міф про генія, якому можна було б відвести не менше місце в світовій історії, ніж Ньютону й Ейнштейну. |
| 31 |
За словами дослідників, ті ж методи, які використовувалися в цьому дослідженні, також можуть бути використані для переоцінки аналогічних водоносних горизонтів по всьому світу. Місцева влада прагне вивчити, як недавно виявлений водоносний горизонт може допомогти з поставками прісної води, без будь-якої шкоди для навколишнього середовища. |
| 32 |
Світло, яке виходить від комети Борисова, можна аналізувати, і таким чином дізнатися хімічний склад об'єкта. А тепер, коли вона руйнується, можна дізнатися, з чого складається і її ядро. Це відмінна можливість вивчити «нутрощі» комети і порівняти її з кометами нашої Сонячної системи, щоб побачити, наскільки вони схожі або різні. Оскільки комети вважаються життєво важливою частиною виникнення життя тут, на Землі, ці кометні рештки можуть допомогти нам виявити, чи є компоненти для життя звичайними в нашій галактиці. |
| 33 |
Аналізуючи зразки магматичних порід, витягнутих з розвідувального буріння алмазів в провінції Кідберлік Кідляк на південних ділянках острова Баффінова Земля, дослідники виявили мінеральні породи, які вони ніколи раніше не зустрічали. «Кімберліт — це підземні ракети, які піднімають пасажирів на шляху до поверхні», — пояснює геолог Майя Копилова з Університету Британської Колумбії. |
| 34 |
«Мінеральний склад інших частин Північно-Атлантичного кратона настільки унікальний, що його не можна було сплутати ні з чим іншим», — говорить Копилова. Щоб досягти своїх результатів, команда використовувала ряд аналітичних методів — включаючи петрографію, мінералогію і термобарометрії - для вивчення 120 зразків гірських порід, які називаються ксенолітами, взятих з провінції кімберлітів. |
| 35 |
„Чого цвірінькаєш, дурний? Чого голосиш? Хіба-ж ти трясці захотів? Що́ заманулося, чого ти не попросиш. Чи сім'ячка, прісця, пшінця, чи то крупів: Всього ти в кліточці по саме не́льзя маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш!“ Так в клітці підлітка корив снігир старий. |
| 36 |
Пан сотник Уласович був чесного і важного роду. Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди і прадіди Микитові усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина так сотенство і переходило. От як і старий Улас Забрьоха, таки сотник конотопський, як помер... і що то жалкувало за ним козацтво! Та таки і усі люди, і старе, і мале, усі плакали. |
| 37 |
Куди ж то він так потяг прудко? Еге! Колись-то, десь-то на ярмарку бачив він хорунжівну Олену, от що на Сухій Балці хутір, прозивається Безверхий. Він, дивлячись тогді, дуже дивувався, що дівчина й молоденька, а купує борошна багацько; а як став розпитувати людей, так йому й розказали, що у неї нема ні батька, ні матері, а тільки самий брат; що вона хазяйка невсипуща, сама й около коров, сама й у полі при косарях і при женцях, а зимою у винниці сама догляда і се борошно окупує на винницю. |
| 38 |
Поздоровкавшись з паном хорунженком і посідавши у хаті, от наші і розговорились промеж себе і признались, що ще й батьки їх промеж себе дружили, то і їм треба не цуратись один одного. Далі хорунженко питав пана сотника, що куди його бог несе і зачим? Зараз наш Уласович і став брехати, бо старі люди кажуть: тільки що ще задумаєш свататись, то й станеш зараз брехати, і що без брехні ні жоден чоловік не сватався. |
| 39 |
Наш Забрьоха як побачив таку панночку, що не тільки що зроду не бачив такої, та вона йому і не снилась така, та аж задрижав і не тямить вже, що йому й казати, та вже хорунженко нагадав та й каже: - Отже, пане сотнику, вам і хазяйка: радьтесь із нею, вона всьому голова. Так що ж бо наш Уласович? Ні пари з уст. Далі прийнявся, мнявкав-мнявкав, та й начне про воли, а кінча про голуби, дума об барді, а скаже об тернівці, та як замовк, та й замовк, та знай слинку ковта, дивлячись на таку кралю. |
| 40 |
Олена собі дівка бойка була. Хоч пан сотник і сюди і туди загинав, а вона його зараз розчухала, що він таке є і зачим приїхав, та вже й каже йому, і говорить: "Добре ж, паниченьку, допивайте ж на здоров'я тернівочку, та повечеряєте, та ляжете спати, а завтра — дасть бог світ, дасть і совіт, то й порадимось, що треба робити." Забрьоха, почувши сеє, та аж сам не стямився від радощів, дума: "От діло і зовсім, завтра тільки рушники брати". Та за кухлик, та давай знов смоктати з паном хорунженком, що у ченці збирається, а таки сього діла не кидається і ще й дуже полюбля. |
| 41 |
Там на далекім заході, в мовчазнім Оксаміті вечірнього неба, хтось таємничий злорадо сміється блискавками і полохає небосхильні тіні. Щось одвічно-сумне й нерозважне розмовляє з вітами соснового бору. Хвилястою наміткою крівавої скорботи постелився над полями смараґдовий туман, що вродився з важкого зітхання заснулих низин. Така мовчазна і трівожна пустка навколо, такі таємничі шепоти і нестримні шелести посохлих квіток на могилах. |
| 42 |
Хочу жити, бо прагну сонця. Я так люблю ясну блакить весняного рідного неба і лагідні проміні осіннього сонця, коли, здається, всесвіт дрімає в мелянхолійній задумі, а незримі парки снують білі нитки в повітрі… Хочу жити, бо так люблю осіннє соняшне проміння. А тут такі чудні і страшні поля розгорнулись навколо в шир і в далину, ген аж до соснових борів, де я нераз разом з гадюками плазував перед оком жаху і поблідлими устами намагався шептати молитви свої. |
| 43 |
Я самотний в сосновім гаю лежу на вохкім моху і спочиваю. Вгорі надімною таємничо віти ялин розмовляють. Стокрилі буряні велетні стомились й полягали спати в низинах, бо їм немає діла до того, що злісно радіє блискавками на далекім заході, їм незнайома туга моєї самотности, вони лише крізь свій сон подають кошмарні звуки свого голосу і полохають віковічні бори, які шумлять, розмовляють, гудуть і ридають над моєю головою. |
| 44 |
Бачу, як серед перістих рун неба блукає бліде чоло небесного печальника „вічного без краю“. І хочеться спитатися його: „Для кого ти світиш так сумно, красен-місяцю?.. Кому і нащо сиплеш своє срібне сяйво?.. Але він „вічний“ і йому все байдуже, він навіть ласкаво всміхається і соромливо зникає за хмари тоді, як мої очі благально здіймаються до його, а душа ловить і пє далеке срібне проміння… |
| 45 |
Далекий тепер рідний край я бачу. Безмежні зелені поля і блакитне небо вітаю. Дзвонять жайворонки весняні пісні. Пісні жагучого кохання сміються пяною радістю… Весна зелена… Ярило!.. Святий безсоромний Ярило, які твої очі пекучі! Твоє свято на рідному полі я бачу. Я пяний хмелем твоєї радости і твого свята. Рідні пісні, ясні очі, піврозкриті уста-коралі, зітхання квіток… шепочуть трави і з моїх грудей виривається болюче „кохаю“, „люблю“… |
| 46 |
Близько 1500 років до н. е. на території України з'явилися кочові племена. Одним з них були кіммерійці, про яких залишилася згадка у писемних джерелах. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки Гомер в «Одіссеї», а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні джерела згадують про цей народ під назвою «гамірра». |
| 47 |
Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострів де вони мали укріплені городища. Саме кіммерійці збудували близько 1250 року до н. е. перше відоме місто-порт на території України. Їхнім головним заняттям були військові походи. Ці люди одні з перших освоїли технологію виготовлення заліза. Вважається, що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. |
| 48 |
Скіфи, іраномовний народ з Центральної Азії, завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. У Криму Скіфи мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з 1 тис. до н. е. Таври займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н. е. Розрізняють скіфів-орачів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими, збираючи з них данину. |
| 49 |
У 4 ст. до н. е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою «царство Атея». Скіфи мали досить тісний зв'язок з грецькими колоніями в Північному Причорномор'ї. Скіфів підбили групи кочівників, яких називали Сармати, у 3 ст. до н. е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися скотарством й торгівлею. Досить довго сармати воювали з Римом. |
| 50 |
Другою половиною 9 ст. датують дані арабських джерел про формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії — Київська Русь, Славії — північні слов'янські землі з центром у Ладозі та Артанії — на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були болгарська та угорська, які вже припадають на часи існування нашої першої держави — Київська Русь. |
| 51 |
Первісний ареал розселення племен «вікінгів» — Балтійське узбережжя Норвегії, Швеції та Данії. Оскільки географічна експансія вікінгів здійснювалась головним чином водними шляхами, в європейській історіографії панує точка зору, що експансія ця стала можливою лише завдяки винаходу «транспортного засобу» — вікінзького човна дракара. |
| 52 |
Землі, заселені вікінгами, були гористі та лісисті — і мало придатні для хліборобства. Общини вікінгів мешкали малими оселями, керували якими так звані «ярли» — найбагатші землевласники. Деякі вікінги мали рабів («тралів»), але у більшості своїй всі вони були вільними («карлами»). За ментальністю вікінги мали жорстокий норов, були міцні тілом, звиклими до труднощів. Вони дбали за укріплення свого шлюбу та родинних зв'язків, були взірцевими батьками своїх родин. |
| 53 |
Вікінги одягалися в товстий та теплий одяг. Часто свій одяг вони змащували різними смолами, щоб захиститися від води та зберегти тепло. Під час походів надягали кольчугу та сталеві шоломи. Досі не доведено те, що вікінги носили шоломи з рогами, бо всі знайдені шоломи були округлими і лише ритуальні шоломи були у формі птахів та інших тварин. Часто волося вікінгів не вміщалося під шолом через те, що вони його не стригли, так само як і бороди, це вважалося ганебно. Тільки справжні воїни носили довге волосся та бороду, зрадникам та тим, хто втікав з поля бою обпалювали волосся. |
