| 1 |
самотній столяр є у глибині безмежного північно-американського материка, оточеного великою пустелею та кільцем неприступних гір, лежить чарівна країна там жили добрі і злі феї, там розмовляли тварини і птахи, там цілорічно було літо і під вічно гарячим сонцем росли на деревах небачені плоди південний захід чарівної країни населяли жувани — боязкі та милі люди, у яких дорослий чоловік на зріст був не вищий за восьмирічного хлопчика з тих країв, де люди не знають чудес володаркою блакитної країни жуванів були гінгема, зла чаклунка, яка мешкала в глибокій темній печері, до якої жувани боялися навіть наблизитись та, на превелике диво всіх, знайшовся серед них чоловік, який збудував собі дім неподалік житла чаклунки це був такий собі урфін джюс від своїх добрих і лагідних одноплемінників урфін джюс ще дитинстві відрізнявся сварливою вдачею він рідко грався з дітьми, але коли і вступав до гри, то вимагав, щоб усі йому підкорялись отож гра з його участю здебільшого закінчувалася бійкою батьки урфіна померли рано, і хлопчину взяв собі за учня столяр, який жив у невеличкому селі когида підростаючи, урфін ставав усе незлагіднішим і, коли опанував столярне ремесло, не жалкуючи, залишив свого вихователя, навіть не подякувавши за науку однак добрий ремісник дав йому інструменти та все необхідне для початку роботи урфін став вправним столяром, він майстрував столи, ослони, сільськогосподарські знаряддя і чимало іншого і хоч як це не дивно, сварлива вдача майстра передавалася і його виробам змайстровані ним вила намагалися штрикнути свого володаря в бік, лопати вціляли в лоб, граблі намагалися зачепити його за ноги і перекинути урфін джюс утратив покупців тоді він узявся за іграшки проте у вирізьблених зайців, ведмедів та оленів були такі люті морди, що діти, поглянувши на них, жахалися і потім плакали всю ніч іграшки припали пилом у комірчині урфіна, їх ніхто не купував розлючений урфін джюс полишив столярне ремесло, не з'являвся у селі і став жити зі свого городу самотній столяр так ненавидів своїх односельців, що намагався не бути схожим на них ні в чому жувани мешкали в круглих будиночках блакитного кольору з гостроверхими дахами та кришталевими кульками нагорі урфін джюс збудував собі чотирикутний будинок, пофарбував його в коричневий колір, а на вершечку помістив опудало орла жувани носили блакитні каптани і ботфорти, а каптан і ботфорти урфіна були зеленого кольору жувани мали капелюхи гостроверхі, з широкими крисами, під якими гойдалися срібні дзвіночки урфін джюс терпіти не міг дзвіночків і носив капелюха без крисів добросерді жувани часто плакали, а в похмурих очах урфіна ніхто ніколи не бачив жодної сльозини минуло кілька років одного разу урфін джюс відвідав гінгему і попросив стару чаклунку взяти його у прислужники зла чарівниця дуже зраділа: впродовж століть жоден з жуванів не виявив бажання добровільно служити гінгемі, а всі її накази виконувались лише під загрозою покарання тепер у чаклунки з'явився помічник, який ревно виконував. |
| 2 |
всілякі доручення і що неприємніші для жуванів були розпорядження гінгеми, то охочіше передавав їх урфін похмурому столяру особливо подобалось ходити по селах голубої країни і обкладати жителів даниною — стільки-но й стільки гадюк, мишей, жаб, п'явок і павуків жувани страшенно боялися гадюк, павуків та п'явок одержавши наказ збирати їх, маленькі боязкі чоловічки починали ридати при цьому вони знімали капелюхи і ставили їх на землю, щоб дзвіночки своїм калатанням не заважали їм плакати а урфін дивився на сльози своїх земляків і злісно реготав потім призначеного дня з'являвся з