| Вірші |
| 1 | Коли я весь віддавсь байдужих Рік спокою, Не відчував я більш своїх провідників: Індійці-крикуни зробили їх метою, Прип'явши голими до розписних стовпів. Для мене все одно: чи то англійська пряжа, Чи то фламандський хліб у трюмі десь лежав. Коли шумливого я збувся екіпажа, По волі Рік я мчав, куди я лиш бажав. Тії зими під сплеск припливів навіжених, Байдужий до всього, мов мозок немовлят, Я без упину мчав! І серед бур шалених Півострови з трудом спускали свій канат. Морські шляхи немов вітали урагани. Я, наче пробка, плив по хвилях десять днів, Де трупи жертв кругом крутились безнастанно, І жодну ніч не стрів банькатих ліхтарів. |
Комментарии