| 54 |
З початку 700-х років у зв'язку з ростом населення (демографічний вибух) кількість вільної придатної для господарювання землі почала зменшуватися. До того ж, у вікінгів існувала традиція, згідно з якою наслідування землі і всього майна переходило тільки до першого сина, інші ж — другі і треті сини — не одержавши нічого, відправлялися на пошуки нових родючих земель. |
| 55 |
Були це воїни-пірати, чия зброя складалася із важкого меча й сокири, якими вікінги володіли майстерно: вони грабували кораблі, мирні поселення, монастирі й навіть окремі міста. Зазвичай вікінги зганяли на берег і забивали худобу, вели людей у рабство, а тих, хто пручався, вбивали. «Епоха вікінгів» — це час морського і річкового піратства і работоргівлі. |
| 56 |
Пересип ширшав і кінчався. Хитким містком перескочили протоку, перетяли навскоси неглибокий лиман - де з коси на косу, де просто по твердому на два сантиметри під водою дну - і, знявши позад себе водяну куряву, знову виїхали на пісок. Дунай повертав праворуч і заслонявся високими стрілчастими очеретами. Кагул закругляв береги, і вже виростали з води сірі схили потойбічних згірків. Дорога враз повернула, зламавшись майже під прямим кутом, і побігла за згірками, обгинаючи затоку. Промайнуло дрібне рибальське селище - сіре, як земля, без тіні й рослин, голе під палючим сонцем, як згарище. |
| 57 |
Пісок дрібнішав. З-під коліс уже куріло білим пустельним порохом. Дорога пішла вгору. Озеро зникло на мить за глинищем, потім знову з'явилося вже ген далі - за вапняком і кучугурами. І раптом, перескочивши яругу, дорога вибігла в степ. Далеко-далеко, до обрію, зазеленіла, забіліла весняна тирса, лице обсмалив гарячий вільний вітровій: йшли Буджацькі степи. П'ятнадцять кілометрів путі пробігли хутко, непомітно. |
| 58 |
Сонце тим часом підбилося ген високо, і навіть скорий рух автомашини нездатний був перемогти його палючих променів. Робилося гаряче. Та й дорога погіршала. Тут, у степу, не було вибитих колій - їздили не часто, і шлях ледве позначався по прибитій витолоченій тирсі. Раз у раз тверді стеблини пирію потрапляли між спиці коліс, заплутувалися там, і це дещо гальмувало розвинений біг. Постійне, невгавне шарудіння отих ламаних стеблин оберталося на монотонний свист і заколисувало. |
| 59 |
Небо наче сіло на степ, переломившися низько над землею ледве помітною смугою. Над смугою самітно бродили дрібні хмаринки, а нижче, під нею, блакить відливала сивою лускою... То рябіла водяна поверхня. До Ялпуху справді було недалеко. Проте, перехоплюючись із згірка на згірок, довелося їхати ще з добрих півгодини. Тільки в чверть на дванадцяту авто з шорстким вереском зарипіло по прибережному піску. У цьому місці, біля перевозу, озеро мало оригінальну й чудернацьку форму. Обабіч розливалося воно двома великими безкраїми просторами - ліворуч Ялпухом, праворуч Катлабухом, - а тут, у протоці, супротивний берег вибігав назустріч на кілька кілометрів довгою вузькою косою. Здавалося, грайлива природа, пустуючи, спорудила велетенський мол. |
| 60 |
Сахно, звичайно, не надала особливого значення забобонним і безпідставним побоюванням Йонеску, пояснивши їх цілком справедливою нелюбов'ю бідного рибалки до заможного і, очевидно, загарбливого поміщика. Ця розмова тільки збільшила її інтерес до мети подорожі і загострила цікавість до таємничої постаті вченого. Безтурботний Чіпаріу ще менше зважив на дідову мову і більше віддавав уваги надзвичайному мускатові. Він розповів тільки, що в Рені - він згадує - дещо й сам чув про Гальванеску. В порту раз у раз вантажать його товари. Він їх транспортує через Белград, станцію Троянів вал, залізницею, а потім Дунаєм у море. Та й з моря закордонні пароплави привозять йому багато всякого товару в скринях і лантухах. |
| 61 |
Сьогодні в усьому світі експлуатується понад три десятки підводних атомних човнів з балістичними ракетами. Флоти усіх держав, що розпочали експлуатацію човнів з міжконтинентальними балістичними ракетами під час «холодної війни», мають ці системи озброєння й досі. Це разом з ВМС США та ВМФ Росії — наступника ВМФ СРСР, є ВМС Великої Британії, Франції і Китаю. У 2016 році поставила на озброєння свій перший ПЧАРБ Індія. За повідомленнями, у 2012-2015 роках підводний човен оснащений балістичними ракетами збудувала Північна Корея. |
| 62 |
В 1950-х роках головним засобом доставки ядерної зброї була авіація, внаслідок чого в цей період особлива увага приділялася розвитку авіаносної авіації і ударних авіаносців, які стали основою ударних сил флотів розвинених країн. Утім, з появою на озброєнні армій світу балістичних ракет з ядерними боєголовками стратегічне значення флотів посилилося: Світовий океан став маневровим стартовим майданчиком для запуску БР, спрямованих на важливі об'єкти в глибині території противника. Здатність військово-морських сил виконувати стратегічні завдання по ядерному стримуванню стала визначним фактором розвитку флотів. |
| 63 |
Головну роль при цьому стали відігравати підводні човни — гонка ракетно-ядерних озброєнь періоду холодної війни призвела до появи у 1960-х роках нового класу носіїв ядерних балістичних ракет — підводних човнів із балістичними ракетами. З появою на озброєнні ПЧАРБ, флоти стали видом збройних сил, здатним здійснювати безпосередній вплив на перебіг ядерної війни. Одночасно зросла роль і надводних кораблів, які забезпечують бойову діяльність ракетних підводних човнів і протидіють підводним ракетоносцям противника. |
| 64 |
Одночасно з будівництвом п'яти човнів типу «Джордж Вашингтон», Електрік Боут Дівіжн у 1957—1959 роках вели роботи над проєктом ПЧАРБ типу «Етен Аллен», який став першим спеціально розробленим американським атомним підводним човном з балістичними ракетами. За своєю суттю він був розвитком проєкту «Джордж Вашингтон», однак і «Етен Аллен» не в усьому задовольняв командування ВМС США, тож поки йшло будівництво перших десяти ПЧАРБ обох проєктів, був розроблений проєкт ще досконалішого корабля даного класу типу «Лафаєт», який зрештою став основою для будівництва наступних типів американських ПЧАРБ другого і третього поколінь. |
| 65 |
Другий етап розвитку морських стратегічних ядерних сил США пов'язаний з розробкою БРПЧ сімейства «Трайдент». Роботи над створенням носія для ракет «Трайдент і С-4» — ПЧАРБ типу «Огайо» були розпочаті в 1968 році, втім будівництво човнів цього типу розпочали тільки у 1976 році, адже до середини 1970-х у складі ВМС була достатня кількість ПЧАРБ типу «Лафаєт», які могли бути порівняно швидко і при мінімальних витратах озброєні ракетами «Трайдентами» — військово-стратегічної доцільності розгортати будівництво нової серії атомних підводних човнів не було. В 1997 році було закінчено передачу флоту усіх човнів цього типу, у кількості 18 одиниць. |
| 66 |
Неозброєним оком на небі видно близько 6000 зір. Астрономи античності поділяли їх за яскравістю на шість зоряних величин. Найяскравіші зорі належали до першої величини, найтьмяніші — до шостої. Пізніше, із появою телескопів та розвитком техніки спостережень, постала потреба визначати зоряні величини точніше та розширити діапазон зоряних величин. Формально було визначено, що зоря першої величини рівно у сто раз яскравіша за зорю шостої. За такого визначення деякі яскраві зорі мають нульову і навіть від'ємну зоряну величину. |
| 67 |
Зорі можуть бути поодинокими й кратними: подвійними, потрійними і більшої кратності. У разі, коли до системи належить понад десять зірок, її називають зоряним скупченням. Подвійні (кратні) зорі дуже поширені. За деякими оцінками, більше 70% зір у Галактиці кратні. Так, серед 32 найближчих до Сонця зір — 12 кратних, з яких 10 подвійних, зокрема й найяскравіша зоря, небосхилу — Сіріус. В околиці 20 парсеків від Сонячної системи близько половини із більш, ніж 3000 зір, — подвійні зорі всіх типів. |
| 68 |
Подвійна зоря, або подвійна система — дві гравітаційно-зв'язані зорі, які обертаються замкненими орбітами навколо спільного центру мас. За допомогою подвійних зір існує можливість дізнатися маси зір і побудувати різні залежності. Але подвійні зорі не вивчалися б настільки уважно, якби вся інформація про них зводилося до маси. Попри багаторазові спроби пошуку одинарних чорних дір, усі кандидати в чорні діри перебувають у подвійних системах. Зорі Вольфа-Райє були вивчені саме завдяки подвійним зорям. |
| 69 |
За деяких умов (їх можна назвати кілька) конденсується хмара міжзоряного космічного пилу. За досить невеликий проміжок часу, під дією сили всесвітнього тяжіння з цієї хмари утворюється порівняно густа непрозора газова куля. Цю кулю ще не можна назвати зіркою, оскільки температура в її ядрі не досить висока, щоб розпочалися термоядерні реакції. Тиск газу всередині кулі не достатній щоб урівноважити силу тяжіння, тому куля під дією тяжіння продовжує стискатися та розігріватися. На цьому етапі зірку називають «протозорею». |
| 70 |
Після того, як водень у ядрі здебільшого «вигорить», термоядерні реакції перестають виробляти достатню кількість енергії для того, щоб підтримувати сталий, потрібний для врівноваження сил гравітації, тиск. Внаслідок зменшення тиску зоря знову починає стискатися, що призводить до збільшення густини та температури в ядрі. Якщо маса зорі перевищує половину маси сонця у її ядрі виникають умови для перебігу потрійної альфа-реакції, у якій три ядра гелію перетворюється на ядро вуглецю. Ці ядерні реакції характеризуються набагато більшою швидкістю та, відповідно, виділенням енергії. |
| 71 |
Спочатку духові інструменти мали прикладне значення: насамперед були засобом передавання сигналів на значну відстань у мисливців, пастухів, у війську. Різноманітні роги й кістки тварин стали основою всіх різновидів сучасних духових інструментів. Дотепер знаходять примітивні інструменти, зокрема ріг зі зрізаним вузьким кінцем, глиняні та інші вироби, що звучать. |