великим кошиком, збирав данину й відвозив її до печери гінгеми там це добро вживалося в їжу чаклунки або використовувалося на лихі чари одного разу злюща гінгема, яка ненавиділа всенький рід людський, задумала його знищити для цього вона накликала жахливий буревій і спрямувала його за гори, за пустелю, щоб він зруйнував усі міста, усі села й під уламками поховав усіх людей та цього не трапилося на північному заході чарівної країни жила добра чарівниця вілліна вона дізналася про підступний намір гінгеми й знешкодила його вілліна дозволила ураганові захопити у канзаському степу лише один маленький будиночок-фургон, знятий з коліс і поставлений на землю за наказом вілліни вихор приніс будиночок у країну жуванів, скинув його на голову гінгеми —і недобра чаклунка загинула на подив вілліни, котра прибула, аби поглянути, як подіяли її чари, у будиночку виявилась маленька дівчинка еллі вона вбігла за своїм улюбленим песиком тотошком до будиночка саме в ту мить, коли вихор підхопив і поніс його вілліна не могла повернути дівчинку додому і порадила їй іти по допомогу до смарагдового міста — центру чарівної країни про повелителя смарагдового міста — гудвіна великого і жахливого — ходили найрізноманітніші чутки вони стверджували, що гудвін дуже легко насилав на поля вогненний дощ або наповнював усі будинки пацюками та жабами і тому про нього вели мову пошепки і озираючись: раптом чарівник образиться на яке необережне слово еллі послухала добру фею й подалася до гудвіна, сподіваючись, що чарівник не такий вже й страшний, як про нього розповідають, v допоможе їй повернутися до рідного канзасу тоді дівчинці не довелося зустрітися з похмурим столяром урфіном джюсом того дня, коли будиночок еллі розчавив гін-гему, урфіна не було побіля чаклунка — він пішов у її справах до найвіддаленішого місця блакитної країни звістка про загибель чаклунки викликала у джюса подвійне почуття: і жаль, і радість він шкодував, що втратив могутню покровительку, але розраховував тепер скористатися скарбами та владою чаклунки навколо печери було безлюдно еллі з тотошком пішли до смарагдового міста у джюса виникла ідея поселитися у печері й оголосити себе наступником гінгеми та повелителем блакитної країни — адже боязкі жувани не наважаться цьому перечити але закіптюжена печера з в'язками копчених мишей на гвіздках, з опудалом крокодила під стелею та іншими знадобами чаклунського ремесла видалася такою. |
| 3 |
похмурою й вологою, що навіть урфін здригнувся — брр — пробурмотів він — жити у такій могилі ні, красненько дякую урфін став розшукувати срібні черевички чаклунки, бо знав, що гінгема найбільше дорожила саме ними однак даремно він обшукував печеру — черевичків не виявилося — ух-ух-ух — насмішкувато пролунало з високого сідала, й урфін здригнувся згори на нього дивились здоровенні жовті очі пугача, що світилися у темряві печери — це ти, гуаме — не гуаме, а гуамоколатокінте, — бундючно заперечив пугач — а де ж інші пугачі — полетіли — а чому ж ти залишився — а що мені робити у лісі ловити птахів, як прості пугачі й сови фе я досить старий і мудрий для такого клопітного заняття у джюса промайнула хитра думка — слухай, гуам — пугач мовчав — гуамоко — мовчання — гуамоколатокінте — слухаю тебе, — озвався пугач — хочеш жити у мене я годуватиму тебе мишами й ніжними пташенятами — не задарма, звичайно — буркнув птах — люди, побачивши, що ти мені служиш, вважатимуть мене чарівником — непогано придумано, — сказав пугач — і на початку моєї служби повідомлю, що ти даремно шукаєш срібні черевички їх забрало маленьке звірятко невідомої мені породи зірко оглянувши