| Туфо - рудий пірат |
| 1 | ДОВГИЙ ДЕНЬ розділ і Знайомство. Перша втеча. чорнильний кіт. Туфо ніколи не плавав в океані. Ніколи не нападав на торговельні кораблі та рибальські човни, щоб пограбувати їхні скарби. Він не пив рому, не був однооким і не мав дерев'яної ноги. Навпаки, Туфо мав чотири лапи, як і всі інші коти у світі. Він виріс на шістнадцятому поверсі в сучасній квартирі з холодильником, телевізором і з великою бібліотекою. |
| 2 | Але що неможливо було заперечити, так це те, що Туфо — рудий: кольору листя на деревах в полум'яну осінню пору або кольору карти Середньої Азії. Проте, це не заважало йому бути хоробрим, найхоробрішим котом у будинку, 4 не боятися ліфта і, не моргнувши оком, ходити по поручню балкона. Якби Туфо народився на якомусь тихоокеанському острові, то неодмінно став би найуславленішим піратом. Однак такої щасливої долі йому не випало. |
| 3 | Туфо виріс у гарній коробці з-під модерного взуття, замість рому пив молоко, щоранку гострив пазури об килим, але вступити в двобій не було з ким. Туфо над усе любив пригоди, але ніколи не бував далі парку, куди його носили на прогулянку в звичайнісінькій сумці. В ній він стояв наче на капітанському містку його очі зірко вдивлялися в зелені віти дерев, а нашорошені вуха ледь потріпували з кожним далеким чи близьким шерхотом. |
| 4 | Крім піратського імені, Туфо мав і піратське серце. Тому сьогодні вранці він утік з дому. Вгледівши відчинені двері. він спочатку тихенько вийшов у коридор на поверсі, відтак, наче руда блискавка, мигнув по східцях додолу. На вулиці у Туфо перед очима все попливло колами — за одну мить він подолав східці шістнадцяти поверхів. Перед ним постав високий та неозорий, без стін і вікон, сповнений дзвінким щебетанням і далеким гулом, сонячний та галасливий день. |
| 5 | Роззирнувшись, Туфо безшумно побіг до близьких дерев парку. Не встигши перебігти вулицю, рангом почув неподалік зле гарчання. Він підвів голову і весь настовбурчився: назустріч рухалася незнайома істота із застиглими круглими очима і великою квадратною мордою. Вона прямувала стрімкою вулицею вгору і несамовито гарчала, а довкола неї поширювався відразливий сморід, від якого кожен домашній кіт втратив би свідомість. |
| 6 | Туфо хоробро засичав і приготувався до оборони: підняв одну лапу з гострими пазурами і втупив очі у страховисько. За мить до початку нерівного бою велика істота люто гаркнула, 5 всередині в неї щось заторохтіло й заскреготіло, почулося зітхання, і раптом вона зупинилася на підйомі вся в хмарі смердючого диму. Одне її вухо відчинилося, наче двері, і звідти вискочив чоловік. Він почухався і мовив: — Хіба це автомобіль! Це — брухт! Потому, вийнявши з кишені якийсь інструмент, він відкрив істоті рота і почав копирсатися в ньому. |
| 7 | Хоча Туфо вперше в своєму житті бачив автомобіль, але здогадався, що він на нього не нападе. Отак без бою вийшов він переможцем. Обійшовши тихо запорошені чоловікові черевики, Туфо безшумно прослизнув повз велетня і якомога хутчіше кинувся в інший бік стрімкої вулиці, де пожовклим листям шуміли дерева парку. Відчувши під лапами м'яку траву і сухе листя, Туфо побіг іще швидше. Ліс зустрів його і кликав до себе тисячоголоссям та різноманітними пахощами. |
| 8 | Завагавшись лише на мить, Туфо енергійно ворухнув вухами і помчав уперед! Цей шлях йому був знайомий, хоча нечасто його сюди приносив четвертокласник Косьо в звичайнісінькій господарській сумці. Білявий Косьо, його найкращий приятель, зранку пішов до школи. Та чи й треба, щоб приятель тебе весь час носив на руках, коли маєш досить прудкі й міцні ноги? Відтак Туфо мчав вільно й легко, немов шхуна у відкритому морі. |
| 9 | Вологі кущі темними хвилями напливали на нього і, прошумівши, залишалися позаду. Він обминав їх, не втрачаючи визначеного напрямку. Туфо відчував, що його щось владно кличе, що на нього десь чекають події, які не можуть без нього відбутися. І не помилився. "Ти не сам", — сказав йому внутрішній голос. А відомо, що внутрішній голос — найправдивіший. Туфо зупинив свій біг між деревами й уважно роззирнувся довкола. |
| 10 | 6 Збоку, під всохлим кущем ожини, настовбурчившись, стояв інший кіт і спостерігав за ним. Кіт був синього кольору, а в його очах проблискували рожеві вогники. -І куди це ти, рудий, поспішаєш, мов несамовитий? — зашипів він. Подібне шипіння прогнало б навіть кобру, але Туфо не втратив самовладання. -Біжу, щоб не посиніти від холоду! — ображено відказав він і крутнув хвостом. Ти ба, що діється: тільки-но вирішив вільно побігати в лісі — і раптом з'являється якийсь синій кіт і псує тобі настрій. |
| … |
Комментарии