| 72 |
Духові інструменти прийнято поділяти на дерев'яні й мідні. Ця класифікація історично зумовлена матеріалами, що використовувались для виготовлення інструментів, однак у наш час відображає спосіб звуковидобування, застосовуваний на них. Так, флейта, що відноситься до дерев'яних духових, може бути виготовлена з металу або навіть скла, деякі моделі гобоя або кларнета виконані із пластику й інших матеріалів, саксофон завжди виготовляється з металу, але також вважається дерев'яним інструментом. Інструменти, що називаються мідними, роблять не тільки з міді, але також з латуні, срібла й інших металів. |
| 73 |
Дерев'яними називаються духові інструменти, основним принципом гри на яких є регулювання довжини звучного стовпа повітря шляхом відкривання отворів, розташованих на корпусі інструмента на певній відстані один від одного. Збудження коливань стовпа повітря здійснюється або за допомогою язичка (язичкові — гобой, кларнет, фагот, саксофон та їх різновиди) або за рахунок розсічення потоку повітря поперечним отвором у головці інструменту (лабіальні — флейта, блок-флейта). |
| 74 |
Мідними називаються духові інструменти, принцип гри на яких полягає в одержанні звуків гармонічного ряду шляхом зміни сили потоку повітря, що вдмувається в інструмент, або особливим положенням губ виконавця. Раніше звукоряд цих інструментів був натуральним, пізніше, з винаходом у 1830-і роки вентильного механізму мідним інструментам став доступний хроматичний звукоряд. На тромбоні хроматичний звукоряд забезпечується завдяки особливій висувній трубці — кулісі. |
| 75 |
На ранніх етапах свого розвитку ці інструменти виготовлялися винятково з дерева, завдяки чому і названі були дерев'яними. Деякі сучасні інструменти такого типу (флейти, саксофони) ніколи не виготовляються з дерева, для інших інструментів дерево застосовується поряд з іншими матеріалами. |
| 76 |
Першим відомим постійним мешканцем острова був Інґольф Арнарсон, який збудував свою садибу на місці сучасного Рейк'явіка 874 року. За Інґольфом на острові оселилося багато інших емігрантів, переважно норвежців та їхніх ірландських рабів. 930 року було засновано Альтинґ, законодавчий та судовий орган, — політичний центр Ісландської вільної держави. Християнство було прийнято близько 1000 року. Держава припинила існування 1262 року, коли роздроблена політична система була не в змозі впоратися зі збільшенням впливу окремих ісландських вождів. |
| 77 |
Внутрішні міжусобиці в період Епохи Стурлунґів призвели до укладення Старої угоди 1262 року, за якою Ісландія визнала підпорядкування норвезькій короні. 1380 року володіння країною перейшло до Данії та Норвегії, коли королівства Норвегії, Данії та Швеції об'єдналися в Кальмарську унію. В наступні століття Ісландія стала однією з найбідніших країн Європи. Родючі землі, вулканічна активність та суворий клімат зробили землеробство єдиним способом для існування суспільства. Чорна смерть прийшла в Ісландію у 1402–04 та 1494–95 роках. Першого разу від неї загинуло від 50 % до 60 % населення, а другого — від 30 % до 50 %. |
| 78 |
Близько середини 16 ст. король Крістіан ііі Данський почав насаджувати лютеранство на всіх підвладних йому територіях. Останнього католицького єпископа Ісландії (до 1968 р.) Йона Арасона було страчено 1550 року разом із двома його синами. Згодом країна стала повністю лютеранською, й відтоді лютеранство залишається релігією більшості ісландців. У 17 та 18 століттях Данія ввела обмеження на торгівлю в Ісландії через часті напади на її береги піратів із різних країн. Велика епідемія віспи у 18 столітті забрала життя близько третини населення острова. 1783 року почалося виверження вулкана Лакі з руйнівними наслідками. Роки після виверження відомі як Туман труднощів: загинула половина поголів'я худоби, що спричинило голод та загибель чверті населення острова. |
| 79 |
1814 року після закінчення наполеонівських воєн Данія-Норвегія розпалися на два окремі королівства згідно з Кільським договором. Ісландія відійшла в підпорядкування Данії. Протягом 19 століття клімат країни продовжував погіршуватися, що спричинило масову еміграцію населення в Північну Америку, зокрема в Манітобу (Канада). Країну покинуло близько 15 тисяч з 70 тисяч усього населення. Нову національну свідомість було відроджено завдяки романтичним та націоналістичним ідеям із континентальної Європи, рух за незалежність очолив Йон Сіґурдссон. 1874 року Данія дала Ісландії конституцію та обмежене самоврядування, яке було розширено 1904 року. |
| 80 |
Акт про Унію, укладений з Данією 1 грудня 1918 року, мав діяти 25 років. Згідно з ним, Ісландію було визнано цілком суверенною державою, пов'язаною персональною унією з королем Данії. Уряд Ісландії взяв під контроль зовнішні справи та відправив посольство в Копенгаген. Тим не менше, Ісландія попросила Данію займатися її зовнішніми справами з іншими країнами (тобто окрім Данії). В той час посольства Данії по всьому світу виставили два прапори та два герби: Королівства Данії та Королівства Ісландії. |
| 81 |
І це ще не найгірше спотворення історії, адже реальні воїни-спартанці існували близько 2500 років тому, і фільм американського режисера Зака Снайдера так чи інакше переказує суть подій в ущелині Фермопіли під час греко-перської війни. Саме завдяки цьому бою багато хто з нас знає про мужніх воїнів-спартанців, які скидали слабких дітей зі скелі, давали підлітків на розтерзання вовкам і єдиною професією яких була військова справа. |
| 82 |
Звичайно, багато з цих міфів представляють тільки красиву історію про стародавню Спарту і не завжди мають багато спільного з реальністю. Деякі історики сьогодні взагалі намагаються деконструювати образ спартанців і кажуть, що він шкодить сучасному суспільству, оскільки його експлуатують праворадикальні політичні сили. Один з таких істориків — американець Майк Коул, який працює над другим томом своєї книги про альтернативний погляд на Спарту. |
| 83 |
Письменник та історик пояснює, що спартанці занадто ідеалізовані, хоча в реальності їм були властиві всі людські риси, враховуючи боягузтво, жадібність і страх. Спартанцям доводилося іноді зазнавати поразки, хоча вони також були здатні на героїзм і подвиги. За аналогією з відомою фразою перського посла з фільму "300 спартанців", Коул говорить, що ідея про міфічних супер-воїнів, яких ніколи не існувало в реальності, - це безумство, і людям з вадами набагато легше об'єднатися навколо такої ідеї, черпаючи з неї натхнення. |
| 84 |
Кілька місяців тому Майк Коул опублікував свою статтю під назвою «Спартанський фетиш - це культурна пухлина», в якій він заявив, що міфи про стародавніх воїнів підігрівають глобальний фашистський рух. Зокрема, Коул згадує радикальну групу євроскептиків, яка називає себе «спартанцями», а деякі медіа описують їх діяльність як «останній бій спартанців». |
| 85 |
Найцікавіше те, що заяви про спартанський спосіб життя, які експлуатують ці політичні сили, далекі від істини і є в основному медійним міфом про воїнів Спарти. «Спартанці, як каже нам народна мудрість, були найбільшими воїнами в історії; насправді вони програвали битви доволі часто і руйнівно. Нам кажуть, що вони домінували в Греції; їм ледве вдалося здобути перемогу в Пелопонеських війнах з вагонами перського золота, а потім вони розтратили свою владу за один рік. Ми чули, що вони вбивали слабких або потворних дітей, хоча один з їх найзнаменитіших королів був клишавим», - пише Майк Коул. |
| 86 |
Провідний автор роботи професор Енді Херріс сказав, що череп був зібраний з більш ніж 150 фрагментів, виявлених в основному кар'єрі Дрімолена, розташованому приблизно в 40 км на північ від Йоганнесбурга в Південній Африці. Ймовірно, предку людини було від двох до трьох років, коли він помер. Херріс, археолог в Мельбурнському університеті Ла Троб, сказав, що «не може не підкреслити, як рідко» вдається знайти достатньо фрагментів, особливо з огляду на те, що черепа молодих тонкі і крихкі. |
| 87 |
До сих пір найдавнішими підтвердженими рештками були кістки віком 1,8 млн років, виявлені в Дманісі, Грузія. Аналіз нової знахідки показав, що їй у 2,04 млн років. Щоб визначити вік знахідки, вчені скористалися уран-свинцевим методом (вік визначається по тому, скільки урану зазнало розпад і перейшло в свинець), методом електронного спінового резонансу і палеомагнетизму. |
| 88 |
Більш того, одна частина черепа була фактично виявлена археологами в 2007 році, але оскільки фрагмент був знайдений сам по собі і був дуже тонким, дослідники не визначили, що знайшли череп предка людини. Фрагмент був законсервований і залишався в сховищі близько десяти років, поки команда Херріса не зрозуміла, що це був шматок того ж черепа. |
| 89 |
А недавно група вчених з Університету Аделаїди в Австралії та Університету Вітватерсранда в Південній Африці опублікувала дослідження про церебральний кровоток у сучасних мавп і різних видів австралопітеків. Вчені прийшли до висновку, що інтелектуальний рівень первісних людей безпосередньо залежав від розміру кровоносних судин, які постачають кисень в мозок. В даному випадку — внутрішніх сонних артерій, які проходять через спеціальні отвори в самому центрі черепа. Відповідно, чим більшим був діаметр цих отворів — тим більше кисню надходило в мозок приматів, забезпечуючи роботу нейронів і синапсів. |
| 90 |
Нові дані дозволяють вченим припустити, що мавпи можуть мати більш високий рівень інтелекту, ніж австралопітеки, які володіють антропогенними рисами. Хоча, до сих пір прийнято вважати, що з точки зору розумових здібностей австралопітек знаходиться між людиною і мавпою. |
| 91 |