урфіна, пугач запитав: — а коли ти їстимеш жаб і п'явок — що — здивувався урфін — їсти п'явок навіщо — бо така їжа годиться злим чаклунам по закону пам'ятаєш, як гінгема сумлінно поїдала мишей і закушувала п'явками урфін згадав і здригнувся: їжа старої чаклунки завжди викликала у нього огиду, і він під час сніданків та обідів гінгеми під будь-яким приводом виходив з печери — послухай, гуамоко гуамоколатокінте, — улесливо сказав він, — а чи не можна обійтися без цього — я тобі сказав, а далі твоя справа, — сухо закінчив розмову пугач урфін, зітхнувши, зібрав деякі речі чаклунки, посадовив пугача на плече й пішов додому зустрічні жувани, забачивши похмурого урфіна, злякано шарахали вбік повернувшись до себе, урфін зажив у своєму будинку з пугачем, уникаючи людей, не люблячи нікого, не знаючи любові інших чарівний порошок незвичайна рослина дного вечора знялася страшенна буря гадаючи, що бурю викликав урфін джюс, жувани щулилися зі страху й чекали, що їхні будиночки ось-ось розваляться та нічого такого не трапилось зате, прокинувшись уранці й оглядаючи свій город, урфін джюс помітив на грядці з салатом кілька яскраво-зелених незвичайних паростків напевне, їхнє насіння заніс у город буревій але з якої частини країни вони прилетіли, назавше лишилося таємницею — тільки-но сполов грядки, — пробурчав урфін джюс, — і ось знову лізуть ці бур'яни ну, чекайте, увечері я з вами розрахуюся урфін пішов до лісу, де в нього були розставлені пастки, і пробув там цілий день криючись від гуама, він захопив із собою сковорідку й олію, засмажив жирного кролика й добряче поласував ним повернувшись додому, джюс зойкнув од здивування на салатній грядці піднялися в зріст людини могутні яскраво-зелені рослини з продовгуватими м'ясистими листками — оце так штука — вигукнув урфін — ці бур'ян. |
| 4 |
и не марнували часу він підійшов до грядки і смикнув одну з рослин, щоб витягти її з корінням та дарма рослина не піддалася, а урфін джюс поколов собі руки дрібненькими гострими колючками, що вкривали стовбур і листя урфін розсердився, повитягав з долонь колючки, надів шкіряні рукавиці й знову почав тягнути рослину з грядки та у нього забракло сили тоді джюс озброївся сокирою і взявся рубати рослини під корінь “хрясь, хрясь, хрясь” — врубалася сокира в соковиті стебла, і рослини падали на землю — так, так, так — торжествував урфін джюс він воював з бур'янами, немов із живими ворогами коли розправу було закінчено, настала ніч, і стомлений урфін пішов спати наступного ранку він вийшов на ґанок, і волосся у нього на голові стало сторч від подиву і на салатній грядці, де зосталося коріння невідомих бур'янів, і на второваній стежці, куди столяр відтягнув зрубані стебла, всюди щільною стіною стояли високі рослини з яскраво-зеленим м'ясистим листям — он як ви — злісно заревів урфін джюс і кинувся у бій зрубані стебла і викорчуване коріння столяр подрібнював на шматочки на колоді, де звичайно рубав дрова в кінці городу, за деревами, був пустир туди урфін джюс виносив посічені рослини і гнівно розкидав їх навсібіч робота тривала цілісінький день, аж доки грядки не було звільнено від рослинних загарбників, і стомлений урфін джюс пішов відпочивати спав він кепсько: його гнітили кошмари, йому ввижалося, що невідомі рослини наступають на нього і намагаються поранити колючками прокинувшись на світанку, столяр передусім пішов на пустир подивитися відчинивши хвіртку, він тихо охнув і безсило опустився на землю, вражений тим, що побачив неродюча земля пустиря була геть укрита молодими наростками життєва сила невідомих рослин виявилася надзвичайною коли урфін напередодні