| Срібне крісло. |
| 1 | Розділ перший ПОЗА СПОРТЗАЛОЮ Був похмурий осінній день, і Джилл Поул плакала поза слортзалою. Вона плакала через те, що Вони знущалися з неї. Ця книжка - не історія зі шкільного життя, тож я спробую розповісти якомога менше про школу Джилл, бо це, зрештою, не є аж таким приємним предметом для розмови. То була школа з «сумісним навчанням», школа і для хлопчиків, і для дівчат, такі школи ще називають «змішаними». |
| 2 | Дехто запевняв, що в цій школі все було далеко не так сильно змішано, як в головах тих людей, котрі нею керували. Цим людям здавалося, що хлопчики та дівчатка мають робити все, що їм подобається. І на жаль, десятьом або й п’ятнадцятьом найстаршим хлопцям і дівчатам найбільше подобалося збиткувати з інших. Тут коїлися різні речі, огидні речі, які у звичайній школі виявили та припинили б за якихось півсеместра, але в цій школі було не так. |
| 3 | Точніше, навіть якби і так, то дітей, що робили ті речі, не відрахували і не покарали б. Директорка сказала б, що це цікавий з точки зору психології випадок, викликала б їх та розмовляла б з ними не одну годину. А якщо ти знаєш, що саме треба казати директорці то в кінцевому підсумку радше стаєш улюбленцем, аніж навпаки. Ось чому Джилл Поул плакала того похмурого осіннього дня на маленькій вогкій стежці, що тяглася між задніми дверима спортзали та заростями чагарника. |
| 4 | І Джилл ще й не думала заспокоюватися, коли з-за рогу спортзали, насвистуючи й тримаючи руки в кишенях, вийшов хлопець. Він трохи не наштовхнувся на Джилл. - Дивися, куди йдеш, - сказала Джилл Поул. - Гей, - сказав хлопець, - не починай... - і тут він звернув увагу на ТІ обличчя. - Слухай, Поул, - схвилювався хлопець, - що сталося? Джилл тільки корчила міни - такі, які корчиш у спробах щось сказати, але розумієш: варто тільки заговорити, як знову розплачешся. |
| 5 | - Думаю, це Вони... як і завжди, - похмуро сказав хлопець та занурив руки ще глибше в кишені. Джилл кивнула. Навіть якби вона й могла щось сказати, це було б зайве. Вони обоє все знали. - Отже, послухай мене, - почав хлопець, - це не дуже добре, що всі ми... Він хотів як краще, але говорив так, ніби читав нотацію. Джилл раптом розлютилася (що дуже часто трапляється, коли вам не дали як слід поплакати). |
| 6 | - О, забирайся геть і подбай про свої власні справи, - сказала вона. - Ніхто не просив тебе втручатися, хіба ні? Ти що, такий класний, аби розповідати нам, що ми всі маємо робити, га? Припускаю, ти хотів сказати, що нам треба цілими днями підлещуватися до Них, вислужуватися, бігати за Ними, як ти це робиш. - О, Господи! - вигукнув хлопець, сідаючи на порослий травою схил біля чагарників, але хутко підстрибнув, бо трава була геть мокрою. |
| 7 | За сумною випадковістю його звали Юстас Скрабб, але він не був поганою людиною. - Поул! - сказав він. - Ну хіба це чесно? Невже я робив щось таке протягом цього семестра? Хіба я не зіткнувся з Картером щодо того кролика? І хіба не зберіг таємниці Спів- вінів - навіть під тортурами? І хіба я не... - Не знаю і знати не хочу, - схлипнула Джилл. Скрабб зрозумів, що вона досі себе не йме, тому доречно запропонував їй м’ятну цукерку. |
| 8 | А ще одну мав і собі. Незабаром Джилл почала бачити все в менш темних тонах. - Вибач мені, Скраббе, - сказала вона трохи згодом. - Я була нечесна. Ти справді зробив усе це - цього семестра. - Тоді давай забудемо про попередній, якщо можна, - сказав Юстас. - Я тоді був зовсім іншим. Я був... дідько, я був просто малим кліщем! - Що ж, якщо чесно, то таким ти і був, - погодилася Джилл. - То як гадаєш, дещо змінилося, ні? |
| 9 | - спитав Юстас. - Не тільки я так думаю, - відповіла Джилл. - Всі це кажуть. Вони це теж поміти- ли. Елеонор Блекістон чула, як Адела Пенні- фазер говорила про це вчора в нашій роздягальні. Вона сказала: «Хтось має приборкати цього малого Скрабба. Цього семестру він геть неслухняний. Наступного разу ми маємо приділити увагу саме йому». Юстас здригнувся. Кожен в Експериментальному Домі знав, як це, коли Вони «приділяють увагу». |
| 10 | Якусь мить обоє дітей мовчали. Краплі зривалися з листків лавру. - Чому ти так змінився від минулого семестру? - спитала Джилл невдовзі. - На канікулах зі мною сталося багато дивних речей, - загадково відповів Юстас. - Яких це речей? - поцікавилася Джилл. Юстас довгий час не казав нічого. Потім він промовив: - Дивися, Поул, ми з тобою ненавидимо це місце так сильно, як тільки можна щось ненавидіти, правда? |
| … |
Комментарии