...Поміж запорожцями багато було характерників. Розказують про Кравчину, котрий у Польщі піймав козацького душогуба Саву. Про це й пісня є... Оце, було, б'ються запорожці з ляхами, і, гляди, ляхи побивають наших. Як тільки наскочить Кравчина, так ляхам і нема ходу. Кулі летять, а запорожці ловлять їх у заполи. А як треба перейти річку, то Кравчина поведе перед — і стане сухо. Так, було, в сухій одежі переходять запорожці й Орель-річку. А то було ще й так. Як треба пливти Дніпром, то зроблять із оситнягу пліт, посідають — і гайда за водою. |
| 92 |
Татарські степи колись були од Синього моря та аж туди, за запорозьку границю — майже без малу не до Лубен. Там і досі є межа, і буде вона, поки світ сонця. Я бачив ту межу своїми очима. Їздили ми колись у Полтавську губернію. Поминувши слободи Пироги, Жуки й пана Замулу, дивимось — коли поперек дороги насип із хату заввишки, а задля проїзду прокопано ворота. Насип цей видно скрізь, скільки очима зведеш — аж до Азовського моря... Оце вам і межа татарська. З того насипу, видно, татари колись і кріпості робили: скрізь покопано. Бог його зна, як воно по книгах, а в нас розказують, що рівчак і насип виорано змієм. Там як роздивитися, то чисто тобі рілля, тільки велика. Видно, де чересло різало і як поличка одвертала скибу. |
| 93 |
Давно, кажуть, ще зараз після Христового народження, жили там люди такі, може, як оце й ми, хрещені. А між ними Кузьма й Дем'ян. Поселився в тій землі змій, і став він людей пожирать. Жер, жер, собача личина, а далі вже дійшла черга й до Кузька та Дем'янка. А вони були козаки сильні, та ще й ковалі. Заперлись вони дванадцятьма дверима в кузні і давай кувать плуга на нього. Викували плуг такий, що його зворушить з місця пар сорок волів. |
| 94 |
Приліз змій; давай добираться до них, давай лизать ті двері. Як пролизав останні двері, так і сунувся до них... Дужі були Кузько та Дем'янко, взялися за того змія: один держить за язик, а другий гатить вершлягом по голові. От як упоштували гаразд, давай змій проситися. — Пустіть,— каже,— братця! Половину царства дам... — Добре,— кажуть.— Тільки давай попереду перемежуємо царство. |
| 95 |
Взяли тоді накинули йому на шию залізний ретязь, запрягли в плуг і давай орать. Один іде за плугатаря, а другий збоку потягає вершлягом, бо ціпом його, клятого, не дошкулиш... Оре змій, аж очі рогом лізуть, аж вогнем із нього палить. Дійшли до моря. Змій тоді — у воду і давай пить згарячу. Пив, пив та й лопнув! Тоді як полізли з нього гадюки, ящірки, черепахи, жаби... Ту ріллю і тепер не перейдеш: улучай у ворота. Таке-то було колись!.. Отож від того часу й гадюки, ящірки, черепахи та жаби повелись. А Кузьма з Дем'яном присвятилися, їх і тепер почитують у церквах. |
| 96 |
Високу Чигиринську гору люди назвали Богдановою. Вона стоїть посередині Чигирина ніби насипаний курган. Це чудодійне творіння природи виникло ніби за задумом людини, на догоду оборонцям рідної землі. З цієї гори добре видно віддалені села, гори і низи Тясмина, далекі Придніпровські рівнини і ліси. В старовину на горі була неприступна фортеця. Багато непроханих чужоземців поламали свої списи і ребра об цю гору-фортецю. Тут була розгромлена Наливайком стотисячна турецько-татарська орда, Тут Богдан Хмельницький розтрощив військо польського короля. Столітні діди і прадіди розповідали, що всім оборонцям Чигирина і землі рідної завжди допомагали громити ворогів не тільки козаки і селяни, а й сама природа. |
| 97 |
Одного разу Богдан Хмельницький був обложений стотисячним ворожим військом на Чигиринській горі. Козаки хоробро боронилися, але не стало води, життя людей було поставлене під загрозу. Ворог вирішив узяти військо Хмельницького змором. На високій горі в козаків Богдана були великі запаси їжі, а води не було. Спершу почала гинути без води худоба, а потім і люди. І ось тут-то і прийшла на допомогу своїм синам рідна земля-матінка. Раптом на горі між кам'яними скелями забурлила свіжа джерельна вода нестримним потоком. Старі люди здогадувалися, що нібито вода пішла на гору з Тясмина тими підземними ходами, якими колись Хмельницький водив коні напувати до річки. |
| 98 |
Ще за орди це робилось: жив тут дужий, козак. Бойко звався. Коли прийшла татарська орда, то Бойко назбирав добрих хлопців і де тільки міг, бився з ненависними ватагами татар. Йшов, йшов, та й дійшов до нашої гори. Ото й обступила його орда. А він став на горі, зняв шапку та й каже: "От тепер, пани-браття, далі вже я не йду; отут покладу голову, бо нема куди вже йти, - весь край наш стоптали татари". "Де ти, там і ми ляжемо!" - загули його хлопці. |
| 99 |
Почалася війна не на життя, а на смерть. Татар було сила, у Бойка - сотня-півтори. Ціла гора трупів була кругом, а татари все насувалися. У нього упав уже останній хлопець. Пішли далі татари. Зібралися люди, що виховалися по нетрях, поховали Бойка і його хлопців. Ото з того часу часто вночі, поки не розкопали гору, люди чули ляскіт шабель; а коли розкопали, то почав ходити вогонь. Кажуть люди, що то Бойко шукає своїх хлопців навкруги; та все не знаходить. |
| 100 |
В неділю гріх вилами давать скотині. У батька, кажуть, було два сини. Раз у неділю раненько проснувся старший син, взяв вила і побіг скотині давать. І побіг — та на свій гріх... Сіно було в копиці, а там спав менший брат. Розігнався він вилами й заколов брата. Заколов ото і як підняв угору, так і закляк. Щоб усім було видко, Бог узяв і поставив тих братів на місяці. |
| 101 |
— Благословіть, тату! — А де ж Десна? — каже Лиман.— Вона ж старша! — Та вона спить. Батько поблагословив. Порозвертав Дніпро гори, порозчищав гирла і зарів степами. Проспала Десна зорю, прокинулась — аж брата вже нема! Вона до батька: — Благословіть, татусю! |
| 102 |
Він поблагословив і каже: — Біжи. Як обженеш Дніпра, старша будеш. Побігла вона й ворона взяла. Високо піднявся ворон і полетів показувать дорогу. Багато разів доганяв він Дніпра, багато разів і Десна повертала до нього, а все-таки не випередила його. Як почула од ворона, що Дніпро вже далеко, вона прихилилась до брата і злилась із його гирлами. В Десні вода пробілувата, а в Дніпрі — ворона. |
| 103 |
Про це замчище багато дечого розказують. Найкраще, якби ви спиталися у нашого добродія; у його там у церковних записах, кажуть, є переписано про все: і коли ті вали повисипувані, і хто тії мури мурував, що тепер од них тільки цегла та камінчики валяються, - про все там є; то, бачите, інші говорять, що там колись місто було, - ніби на тому городищеві; говорять, що й церква була і що тую б то церкву перенесено в Деревичі. |
| 104 |
Ще розказують (хто його зна, чи воно казка, чи що, так старі люди розказують, то й я за ними), що ніби колись давно-давно сидів у тому городищі якийсь лицар, звався він Шолудивий Буняка. І був той лицар неабиякий, навіть і тілом не такий, як повинно бути людині; мало того, що страшенно великий, ще, вибачайте, у його печінка й легке та були зверху, отак от і стриміли за плечима, такий-то неподобний був той Буняка! Ну, жив він собі у городищі, і дуже його всі боялись; найстрашніший же він був ось через що: їв людей! |
| 105 |
Отак-таки справді їв; оце, кажуть, звелить було, щоб йому привели щонайкращого хлопця та візьме та і з'їсть. І так кожного: що приведуть, то й зітне, то й зітне. Багато позбавляв Буняка таким способом людей, але ж таки і йому добра причина сталася! Прийшла, бачите, черга іти в замчище, тобто на убій, якомусь-то там хлопцеві ( бо то хлопців тих по черзі брали і постачали Буняці). |
| 106 |
А в того хлопця та була тільки мати, батько недавно помер. Ота бідна мати плаче вже, плаче та побивається, що нікому порятувати хлопця. А як його вирятувати? Плакала та жінка, плакала, а далі щось-то їй прийшло на думку, перестала побиватися, розважилась і просить тільки людей, тих, що мали вести хлопця до Буняки, щоб зачекали годиночку, поки дона щось зготує синові на останню дорогу. Ті кажуть: "Добре". |
| 107 |
От чекають, а вона взяла, пішла, нациркала у себе з грудей покорму, замісила з того покорму тісто, спекла пиріжків, та, даючи їх своєму хлопцеві, й каже: - На ж, сину, тобі оці пиріжки та ось що з ними зроби: як прийдеш до Буняка, то звичайно підмани його, щоб він хоч єдиного пиріжка з'їв; оцим ти маєш визволитися, бо як Буняка наїсться моїх пиріжків, то вже тебе не займе, того, що вважатиме тебе за брата (тобто через її покорм). Ну, той хлопець так і зробив: як прийшов у замчище, то умисне й став так їсти материні пиріжки, щоб Буняка побачив. |
| 108 |
Ну, той хлопець так і зробив: як прийшов у замчище, то умисне й став так їсти материні пиріжки, щоб Буняка побачив. Той побачив та й питається: - Що це ти їси? - Це, - каже, - мені мати дала, виряджаючи в останню дорогу. - А дай лиш, - каже Буняка, - покуштувати, що там воно таке! Хлопець оддав йому пиріжки, а він і поїв їх. Як же наївся Буняка тих пиріжків, зараз і почув, яка в них заправа була. |
| 109 |
От той хлопець уже такий радий, такий радий, неначе справді вдруге на світ народився! Отож хотів був по тій розмові мерщій додому бігти, а потім роздумався та й не побіг зараз. "Останусь лиш я, - каже сам собі, - на якийсь час тут ще; я, мовляв, тепер безпечний, Буняка мене не з'їсть, а тим часом зроблю ось що: заподію нашому ворогові таке, щоб він не тільки мене, але й нікого більше не міг безвременно на той світ заганяти!" |
| 110 |
Проз село Олійникову Слободу через поля лежить вал. Початок його від болота села Скрибишів Білоцерківського району. Село це розташоване від Олійникової Слободи в трьох кілометрах. Напрямок цього валу з південного заходу на схід. Кілометрів п'ять тягнеться цей вал високий. Попід валом є виямка з північного боку. Після п'яти кілометрів вал сходить нижче й нижче і сходить нанівець. Лише єсть деякі ознаки, що цей вал був протягом аж до Дніпра, поблизу міста Трипілля, яке розташоване на Дніпрі. |
| 111 |