розлючено розкидав зелену січку невідомих рослин, їхні бризки потрапляли в загорожу, на стовбури дерев: ці краплі пустили там корінь, і звідти визирали пагінці вражений раптовим здогадом, урфін скинув із себе чоботи на підошвах густо зеленіли крихітні паростки виглядали пагінці і з швів одежі колода для рубання дров вся наїжачилася паростками джюс кинувся до комірчини: топорище сокири теж було все у паростках урфін сів на ганку й замислився що робити забратися звідси й поселитися в іншому місці та шкода покидати зручний будинок, город урфін пішов до пугача той сидів на сідалі, мружачи від денного світла жовті очі джюс розповів про своє лихо пугач довго гойдався на своїй жердинці, роздумуючи — спробуй-но висушити їх на сонечку, — порадив він урфін джюс дрібно порубав кілька молодих пагонів, склав на залізне деко і виніс під гарячі сонячні промені — побачимо, чи проростете ви тут — злісно бурмотів він — якщо проростете, я піду звідси рослини не проросли корінню не стало сили пройти крізь залізо за кілька годин палюче сонце чарівної країни перетворило зелену масу в рудий порошок — все ж таки недаремно я годую гуама, — сказав задоволений урфін — мудрий птах захопивши візка, джюс. |
| 5 |
подався до когиди збирати у господарок металеві дека, на яких печуть пиріжки, і повернувся додому з повним візком урфін погрозив кулаком своїм рослинним ворогам — тепер я з вами розрахуюсь, — просичав він крізь зуби розпочалася просто-таки каторжна робота урфін джюс безупинно працював від зорі до зорі, роблячи лише вдень короткий перепочинок діяв він дуже акуратно визначивши невеличку ділянку, він ретельно очищав її від рослин, не залишаючи навіть малюсінької трісочки викопані з корінням рослини він подрібнював у залізній мисці й розкладав сушити на дека, розставлені рівними рядами на осонні бурий порошок урфін джюс зсипав у залізні відра й накривав залізними покришками впертість і наполегливість робили свою справу столяр не давав ворогові жодного шансу ділянка, захоплена яскраво-зеленими колючими бур'янами, зменшувалася з кожним днем і ось настала мить, коли останній кущ перетворився на легкий бурий порошок за тиждень праці джюс так виснажився, що ледве тримався на ногах переступаючи через поріг, він спіткнувся, відро нахилилось, і трішки бурого порошку висипалося на ведмежу шкуру, яка лежала біля порога замість килимка столяр не помітив цього: він прибрав останнє відро, накрив його, як завжди, доплентав до ліжка і заснув мертвим сном прокинувся він від того, що хтось його нетерпляче торсав за руку, яка звисала з ліжка розплющивши очі, урфін закляк від жаху: біля ліжка стояв ведмідь і тримав у зубах рукав його каптана “мені кінець, — подумав столяр — він мене загризе але звідки у будинку взявся ведмідь двері ж були зачинені” минали хвилини, ведмідь не виявляв ворожих намірів, а лишень тягнув урфіна за рукав, і раптом почувся хриплий басовитий голос: — хазяїне час вставати надто довго спиш урфін джюс був такий вражений, що впав з ліжка: ведмежа шкура, яка раніше лежала біля порога, стояла на чотирьох лапах біля ліжка й хитала головою “це ожила шкура мого прирученого ведмедя вона ходить, розмовляє але від чого це невже розсипаний порошок” щоб перевірити свою здогадку, урфін звернувся до пугача: — гуам гуамоко пугач мовчав — слухай-но, ти, нахабний пташе — розлючено загорлав столяр — досить я ламав язика, повністю вимовляючи твоє кляте ім'я коли не хочеш відповідати, забирайся до лісу і сам здобувай собі харчі пугач відповів примирливо: — гаразд, не гарячкуй гуамоко так гуамоко, але на менше я не згоден про що ти хотів мене запитати — чи правда, що життєва сила тієї невідомої рослини така велика, що порошок з неї може оживити шкуру — правда про цю рослину я чув од наймудрішого із пугачів, мого прадіда карітофілаксі — досить — гримнув урфін — замовч а ти, шкуро, геть на своє місце і не заважай мені думати шкура покірно відійшла до порога і вляглася на звичне місце — оце маєш — здивовано бурмотів урфін джюс, всівшись біля столу і підперши голову руками — питання ось у чому: корисне для мене це чи ні після довгих роздумів честолюбний столяр вирішив, що це для нього корисне, бо дає величезну владу над речами але треба бул. |
| 6 |
о ще раз перевірити, наскільки велика сила цього живильного порошку на столі стояло опудало папуги з синім, червоним та зеленим пір'ям столяр дістав пучку бурого порошку й посипав голову та спину опудала сталося диво порошок з легким шипінням задимів і став зникати його бурі дрібочки немов розтавали, всмоктуючись у папугову шкіру поміж, пір'ям опудало почало рухатися, підвело голову, озирнулося оживлений папуга змахнув крилами і, з різким криком, вилетів у відчинене вікно — діє — захоплено репетував урфін джюс — діє на чому спробувати б іще до стіни у вигляді прикраси були прибиті величезні оленячі роги, і урфін щедро посипав їх животворним порошком — побачимо, що з цього вийде, — посміхнувся столяр чекати довелося недовго знову легенький димок над рогами, зникнення крупинок затріщали висмикнуті із стіни цвяхи, роги звалилися на підлогу і з дикою люттю накинулися на урфіна джюса — рятуйте — заволав переляканий столяр, тікаючи від рогів але ті з несподіваною спритністю переслідували його повсюди: на ліжку, на столі й під столом ведмежа шкура злякано зіщулилася біля зачинених дверей — хазяїне — закричала вона — відчини двері ухиляючись від ударів, урфін відсунув засув і вискочив на ґанок за ним з ревінням неслась ведмежа шкура і дико підстрибували оленячі роги все це змішалось на ґанку в малу купу, яка перекидалася й ревіла, а потім покотилася сходинками на подвір'я а з будинку навздогін неслося насмішкувате ухання пугача роги вибили в огорожі хвіртку і величезними стрибками помчали до лісу урфін джюс, пом'ятий і побитий, підвівся з землі — щоб вас чорти забрали — простогнав він, обмацуючи свої боки — це вже занадто шкура з докором мовила: — хіба ти не знаєш, хазяїне, що зараз саме та пора, коли олені стають дуже забіякуваті ще добре, що ти лишився живий ох, і начуватимуться тепер олені у лісі від тих рогів — і ведмежа шкура хрипкувато зареготіла із цього урфін зробив висновок, що з порошком треба поводитись дуже обережно і не оживляти все, що очі бачать у кімнаті був справжнісінький розгром: усе було потрощене, поперекидане, посуд перебитий, у повітрі кружляли пір'їни з роздертих подушок джюс сердито сказав пугачу: — чому ти не попередив мене, що оживляти роги небезпечно злопам'ятний птах відповів: — гуамоколатокінт попередив би, а в гуамоко забракло передбачливості вирішивши згодом поквитатися з пугачем за його підступність, урфін почав прибирати в кімнаті він підняв з підлоги зробленого колись дерев'яного клоуна клоун мав люте обличчя і рот з вишкіреними гострими зубами, а тому його ніхто не купив — гадаю, ти не накоїш стільки лиха, як роги, — сказав урфін і посипав клоуна порошком зробивши це, він поставив іграшку на стіл, а сам вмостився поруч на стільці й замріявся опам'ятався він від гострого болю: оживлена іграшка вчепилась зубами в його палець — і ти туди ж, паскудо — розлютився джюс і швиргонув клоуна на підлогу той зашкандибав у найдальший куток кімнати, сховався за скриню й сидів там, розмахуючи для власного задов. |
