| Дюна (Укр) |
| 1 | Книга перша Дюна 1 Початок — то мить, коли варто якнайкраще подбати про істинну рівновагу речей. Кожна сестра Бене Ґессерит2 знає про це. Тож, приступаючи до вивчення життя Муад’Діба, зважте спершу на те, у які часи він з’явився, бо ж народився владар у рік п’ятдесят сьомий правління Падишаха-Імператора Шаддама IV. Й особливо уважно придивіться, де саме він з’явився: на планеті Арракіс. Хай не вводить вас в оману той факт, що народився він і прожив перші п’ятнадцять років свого життя на Каладані. |
| 2 | Арракіс, планета також знана як Дюна, — ось місце його навіки-віків. Принцеса Ірулан. Оповідь про Муад’Діба За тиждень до переїзду на Арракіс3, коли метушня останніх приготувань от-от мала обернутися на нестерпне божевілля, якась старезна баба навідалася до матері хлопчика — Пола. Замок Каладан4 огорнула тепла ніч; прадавнє кам’яне громаддя, що слугувало домівкою двадцяти шести поколінням роду Атрідів, укрилося холодною росою, як завжди на зміну погоди. |
| 3 | Стару пустили через бокові двері та повели склепінчастим проходом повз кімнату Пола. Скориставшись нагодою, вона зазирнула всередину — поглянути, як той лежить на ліжку. У тьмяному світлі напівзгаслої, завмерлої над самою підлогою лампи-підвіски, хлопчик, який уже не спав, бачив у проймі дверей громіздкі обриси жіночої фігури, що стояла на крок попереду від його матері. Стара скидалася на відьму: волосся, схоже на сплутану павутину, наче каптур ховало в тіні риси обличчя, а очі виблискували, мов коштовності. |
| 4 | — А він не замалий як на свій вік, Джессіко? — запитала стара. Голос повнився хрипким свистом і бряжчав, як розладнаний балісет. Мати Пола відповіла м’яким контральто: — Усі знають, що Атріди дорослішають пізніше, Ваша Превелебносте. — Чувала я про це, чувала, — прохрипіла стара. — Але ж йому вже п’ятнадцять. — Так, Ваша Превелебносте. — Він прокинувся і підслуховує. Хитрий малий шельма, — тихо загиготіла прибула. |
| 5 | — Проте підступність необхідна правителю. А якщо він і справді Квізац Хадерах...5 що ж... Причаївшись у мороці ліжка, Пол дивився навсібіч крізь тонкі шпаринки ледь розплющених очей. Два блискучих овали — очі старої — розширилися і спалахнули, коли зустрілися з його поглядом. — Добре виспись, хитрий малий шельмо, — кинула стара. — Завтра тобі знадобляться всі твої вміння, аби зустрітися з моїм ґом джаббаром6. |
| 6 | І вона вийшла, виштовхнувши його матір у коридор, та з гучним гуркотом зачинила двері. Пол лежав, замислившись: «Що таке “ґом джаббар”?» Багато прикрощів довелося йому зазнати в ці часи змін, та з’ява старої була дивнішою за все. Ваша Превелебносте. А ще те, як вона зверталася до його матері Джессіки, наче та була звичайнісінькою служницею, а не леді Бене Ґессерит, наложницею7 Герцога та матір’ю Герцогського спадкоємця. |
| 7 | «Ґом джаббар — це щось із Арракіса, про що я маю знати, перш ніж ми опинимося там?» — подумав Пол. Він прошепотів ті дивні слова: Ґом джаббар... Квізац Хадерах. Ще стільки всього треба вивчити. Арракіс настільки відрізнявся від Каладана, що свідомість Пола лихоманило від нових знань. Арракіс — Дюна — Пустельна Планета. Зуфір8 Хават, майстер-асасин його батька, пояснював: їхні смертельні вороги Харконнени вісімдесят років панували на Арракісі. |
| 8 | Вони утримували планету як свій квазіфеод, відповідно до контракту з ДАПТ на видобуток геріатричних прянощів — меланжу. Тепер Харконнени забиралися геть, а планета ставала повним феодом Дому Атрідів — очевидна перемога Герцога Лето. Хоча, як сказав Хават, у цій очевидності чаїлася смертельна небезпека, адже Герцог Лето був дуже популярним серед Великих Домів Ландсрааду9. — А популярність викликає заздрощі світодержців, — додав Хават. |
| 9 | Арракіс — Дюна — Пустельна Планета. Пол спав. Він бачив якусь печеру в околицях Арракіна; навколо нього в тьмяному світлі завмерлих у повітрі ламп рухалися мовчазні люди. Усе там виповнене величчю, як у соборі, і він учував єдиний тоненький звук: крап-крап-крап. Ще вві сні Пол знав, що все запам’ятає. Він завжди пам’ятав пророчі сни. Сон розтанув. Пол прокинувся в теплі свого ліжка; він усе думав і думав. |
| 10 | Світ замку Каладан, де не було жодних ігор і не траплялося однолітків, можливо, не вартував смутку під час прощання. Лікар Юе, вчитель Пола, вказував на те, що класової системи фафрилах на Арракісі дотримувалися не надто ревно. Планета повнилася людьми, що жили в пустельних краях без каїдів та башарів, які б керували ними: людей барханів, що звуть себе фрименами, не внесено в жодні переписи Імперської Палати. |
| … |
Комментарии
” - Alt+0148
’ - апостроф.