Літньої пори для пастухів села вал був улюбленим місцем. Коли було пасуть скотину, то на валу гуляють. Спускаються в валу, пхає один одного і різні гулянки придумували. Я, будучи пастухом, запитував деяких людей, відкіля взявся цей вал. Точних даних ніхто не сказав, відкіль він узявся. А лише деякі казали, що нібито було це за давніх, давніх часів. Будто би коло цього болота, відкіля починається вал, десь взявся великий змій. І тут жили кругом люди, і тому змієві щодня тре було давать одну людину в жертву на пожераніє по черзі. Коли прийшла черга, значить отправляйся, і не розбирається, хто б то не був: чи бідний, чи багатий. |
| 112 |
Сірко великий воїн був. То й знав, хто що й подума. Ото там, по тім боці Дніпра (себто по лівому березі Дніпра), були татари, Магомет жив; та як задумають вони було воювать, то Сірко і каже козакам: "Собирайтесь докупи, бо на нас уже орда піднімається“. Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і кожі не розруба,- тільки синє буде. Не те що кулею, а шаблею. Уже татари які міри проти нього робили, так нічого не зробили. Вони його шайтаном такі прозвали. |
| 113 |
Він як умирав, так сказав так: "Як будете ротом до схід сонця воду носить із річки, що коло Січі, і як обмочите тією водою усю мою могилу, так будете знать те, що й я...“ Так ніхто не зміг, - дуже велика могила. "А як буде велика потуга на Росію, то розкопайте, мою могилу, одріжте мою руку, то буде вам зашита“. Так ото як француз найшов на Москву, то руку Сірка взяли і повезли в Москву, а потім привезли і знову положили на місце. |
| 114 |
Був у запорожців ще кошовий Чалий, добрий воїн був! Та тілько протів Сірка не було. Цей як брань, так він сам там постійно, там уже й кладе, - без нього не було ніякої сутички. Він такі молитви знав. Він по-божому, не те що чари які... Жінки і дітей у нього не було, - один як єсть. |
| 115 |
— У тебе, сестро, і гість є? Тоді обидві баби почали розпитувати чоловіка, як і що робиться на світі: чи носять на різдвяні свята вечерю? Чи ходять у гості кум до кума і кума до куми, брат до брата і сестра до сестри? Чи співають півні? — Все це є,— відповів чоловік. |
| 116 |
Як схопиться вихор, треба хреститься: то летить чорт. Раз ішов чоловік степом, а перед ним схопився вихор. Чоловік і кинув у нього ніж. Вихор розійшовся. Прийшов чоловік додому, слухає — щось на печі стогне. Глянув — коли там сидить чортяка, а в ребрах ніж. — Ну,— каже чоловік, — чортом менше стало! — Перехрестився, а чорт у димар і був такий... Як побачиш вихор, хрестись або кидай ніж, сокиру, вила. Гак годиться. |
| 117 |
Дніпро — брат, Десна — сестра. Обоє — діти Лимана. Зістарівся Лиман і осліп. У Дніпра руки були в шерсті, у Десни — ні: вона наділа рукавички вовняні й пішла прохати в батька благословення на дорогу. Лиман лапнув за руки — вони в шерсті: і благословив. Десна тоді пішла вперед і давай ставити високі гори та скелі, щоб не було братові проходу. |
| 118 |
Дніпро порозвертав гори, скелі, догнав сестру і пішов з нею поруч: він — по правий, вона — по лівий бік... Ото, що пороги і забори, — то все ставляла сестра, а Дніпро порозвертав і як зарів — ревтиме, поки й світ сонця! Дніпро по правді робить: прочищає глиб, дає дорогу суднам, а Десна — ні: вона ставить коси і засовує річку піском. У Дніпра берег бистрий, а в Десни тихий. У Десни більше риби і більше одмітів. |
| 119 |
Як розстається душа з тілом, то її намагаються вхопити лукаві. Тоді підступають три янголи і геть проганяють лукавих. Вони беруть ту душу, і скрізь водять, та показують, яке вона добро зробила. Як давала милостиню, ведуть у горницю, де накриті білою скатертиною столи, і там сидять всі убогі, й перед ними — всяк харч. |
| 120 |
Потім лукавий показує їй всі гріхи людей, перед ким вона провинилась. Душа тоді бачить усе, що робила змалку і до смерті... Потім через шість неділь підхоплять ту душу янголи на крила і несуть на схід сонця. Там їм треба пролетіти всі, стільки є, митарства... Душа людини схожа на голуба, тільки її не видно. На голубів схожі і янголи: вони білі й невидимі. Голубів гріх їсти: це дугші померлих людей... |
| 121 |
Якось-то лукавий заспорився з Богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. |
| 122 |
У сиву давнину тут пролягала дорога на Крим, а вгорі, над нею, вночі Чумацький Шлях зірками світився. Одна з тих зірок найдужче біліла-ясніла, і, мов срібло, в воді відбивалася. Через те. буцімто, чумаки і прозвали річку Білозіркою... Як прогнали козаки турків та татар з нашого краю, то почали тут мирні хлібороби селитися. |
| 123 |
Як прогнали козаки турків та татар з нашого краю, то почали тут мирні хлібороби селитися. Думали вони, гадали, як же їм річку і свої слободи назвати, аж поки чумаки одного разу не підказали: - Назвіть, - кажуть, - річку Білозіркою, бо в ній уночі білі зірки купаються. А слободи свої назвіть Великою и Малою Білозірками, бо, бачте, як над ними велика и мала зірка більш сяйвом виграють... |
| 124 |
Самотньо жила красуня Катинг в своєму прекрасному, неприступному замку. Ніхто не міг потрапити в ці місця, тому що не було туди ніяких доріг. Але птахи, що прилітали зі сходу, співали для Катинг пісні про красу і розум хлопця на ім'я Бій, який живе далеко в степах. |
| 125 |
Вітри, що пролітали мимо замку, що гордо стояв в своїй самоті, шепотіли красуні про любов Бія до Катинг. Розгоралися в думках дівчини прекрасні мрії про щастя з улюбленою людиною. І ось одного разу, наслухавшись щебетання птахів і шереху вітру, Катинг вирішила втекти з ув'язнення і зустрітися з довгожданою любов'ю. |
| 126 |
Підкараулила смілива дівчина, коли засне її могутній батько, зістрибнула з високої скелі і побігла назустріч коханому. Прокинувшись, хан Алтай не знайшов своєї дочки. Зрозумівши, що улюблена дочка покинула його назавжди, він послав навздогін найспритніших і сильніших багатирів з наказом наздогнати утікачку і повернути назад. |
| 127 |
Ув одної ткалі був невеличкий хлопчик. Заставила вона його сукать цівки, а він і не схотів. Вона тоді давай клясти! І потім випустила човник і сказала: — Подай! Не схотів він і подать. Кляла вона його, кляла, а потім і сказала: — Щоб тебе чорти взяли! Хлопець вискочив з хати, вихор схопився і поніс... |
| 128 |
Летить той хлопець і кричить: - Ой пропав же я, пропав: прокляла ненька! Проклятих дітей багато на світі є: вони нещасні. Кажуть старі люди, що вони з'являються вночі. Хто догадається, накине на дитину хрестик, — диявол і відпустить. Хто не догадається,— дитина затужить і йде до лукавого. Матерям, що проклинають дітей, прощення од Бога нема. |
| 129 |
Як виганяли турків козаки з нашої землі, то дійшли аж до того місця. де тепер Малокатеринівка (зараз смт. Запорізького району Запорізької області). І тут, у долині над річкою, відбулася страшна сеча.Річка не пахла рибою,а кров^ю. Побили козаки турків, але невеликий турецький загін встиг переправитися. |
| 130 |
Кинулися наші було за втікачами — а коні не хочуть заходити в річку — бояться червоної води від крові води бо незнають що це. Як не намагалися козаки перепливти на другий берег -нічого в них не вийшло. Тоді їхній отаман сказав: - Ну що ж, хлопці... Нехай уже буде ця річка границею з бусурманами, тільки не нашою, а кінською, бо, бачте, коні не хочуть далі йти. А ми ще у степу знайдемо ворогів і звідти їх колись виженемо... Так з того часу й прозвали річку Кінською. І справді, колись була вона кордоном між Україною і Туреччиною. |
| 131 |
Колись на місці села була корчма. А повз неї пролягав чумацький шлях з Криму через Василівну, через Оріхів — і на Дон. По ньому чумаки возили рибу і сіль. І від самої Василівки аж до Оріхова не було .жодного села. Кругом був один степ та бур 'яни. То й їдуть чумаки в Крим по сіль, а потім, уже з сіллю, на Дон торгувати. А як їдуть, то в балці, біля корчми, й зупиняються. Напоять волів, самі підобідають, та й їдуть далі. |
| 132 |
І стали люди помічати, що не всі чумаки повертаються з того чумакування. Примітили, що з великої валки повертаються всі, а з малої (у п'ять-шість возів) - ніхто. Вирішили дізнатися, чому ж не всі чумаки повертаються. Ось їде валка з п'яти возів, а за нею послали дозорців на конях. Чумаки і не знали про цю охорону. Було вже надвечір. Зайшли чумаки в корчму, пообідали, випили з дороги, та й заночували. А дозорці чекають, коли вони виїдуть з балки. Вже й сонце зійшло, а чумаків нема. Зібрались тоді люди і пішли до тієї корчми. Приходять - а чумаків нема тільки вози їхні стоять, у вербах заховані. |
| 133 |
Це було давно, десь 300 років тому. У ті часи коли Іван Мазепа з військом Карла 7 бігли через наші Піски. Вони стали біля Інгулу на відпочинок. Через 50 років після подій на тому місці ловив козак рибу. Спіймав одну, а вона йому чоловічим голосом каже, що знає де сховані скарби Мазепи. Він її відпустив, а вона попливла на середину річки і говорить, що там була верба, а під вербою скарби. |
| 134 |
З царицею була велика свита: князі, генерали,. Довго вони відпочивали і бенкетували. А як уже стали їхати далі, то цариця сказала: - Добре ж я тут відпочила і покутила. Хай же ця слобода називається Царицин Кут. З того часу воно так и називалося до того часу, коли з'явилося рукотворне Каховське море. |
| 135 |
Дніпро й Десна — це брат і сестра. Як ішли вони в дорогу, то послали вперед: перший — богатирського коня, а друга — сизокрилого орла, щоб показували шлях до моря. Перед далекою дорогою кінь із орлом домовились: хто перший опиниться біля морської криниці й нап'ється води, той буде старший, той відрубає крила або переломить ноги запізнілому. |
| 136 |
Посланий Дніпром кінь мчався, як стріла. Йому не були перепоною ані кряжі, ані гори. І він першим опинився біля моря. За ним слідом біг Дніпро, і, як злився з морем, широко розсунув береги, й заревів на порогах. Орел же в дорозі спокусився на гніздо рябця. Він схопив рябченя. Рябець став за орлом гнатися і наздогнав його біля Києва. Між ними почалася бійка. Орел крякнув, а Десна, що бігла за ним услід, подумала, що випереджає брата Дніпра, і в цьому місці злилася з його водами. |