| 7 |
олення руками, ногами й головою честолюбні плани урфіна джюса рфін сидів якось на ґанку і слухав, як у будинку сварилися ведмежа шкура й гуамоко — ти, пугаче, не любиш хазяїна, — бурчала шкура — зумисне мовчав, коли він оживляв роги, а, либонь, знав, що це небезпечно ти все хитруєш, пугаче, хитруєш надивився я на вашого брата, коли жив у лісі але чекай, доберусь я до тебе — ух-ух-ух — знущався пугач з високого сідала — ну і налякала порожня торохтійка — те, що я порожня, це правда, — скрушно зізналася шкура — попрошу хазяїна напхати мене тирсою, а то я вже надто легенька на ходу, ніякої стійкості, навіть найменший вітерець з ніг звалить “а що, добре придумано, — відзначив про себе джюс, — треба буде так і зробити” голоси в будинку ставали все гучніші, й урфін гнівно гримнув: — гей, ви там, розбазікалися замовкніть сперечальники перейшли на шепіт урфін джюс обмірковував своє майбутнє звичайно, він повинен тепер посісти провідне становище у блакитній країні урфін знав, що жувани після загибелі гінгеми обрали собі правителем шановного старого према кокуса під керівництвом доброго кокуса жуванам велося легко і вільно повернувшись до будинку, урфін закрокував по кімнаті пугач і ведмежа шкура замовкли джюс розмірковував уголос: — чого жуванами править прем кокус хіба він розумніший за мене чи такий умілий майстер, як я хіба у нього така ж велична постава — урфін джюс гордовито випнув груди, надув щоки — ні, прему кокусу далеко до мене ведмежа шкура догідливо підтвердила: — атож, хазяїне, у тебе дуже поважний вигляд — тебе не питають, — буркнув урфін і вів далі: — прем кокус значно багатший за мене, це правда: у нього багато поля, де працює багато людей але тепер, коли у мене є живильний порошок, я зможу наробити собі скільки завгодно робітників, вони розчистять ліс, і в мене теж буде поле стоп а може, не робітників, а солдатів так-так-так я намайструю собі злющих, дужих солдатів, і нехай тоді жувани наважаться не визнати мене своїм правителем урфін схвильовано забігав по кімнаті “навіть поганенький малий клоун гризонув мене так, що й досі боляче, — думав він, — а коли змайструвати дерев'яних людей людського зросту, навчити їх володіти зброєю та я ж тоді зможу помірятися силою навіть з самим гудвіном” але столяр тут же боязко затулив собі рота: йому здалося, що ці зухвалі слова він вимовив уголос а раптом їх почув гудвін, великий і жахливий урфін утягнув голову в плечі й чекав, що ось-ось його приголомшить удар невидимої руки та все було спокійно, і джюсові відлягло на душі “все ж таки треба бути обережнішим, — подумав він — для початку вистачить із мене і блакитної країни а там там” але він навіть подумки не наважився снувати свої дальші плани урфін джюс чув про красу і багатство смарагдового міста ще молодим він побував там, і приємні спогади не полишали його й досі урфін бачив там дивовижні будинки, горішні поверхи яких нависали над нижніми, а дахи майже сходилися над вулицями на бруківці завжди було похмуро й прохолодно,. |
| 8 |
туди не проникали гарячі промені сонця і в тій похмурості вулиць, де неквапливо прогулювалися мешканці міста, всі в зелених окулярах, таємниче зблискували смарагди, вкраплені не лише в стіни будинків, але й у бруківку скільки скарбів для їхньої охорони чарівник не тримав великої армії — все військо гудвіна складалося з одного-єдиного солдата, якого звали дін гіор проте йому і не потрібне було військо, бо самим своїм поглядом він міг спопелити полчища ворогів у діна гіора була одна турбота — доглядати свою бороду що то була за борода вона спускалася нижче пояса, і солдат розчісував її з ранку до вечора кришталевим гребінцем, а часом заплітав її, немов косу з нагоди свята дін гіор показував на площі солдатські вправи на втіху роззяв він так хвацько орудував мечем, списом і щитом, що глядачі були від цього неймовірному захваті коли парад закінчився, урфін підійшов до солдата і спитав: — вельмишановний діне гіоре, не можу не висловити вам свого захоплення але скажіть, де ви навчалися всіх оцих премудрощів полещений солдат відповів: — у давнину у нашій країні частенько бували війни, про це я вичитав у літописах я розшукав старовинні воєнні рукописи, де розповідається, як начальники навчали солдат, якими були військові вправи, як віддавались накази я старанно все те вивчив, використав на практиці і ось результати щоб засвоїти військові вправи солдата, урфін вирішив зайнятися з дерев'яним клоуном — гей, клоуне — вигукнув він — де ти — я тут, хазяїне, — обізвався писклявий голос із-за скрині — ти знову битимешся — вилазь, не бійся, я на тебе не гніваюсь клоун виліз зі свого сховища — зараз я подивлюся, на що ти здатний, — сказав урфін — марширувати вмієш — а це що таке, хазяїне — називай мене не хазяїном, а повелителем це я і тобі кажу, шкуро — слухаю, повелителю — в один голос відповіли клоун і ведмежа шкура — марширувати — це означає ходити, карбуючи крок, повертатись за наказом направо, наліво чи кругом — клоун виявився досить тямущим і переймав солдатську науку швидко, але він не міг утримати дерев'яну шаблю, яку вистругав урфін: у нього не було пальців на руках — доведеться моїм майбутнім солдатам робити гнучкі пальці, — вирішив урфін джюс навчання тривало до вечора урфін стомився командувати, а клоун весь час був свіжий і бадьорий, не виявляв ніяких ознак утоми звичайно, так і мало бути, бо хіба може стомлюватись дерево під час навчання ведмежа шкура з захопленням дивилась на свого повелителя і пошепки повторювала всі його накази а гуамоко презирливо мружив жовті очиська урфін був у захваті але тепер його мучила тривожна думка: що, як у нього викрадуть живильний порошок він замкнув двері на три засуви, забив комірчину, де стояли відра з порошком, і все-таки спав неспокійно, прокидаючись від найменшого шарудіння чи грюкоту тепер уже можна було повернути господиням узяті в них дека — воші вже були не потрібні столяру джюс вирішив з'явитися в когиді урочисто тачку він переобладнав на візок, щоб запрягати у нього ведмежу шкуру. |
| 9 |
і тут він згадав підслухану розмову між шкурою і пугачем — слухай-но, шкуро — мовив джюс — я помітив, що ти дуже легка і нестійка під час ходи, тому вирішив напхати тебе тирсою — о, повелителю, який-бо ти мудрий — захоплено вигукнула простодушна шкура у сараї лежали цілі купи тирси, і задуману операцію урфін здійснив хутко потім він замислився — ось що, шкуро, — сказав він — я дам тобі ім'я — о, повелителю — радісно вигукнула ведмежа шкура — і це ім'я буде таке ж довге, як і в пугача — ні, — сухо відповів джюс — навпаки, воно буде коротке ти називатимешся топотуном — ведмедем топотуном добродушному ведмедеві нове ім'я дуже сподобалося — ой, як це здорово — вигукнув він — у буде найкраще ім'я у блакитній країні то-по-тун нехай-но тепер пугач спробує задерти носа топотун важко затупав із сарая, радісно бурмочучи: — нарешті я почуваю себе справжнім ведмедем урфін запряг топотуна у візок, узяв з собою гуамоко і клоуна і поважно в'їхав до когиди залізні дека гримотіли, коли візок підстрибував на нерівній дорозі, і вражені жувани вибігали з осель подивитися, що це так гуркоче — урфін джюс — великий чарівник, — шепотіли вони — він оживив ручного ведмедя, який здох торік джюс чув