| 137 |
Раз приїхав брат додому, а сестра підсіла до нього і питає: — Скажи, братику, є хто проти тебе дужчий? — Нема,— каже. — А якби зв'язать руки дротом? — Розірву і дріт. — Що ж є таке, чого б ти не розірвав? — Все порву, а є одно — шовк; шовком якби зв'язав товсто, тоді б... хто його зна... — Ну, добре, брате. Дістану шовку: спробуєш силу?.. — Добре, сестро, дістань! |
| 138 |
На другий день дістала вона шовку, а змія сховала під полом. Приїхав богатир. — Нумо, брате, пробувать силу, поки голодний! — Нум. Сів богатир на лаві, а сестра давай його в'язать, давай обкручувать руки. Мотає та й мотає, мотає та й мотає; намотала уже так товсто, що й руками не обніме. — Ну, братику, пробуй! — Добре. Побачу. Смикнув він — не рветься. |
| 139 |
Довго ще жив той богатир з конем. І жили вони дружно. Перед смертю став він щодня їздить за сто верст та возить тим конем камінь. Навозив і загадує коневі: — Як помру,— каже, — насиплеш могилу... Умер він. Кінь насипав зверх нього високу-високу могилу і обіклав каменем. |
| 140 |
У степу, де невеличкі могилки та долини, — то сестри богатиревої, а де високі — то великих богатирів. Тепер як розкопують великі могили, то находять кістки людські й кінські: то богатирів ховали разом із кіньми, бо вірно жили. Багато могил і запорозьких, бо й між запорожцями були великі богатирі... |
| 141 |
Давно, ще цей край звався диким степом, чумаки бачили богатирського коня. Їхала, кажуть, валка степом. Коли чумаки глянули на Савур-могилу,— аж вискочив дикий жеребець й ірже... Побачив чумаків та як подався — мов та птиця!.. Добіг до лісу, став на диби і подався знову поверх лісу. Де пробіг, там слід: скрізь поламав верхи на дубах. Це він, кажуть, одвідував могилу свого богатиря. |
| 142 |
Колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було. В той час жили Кузьма і Дем'ян — божі ковалі. От задумали вони того змія із світу згубити. Змій поткнувся до них, а вони — в кузню. І заперли залізні двері. Змій і каже: — Кузьмо, Дем'яне, божі ковалі, відчиніть, а то ковтну вас із кузнею! Ті й відповідають: — Коли ти силу маєш, то пролижи двері. А ми тоді сядемо на язик — і ковтай. |
| 143 |
Змій лиже, а ковалі гріють, та й гріють залізо, та кують кліщі. Пролизав змій двері, всунув язик. Кузьма та Дем'ян — кліщами за той язик! І почали гатить молотами... - Уморили змія, запрягли в плуг, що на дванадцять пар волів, і давай орати. Орали степ уздовж й упоперек. І скільки змій не просив — не давали йому ні пити, ні їсти. — Буде з тебе,— кажуть,— і того жиру, що відкохав на людях! |
| 144 |
Чи довго ще орали, чи ні — дійшли до моря. Змій — у море і давай марячу пити. Пив-пин - випив усе море й лопнув. Кузьма та Дем'ян узяли й закопали того змія під горою. Бог його знає, коли це в світі було. А ось небагато років тому полився гас із тієї гори. Цебто і кінець світу близько... Кузьма та Дем'ян, поки не заморили змія, орали глибоко — потекли річки, а як заморили, орали мілко — і стали балки. Так от звідки взялися по степах річки й балки! |
| 145 |
На небі був чорт та й той упав на землю. Упав, роздивився — нема нікого. Він до Бога. — Дай мені,— каже,— Господи, військо. Бог і каже: — Вмочи в воду руку, тріпни — і буде тобі військо. Той послухав, і чорти так і посипались. Тепер дітям не дозволяють тріпать мокрими руками, щоб не розплоджувать чортів, бо їх і так до бісової матері. |
| 146 |
Хлопчику було п'ять років, не послухав він або не почув матері і поліз на піч граться. Давай його мати клясти... Вибіг той хлопчик із хати та й нема, й нема його додому. Шукала мати день, шукала два, шукала три — нема! Вона — до попа. — Іди,— каже, — хоч край світа: найдеш. Ходила вона, ходила — нема. Пішла до монахів. — Іди,— кажуть, — хоч край світа: найдеш. |
| 147 |
Земля, де ми живемо, відвойована в турка бог його знає за якого царя... Орда, кажуть, стояла на Хортівському острові, а руське військо проти неї, де тепер Вознесенка. От почали воювать. Орда обкопалась і палить з гармат, а москалі товпляться та падають. |
| 148 |
Як уже полягло багато москаля, цар давай журитися. Коли де не взявся запорожець. Біжить конем та прямо до царя: — Здоров, царю! — Здоров, козаче! — А що, як? — Так і так,— каже цар.— Полягло війська багато, а турка не візьму. — Ставай,— каже, — біля мене. Цар став. Запорожець підняв руку і піймав ядро. |
| 149 |
— Ось бачиш, каже,— який гостинець! Ну, тепер,— каже,— глянь на острів. Що там? Глянув цар — аж турок сам себе рубає, сам на себе підняв руку і пішов потоптом. Піднялась велика курява, закрукали круки, а потім — стихло.. — Дивись тепер,— каже запорожець. Глянув цар — аж нема ні одного живого турка: порубали самі себе, а круки видовбують їм очі. Цар тоді й каже: — Ну, запорожці, дарую вам цю землю. Живіть, поки світ сонця! Стали вони роз'їжджатися. Москалі посідали на коней, а запорожці прослали на Дніпрі повсть та й подалися до Лиману. |
| 150 |
Колись, дуже давно, а де саме — невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, люди без води почали хорувати та мерти. В тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-навсього одна дочка. Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. |
| 151 |
Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі натрапила вона на другого, такого ж саме; потім на третього, четвертого і вкінець на сьомого. Всім давала пити і всіх одволала од смерті. Води зосталось у неї тільки на самому денці. Йшла вона, йшла та по дорозі сіла відпочивать, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. |
| 152 |
Коли перекинувсь той глечик, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали вони на небі. Ото ті зірки і єсть «Віз», або душі тих людей, що дівчина її давала пити, а восьма маленька, так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну. |
| 153 |
В однієї жінки народилася дитина і залишилась на ніч нехрещеною. Баба пішла додому, а породілля загасила каганець і заснула. Нечисті й підмінили дитину: своє поклали в колиску, а те взяли. Стала мати годувать те чортеня і ніяк не нагодує. Раз повз раз кричить, просить їсти та росте, як із води йде... |
| 154 |
Баба догадалась і навчає породіллю. - Як вийдуть, — каже,— всі з хати, вийди й ти. А потім наглянеш у щілину, що воно буде робить. Та так і вчинила. Глянула в щілину — коли дитина встала з колиски, звісила ноги і давай гойдатися та співать. Мати зашаруділа біля дверей, а воно знову в колиску і почало плакать. |
| 155 |
Та винесла й почала бить. Б'є, а воно кричить. Б'є, а воно кричить... Де взявся вихор, а звідти нечистий і гукає: — Не бий, перестань, сяка-така!.. Візьми своє, верни моє! Матері під ноги так і впала її дитина. Чорт підхопив своє і закрутився далі вихром. З того часу баба вночі не відходить од дитини, поки не уведуть у хрест. |
| 156 |
Колись на Лису гору, що ото біля Василівки, ні одна жива душа не потикалася. Боялись туди ходити, бо якраз посередині гори була бездонна прірва. І жила там, казали, якась нечиста сила. Чим тільки не манив диявол до себе людей, але все марно. І вирішив він тоді велике зло їм причинити: сховать у темну тьму сонце, щоб вічна ніч на землі настала і щоб люди посліпли. |
| 157 |
Одного разу нечистий так і зробив. Як тільки сонце скотилося до заходу, він ухопив його і в своє лігво потяг. Ждуть-пождуть люди сонця, а воно не сходить. Така ніч настала, що за крок нічого не видно. Коли це блись — і засвітився на Лисій горі вогник! - То сатана знак подає, то він манить, — казали старі діди. — Не йдіть туди ніхто, а особливо грішні, бо лихо вам буде. |
| 158 |
А дітвора тієї поради не послухала. Не було на них ніякого гріха, нічого вони не боялися. Зібралося хлопчаків із десяток і подалися потай од батьків на гору. - Доки,— кажуть, — без світла сидіть? Украдемо в нечистого вогонь і на весь світ багаття розпалимо, щоб видно було. Набридло в темноті гратися... |
| 159 |
Та не так-то просто було той вогник украсти. Що наблизяться діти до нього, а він шасть — і вже ген далі горить. Отак манив диявол хлопців, поки вони в його яму не попадали! Поспадали і пішли блукать темними норами. Блукали-блукали, коли це враз стало їм так видно, як удень. Дивляться: аж ув одній заглибині сонце лежить за ґратами, а на тих ґратах три ідоровенні замки висять. |
| 160 |
Ну, хлопці, недовго думаючи, розбили замки камінням і випустили сонце з неволі. Поки там сатана манив своїм каганцем на гору інших людей, найшло воно вихід, вилинуло з прірви й дітей на собі винесло. Знову день повернувся на землю. Пораділи люди, птахи й звірі. А нечиста сила провалилася зозла в чорну яму і згинула на віки вічні. |
| 161 |
Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, на піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на Сонце. І нічого не таїв од людей Сварог, все показував і пригощав хлібом. Їли вони той хліб і казали: «Хочемо й ми піч мати та хліб пекти». І казав їм Сварог: «Спочатку кутини будуйте, виходьте з печер та бурдеїв. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті...» |
| 162 |
І сказав їм Сварог: «Ось піду я від коша до коша показувати, як ставити хатину, як піч мурувати, як жорна тесати». «Коли ж се буде?» — нетерпляче доскіпувалися люди. «Ось тільки закінчу ткацький верстат будувати». «А що воно таке?» «Се таке, що на ньому ткатимете полотно так, як навчить вас Берегиня». |
| 163 |
Тоді промовляла до людей Берегиня: «Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м'яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога. Я навчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як нитку сукати, полотно ткати, як його вибілювати та вишивати». Люди слухали й раділи. |
| 164 |
Та надходила ніч і страх виповзав на Землю з усіх шпарин. Бо починала Земля трястись і гойдатися. То лютував Чорнобог. Він шаленів, метався в своєму похмурому Підземному Царстві, несамовито гупав усім тулубом своїм у Землю, намагаючись її розвалити чи перевернути. Та — дарма. |
| 165 |
Тоді гримів його трубний голос: «Он Сварог вже навчає людей кутини білі ставити, печі мурувати... А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого. Тож мушу якнайскоріше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє...» |
| 166 |
І повелів їм Чорнобог іти на Землю й розтоптати хатину Сварога й Берегині, і їхню піч, і жорна, і їх самих разом зі Сварожичами. Тоді здригнулася й загупотіла Земля, коли по ній важко полізли чорні ящери. Вони нестримно — тупою панцирною лавою — сунули на білу хату Сварога й Берегині. |
| 167 |
Ця місцевість була колись покрита непрохідним лісом. Там водилися всякі дикі звірі, а найбільше було вовків. Коло самого Вовкового шпиля не ступала колись людська нога. А коли Богдан Хмельницький готувався до повстання, то непрохідні хащі на Вовковому шпилі стали улюбленим місцем таємних нарад козаків. Там вони переховували свої гроші і зброю під корінням столітнього дуба. Богдан Хмельницький до самої смерті стояв за народ, хотів добра бідним людям. |
| 168 |
Більше всього турбувало старого гетьмана те, що йому не вдалося перебити всіх панів, що вони можуть коли-небудь повернутися на Україну. Перед смертю Богдан покликав до себе найменшу дочку і розповів їй усі свої сокровенні мрії, розповів усе те, чого не міг сказати іншим. Сивий і немічний гетьман сказав доньці, де знаходиться таємне дупло в столітньому дубі. В тому дуплі він сховав свою булаву. |
| 169 |
Недалеко від дуба була закопана козацька зброя. Але щоб знайти місце схованки бойової козацької зброї, треба було стати на Петра о 9-й годині ранку на самому шпилі і куди буде падати тінь від голови, там і шукати зброю. Хмельницький більше дорожив зброєю, ніж золотими скарбами. Він знав, що ця зброя згодиться внукам і правнукам у їх боротьбі з ворогами нашої батьківщини. Тому в найбільшому секреті він тримав цю схованку на Вовковому шпилі. |
| 170 |
Після того, як розповів про булаву в дуплі і зброю в схованці, Бощан Хмельницький ще з більшим секретом сказав дочці, для кого і для чого все це потрібно. - Після моєї смерті, - сказав гетьман, - всякі гнобителі намагатимуться пограбувати і поневолити нашу країну. А щоб цього не сталося, треба організовано бити ворогів і сміливо боронити рідну землю. |
| 171 |
Якщо люди самі не додумаються до цього, то тоді ти перекажеш їм мій завіт. А коли не повірять тобі, дочко, тоді ти дістанеш з дупла булаву і покажеш людям. Тоді вони повірять тобі. Потім булаву поклади на своє місце., Прихована зброя теж згодиться, щоб нею постинати пусті панські голови. - Перед своєю смертю, моя дитино, все це ти розкажеш своїй доньці. А як не буде в тебе дочки, то перекажеш мої слова найбіднішій жінці, щоб вона вірно послужила народу. Такий мій заповіт тобі, моя дитино, всім трудівникам і нащадкам землі руської. |
| 172 |
Кажуть, не один раз послужили людям порада і зброя Богдана Хмельницького. Гонта і Залізняк разом із дідом Тараса Шевченка били панів тією ж козацькою зброєю. Польські пани довго копали землю на Вовковім шпилі, все шукали скарбів і зброї Богдана Хмельницького. |
| 173 |
Одного разу, коли пани копирсалися в глибокій ямі, до них підійшла жінка і сказала: "Не ви туди клали те, чого шукаєте, не вам його і взяти!" Поки паничі-копачі опам'яталися, то від тієї жінки і слід пропав. У 1905 році, коли почалася революція, мій батько бачив і тримав у руках ту саму булаву Богдана Хмельницького. Батько говорив, що та булава була невелика, зверху обсипана дорогим камінням. |
| 174 |
А зброя Богданова ще була дуже гостра і згодилася повстанцям в революцію 1905 року. Зараз булава Богдана Хмельницького і деяка його зброя зберігаються в Києві у музеї. На Вовковому шпилі ще не все розшукано, що могло б посвідчити про великі і славні діла Богдана Хмельницького. |
| 175 |
От і довідались вони, що Залізняк їздить на коні, а Сухопара на кобилі. Та кобила була така прудка, що ні один лях, було, не дожене її. Що нападуть на Сухопару ляхи та поженуться, то він і втече на кобилі. Ото раз як напали ляхи на Сухопару, та як один лях виїхав напроти його, вибачайте, на жеребці. Сухопара хоче втекти та жене кобилу, а вона як зачула, що ірже жеребець, та все повертає назад. |
| 176 |
Хмельницький замовив собі добру шаблю; коня і виїжджає на поле поєдинку. Він задумав спочатку умигати того поляка. Довгий час він діяв так, щоб цілком обезсилити противника. А той поляк тоді, як під'їхав до Хмельницького після тої тяганини, здибив острогами коня, щоби він скочив, і в той час хотів рубнути шаблею нашого гетьмана. Але Хмельницький зрозумів хитрий задум поляка. Швидко, в той момент, коли кінь шляхтича став на дибки, Богдан опускається попід своїм конем і блискавично вилазить на нього з другого боку. |
| 177 |
І зробив так Білобог. І сталося диво: з Жолудя виріс крислатий Дуб, вершиною якого був небаченої вроди юнак, що спав міцним сном. А Золоте Зернятко спородило пишний Житній Колос, вершиною якого була чарівної вроди дівчина, що спала міцним сном. |
| 178 |
І враз поповзли дві змії по Житньому Колосу й по Дубові. То Чорнобогові слуги кинулись кусати юнака і юнку, аби вони ніколи не прокинулися зі сну. Та вдарив блискавкою Перун — і тої ж миті обидві зміюки перетворилися у в'юнкі стебла рослини, яку згодом назвуть плющем. І прикрасила рослина-плющ стовбур Дуба та стебло Житнього Колоса. А Сокіл-Род злетів з Прадуба й вдихнув життя у вуста юнака. Так само передав він свій дух і дівчині. |
| 179 |
І сказав сокіл: «Ви спали вічність. Тепер я даю вам вічне Життя». І повелів їм творець прийти до Вирію. І довго йшли вони пустельною Землею серед напівтемряви й пронизливого холоду. І таки прийшли у світлий Вирій, де співали пташки і було тепло. І стали вони перед Прадубом, на вершечку якого сидів Сокіл-Род. |
| 180 |
І сказав Творець юнакові: «Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш». І сказав Сокіл-Род дівчині: «Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш». |
| 181 |
І сказав Сокіл обом: «Ви є чоловік і жінка. Ви народжуватимете богів і людей, аби і Вирій, і Земля не були пустельними, як того хоче Чорнобог. Будете ви щедрими на віддавання, творитимете Добро і Красу на Землі і у Вирії — на зло всьому темному царству. А тепер вкусіть молодильні яблука і скупайтеся у Священному Озері». Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука й стали безсмертними. Скупалися вони у живій воді й стали вічно молодими. |
| 182 |
Максимілян розсердився на престолі. Саме бенкетував цар, балював, напивався із царицею, із царенятами та іншою бідою, і пив із тілиха золоточерленого вино. То лиш підніс ту чару до губ, а та чара йому з рук випорснула, впала та й розбилася на дрібне насіння. Закричав цар тоді грімким голосом: «А що то має бути? Давайте мені сюди слугу переднього, найстаршого — велю йому голову стяти тут, опередь гостей моїх дорогих;». |
| 183 |
І стали тому слузі голову пусто-дурно, бо ніхто того не знав, ніхто того не відав, чому чаша випала з рук із царських. А тому випала чаша із рук із царських, бо ізнайшовся на божім світі славний-преславний отаман Довбуш, цар полонинський. Не в ясних світлицях, не в високих палатах, а в поганій застайці латаній, десь у якогось пана на задвір'ї, на свинських коритах. Тай не народився Довбуш, як інші люди. |
| 184 |
Перші сім років ріс Довбуш у деді у свого, у бідного ґазди із братом із своїм Іваном. От минають Олексі сім років. А був у старого у Довбуша города кавелок при хаті — от оби лиш ся город називав. І залізла якось у городчик той панська корова. А дедя й каже Олексі: «Піди лиш, синку, вижени корову з города!» |
| 185 |
Пішов хлопець тую корову вигонити. Жене, жене, а корова не хоче йти. Одне слово — панська скотина. Мордується хлопчик. Піджене уже до вориння, аби стрибала, а вона ся вперед, дідча худоба, та ні з місця. Муцувався, що муцувався хлопець, а відтак узяв ту корову та й пересадив через вориння. Ади семиліток! |
| 186 |
А батько видів, як те хлопча семи років через вориння корову пересадило. Та й ся напудив старий Довбущук, узяв його страх. Кличе до себе сина та й заговорив до нього бесіду таку: «Сину мій найдорожчий! Пускаю тя світами й царами усякими, що є на світі, бо ти вже й сам собі свій хліб можеш ізнати». Дав хлопцеві, що міг, на дорогу й вирядив з хати. Так ся скінчили перші сім літ життя Довбуша Олекси. |
| 187 |
Дніпро і Десна — це брат і сестра. Вони були колись людьми. Як виросли вони, батько й мати поблагословили їх у дорогу. Змовились брат та сестра вийти ранком і полягали спати. Десна любила спати — і проспала ранок, а Дніпро проснувся на зорі, порозвертав гори, порозчищав гирла і зарів степами. Десна проснулась — аж брата немає. Вона тоді пустила ворона вперед і побігла слідом. |
| 188 |
Летить ворон і, як тільки наздожене Дніпро, всякий раз і крякне. Що поверне Десна до Дніпрового гирла, то він убік - і подався далі. Багато разів Десна підвертала до Дніпра, багато разів повертав він убік: тому він такий і кручений... На ворона напав рябець і давай битись. Чи довго бились, чи ні — Дніпро добіг до моря. |
| 189 |
Як почула Десна од ворона, що Дніпро далеко,— прихилилась до брата і злилася з його гирлами. Тепер вона тече лівою стороною, а Дніпро правою. Де є острови і скелі серед річки, там розходиться Дніпро з Десною. Коли ясний день, то видно, де Дніпро, а де Десна: в Дніпрі синя вода, а в Десні — мов жовта; Десна тече тихо, Дніпро — прудко. |
| 190 |
У тій коморі є на столі вироблений діамантовий змій—жертва. І та жертва світить там як вночі, так і вдень. Там зимував Олекса Довбуш багато зим. Є в тій коморі багато суми. Опришки там мали свій млин. В оту комору годі знайти двері. Є там цілі могили рогів, з яких опришки вистругували собі порошниці та всіляке інше. І там, коло рогів, десь мають бути двері та їх годі відшукати. |
| 191 |
В тій скелі є комора Олекси Довбуша. Там є один менший камінь і в ньому вирубані тисові сходи на ту скелю, що в ній є комора. Бо на ту скелю ніхто би не виліз, хіба лиш тими сходами. Але і ними будь-хто не пішов би. Бо там у дверях, у вході в комору, е такі люди, що якби хтось туди йшов, вони кидали б людину на землю. |
| 192 |
Розказують, що в ту комору проліз якийсь чоловік з Устерік і пішов униз. Та лише увійшов у велику комору, а там сидить білий, як молоко, дід. Той устеріцький чоловік каже: «Я як побачив того діда коло діамантового столу, то задубів». А дід крикнув на нього: «Ти чого сюди прийшов?» А бідолага не знає від страху, як звідти утекти. Та тоді як занімів устеріцький чоловік, то сім років нічого не говорив. Аж по семи роках повернулась до нього мова. |
| 193 |
Кажуть, що опришки мали повирубувані у скелі заступи. І як куди ішли, то осі заступи закривали іншим каменем так, що ніхто не впізнав би, де є вони. Розповідають, що 12 опришків, останніх тих, що зимували у тій славній коморі і що знали всі входи там, вбили угорці у Петровім долі. Кажуть, що ці опришки йшли на помсту, а волохи побачили їх, зібрали в ровту та й підстерегли месників на Петровім долі. Як поверталися опришки назад, то волохи із засідки постріляли їх усіх. |
| 194 |
У новому дослідженні Ібрагім і його команда розглянули велику кількість викопних свідоцтв, отриманих в скелях Кем-Кем — багатих копалинами відкладень древніх шарів, розташованих недалеко від мароккансько-алжирського кордону. Існування цього місця давно відомо не тільки палеонтологам, але і комерційним мисливцям за копалинами, що означає, що розграбовані останки багатьох з цих стародавніх динозаврів, рептилій та інших істот тепер розкидані по всій земній кулі в приватних колекціях. |
| 195 |
Наука все міряє: якщо є шлаки – має бути їхня назва, опис, досліджений склад, можна виміряти їх кількість до та після певної процедури, про це є статті в авторитетних медичних та наукових журналах, у медичних довідниках. Наприклад, ми можемо чітко виміряти кількість гемоглобіну до лікування та після прийому препаратів заліза, змін в дієті і побачити, чи зростає рівень гемоглобіну. А як виміряти кількість шлаків до і після чистки кишківника? Кількістю каміння, яке з нас вийшло? |
| 196 |
Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою. Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі й каже: — Дайте торбу грошей, я поїду до владики і все в порядку буде. Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш владика страху нагнав. Заплакав піп кілька раз і віддав Іванові торбу грошей. |
| 197 |
Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв. Владика, вгледівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув. «Аби гроші, гріха не буде...» — подумав, а далі й каже: — І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба. Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав. Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії. |
| 198 |
Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав. Глянув і ледве не впав. А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви. Ї коли вже І вав недалеко від церкви, владика і вгледів його: — Собаку теж бог сотворив,— заспішив владика глухим голосом,— а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено! Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий! |
| 199 |
Горизонтом подій називають точку за зовнішніми кордонами чорної діри, після якої будь-яке світло, що потрапляє туди, назавжди зникає з нашого поля зору. Фотографія чорної діри теоретично неможлива, оскільки ці надважкі об'єкти є буквально невидимими і поглинають будь-які види електромагнітного випромінювання. Вісім радіотелескопів, які зробили цей знімок, були розташовані у Західній півкулі, від Антарктики до США, і від Гавайських островів до Іспанії. |
| 200 |
Найцікавішим у цьому відкритті є те, що чорна діра у центрі нашої галактики відносно спокійна, і раніше ніхто не помічав подібних спалахів. Астрономи припустили, що причина серйозного збільшення її яскравості - додаткові небесні тіла навколо чорної діри, які привели до створення радіоактивних хвиль енергії через сильний гравітаційний вплив на них. |
| 201 |
— То на ж тобі, дочко, тую пляшку з водою; це вода не проста: брала я її за сім гір, за сім рік, в темному лузі під білим каменем у новий четвер. Пам'ятай же, дочко, і не забудь, що я буду казати; возьми цюю воду та молись Богу, а як прийде твій чоловік і ти побачиш, що вже на бійку зриває, то набери нишком тії води в губу та й держи її, аж поки від нього нечиста сила не відступить. Господи милосердний, як відступає чорна туча від сонця, так щезни, пропади і розвійся твоя лиха доле та на твої вороги. |
| 202 |
Одного разу паслися гуси на толоці над водою. Але одна гуска надибала бджолу, що пила з цвіту мед, та й хотіла її живцем задзьобати, хотіла її дзьобом роздавити. Але бджола як то уздріла, та й проситься: — Кумко,— каже,— дайте мені жити, я стану вам колись у пригоді... Пішла гуска, скубе траву, аж дивиться,— біжить лис. Ов, недобре... Але бджола таки до лиса, до лиса та й таки у сам ніс жальце — ша! Та й полетіла. А лис як скочить у луги, то й слих за ним пропав. |
| 203 |
І поїхав король собі. Та й настала біда між ксьондзами, бо ніхто не може знати, що король собі думає. Проходить день, другий, третій... Всі ксьондзи ходять сумні, кожен собі думає, де подінеться, як їх розженуть. Аж тут під їх заклад приходить дід і просить милостині. Але ніхто на того діда не звернув уваги, бо кожного опанував смуток. |
| 204 |
На початку 2000-х італійський нейробіолог запропонував так звану математичну теорію свідомості, згідно з якою будь-яка фізична система у Всесвіті, зокрема сам Всесвіт, має свідомість, і її можна виміряти. Нещодавно математик з Німеччини допрацював цю теорію і надав розрахунки, за допомогою яких, за його словами, можна буде визначити рівень свідомості в корі головного мозку і в усьому космічному просторі. |
| 205 |
Теорія належить, швидше, не до прикладних, а до філософських наук, і вона передбачає, що свідомість схожа на певний вид інформації. На думку Тононі, свідомість виникає з усього фізичного у Всесвіті, починаючи з найдрібніших частинок на зразок атомів, і її можна виміряти математично за допомогою спеціальної метрики. |
| 206 |
Народився хлопчик. Чоловік стягся на сякі-такі хрестини. Прикликав і попа на гостину. Піп добре наївся, напився і збирається додому. Але недарма кажуть, що в попа очі завидющі, а руки загребущі. Так і цей піп. Де що побачив, завжди просив, щоб йому подарували. Страшенно ненажерливий був. |
| 207 |
Ось і тепер, відправляючись додому, піп угледів, що на столі, на підносі, залишилася ще гарно випечена курка. Йому шкода було залишити її, й говорить кухарці, щоб загорнула йому ту курку додому. |
| 208 |
Ураз щось шепоче багатієві на вухо: «Ось тобі торбина! Бери її і будеш дуже багатий! У торбині один срібний. Та як тільки його візьмеш, в торбинці з'явиться новий. Набери з торбинки стільки срібних, скільки тобі треба. Потім торбинку кинь до ріки. Тільки тоді, коли торбинка буде в ріці, можеш користуватися срібними. Доки торбинка буде у тебе, робити цього не смієш, бо всі срібні стануть камінцями». |
| 209 |
Довжина виявленого човна становить п'ять метрів, хоча археологи вважають, що насправді вона була трохи довшою. Човен, ймовірно, належав рибалкам і мав одне вітрило. Човен добре зберігся, бо лежав на глибині в грунті і не піддавався впливу кисню. Безумовно, значну роль в збереженні судна зіграв мул, яким човен було покрито. |
| 210 |
Археолог зазначає, що сам контекст знахідок дуже цікавий, тому що Пореч колись був стародавній колонією. Розкопки також показують, як колись виглядала набережна Пореча. Вона була набагато нижче ніж зараз і, мабуть, човен було знайдено на стародавньому пірсі. |
| 211 |
І чоловік прославився як добрий лікар. Запомігся, купив корови, воли, справив хлів, словом, став середнім ґаздою. А тут прийшло, що він постарів, і вмирати б. Дітей поженив, повіддавав. Як розболівся, зробив собі на постелі колесо: коли приходить Смерть, він собою махне — і там, де голова була, стануть ноги, а там де ноги — голова. |
| 212 |
Мав він вісімдесят п'ять років. І Смерть дозволила йому дотягти до дев'яноста. А за п'ять років з'явилася і стала коло голови. А він на колесі перекрутився. — Ей куме, круть не круть, мусиш умирати. Тоді він витяг з люльки цибух. — Ну, кумо, коли ти така мудра, то зайди у цибух. Смерть зайшла. А чоловік заткав з обох кінців цибух стеблом і поклав на піч, на цівку. |
| 213 |
І звелів тоді жінкам зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і наказав викопати колодязь і вставити туди діжку, й налити в діжу тієї бовтанки. І звелів він викопати другий колодязь і вставити туди другу діжку, і звелів шукати меду. Вони ж, пішовши, взяли луб'янець меду. що був схований у князівській медуші. І загадав він його рідко розбавити водою і вилити в діжку другого колодязя. |
| 214 |
«Ми були вражені, коли зрозуміли, що це перша система зірок з чорною дірою, видима неозброєним оком», — говорить Пьотр Хадрава, співробітник Академії наук Чеської республіки в Празі і співавтор роботи. Потрійна система, розташована в сузір'ї Телескопа, так близька до нас, що в південній півкулі її зірки можна розгледіти на темному безхмарному небі без бінокля або телескопа. |
| 215 |
На сьогодні астрономи знайшли в нашій Галактиці всього пару десятків чорних дір. Майже всі вони активно взаємодіють зі своїм оточенням і видають свою присутність потужним рентгенівським випромінюванням, що виникають при цій взаємодії. Але за оцінкою вчених за час життя Чумацького Шляху на чорні діри в кінці своєї еволюції мало перетворитися набагато більше зірок. |
Комментарии