уривки розмов, і серце його сповнювалось гордощами він наказав господиням розібрати дека, і ті, боязко озираючись на пугача та ведмедя, швидко спорожнили візок — затямили тепер, хто повелитель у когиді — суворо запитав урфін — так, — покірно відповіли жувани й заплакали повернувшись додому, урфін джюс вирішив надалі витрачати чудодійний порошок економніше він наказав бляхарям виготовити кілька фляг із кришками, які щільно загвинчуються, пересипав у них весь порошок і зарив фляги під деревом у саду у замки комори він уже не вірив народження дерев'яної армії рфін джюс розумів, що коли він майструватиме самотужки дерев'яну армію, хоч і малочисельну, ця робота затягнеться надовго у когиді з'явився ведмідь і заревів трубним голосом збіглись перелякані жувани — наш повелитель урфін джюс, — оголосив топотун, — наказав, щоб до нього щоденно з'являлося по шість чоловік заготовляти у лісі колоди вони повинні мати з собою пили і сокири жувани подумали, побідкались і погодилися у лісі урфін джюс позначив дерева, які треба було зрубати, і пояснив, як їх треба розпилювати заготовлені колоди із лісу на подвір'я урфіна перевозив топотун столяр розставляв їх сушитися, але не на сонці, а в затінку, щоб вони не потріскалися за кілька тижнів, коли дерево висохло, урфін заходився до роботи він витісував тулуби, робив заготовки для ніг і рук спочатку хотів обмежитися п'ятьма взводами солдатів, по десять у кожному: він вважав, що цього буде досить, аби захопити вкладу над блакитною країною кожен десяток очолюватиме капрал, а командуватиме всіма генерал — головнокомандуючий дерев'яної армії солдатські тулуби урфін вирішив витесати із сосни, бо її легше обробляти, але голови до них приладнати дубові на той випадок, якщо їм доведеться битися лобами та й взагалі, солдатам не. |
| 10 |
треба думати, тому дубові голови пасуватимуть найліпше для капралів урфін заготовив червоне дерево, а для генерала з тяжкими труднощами розшукав у лісі рідкісний палісандр соснові солдати з дубовими головами шануватимуть капралів із червоного дерева, а ті, у свою чергу, шануватимуть красивого палісандрового генерала витісування дерев'яних фігур у людський зріст для урфіна було новою справою, і для початку він змайстрував пробного солдата звичайно ж, у цього солдата було люте обличчя, очима йому слугували скляні ґудзики оживлюючи солдата, урфін посипав його голову і груди чудодійним порошком, але дещо забарився, і раптом дерев'яна рука, розігнувшись, так штурхонула майстра, що він відлетів на п'ять кроків розлютившись, урфін ухопив сокиру і вже хотів був порубати фігуру, що лежала долі, але тут же опам'ятався “тільки роботи собі додам, — подумав він — одначе, силища в нього з такими солдатами я буду непереможний” зробивши другого солдата, урфін замислився: на створення армії піде чимало місяців а йому ж нетерпеливилося чимскоріше вирушити у похід і він вирішив зробити своїми підмайстрами перших двох солдатів навчити дерев'яних людей столярному ремеслу виявилось нелегкою справою навіть наполегливий джюс утрачав терпець і вибухав лайкою на своїх дерев'яних учнів: — ну й безголові що за дуболоми одного разу на сердите запитання вчителя: “ну, хто ти після цього” — учень, лунко вдаривши себе по дерев'яних грудях дерев'яним кулаком, відповів: “я — дуболом” урфін голосно зареготав: — гаразд так і називайтеся дуболомами, це ім'я вам пасує найліпше коли дуболоми трохи опанували столярну справу, вони стали допомагати майстрові у роботі: витісували тулуби, руки й ноги, вистругували пальці для майбутніх солдатів не обійшлося й без кумедних випадків якось урфіну треба було відлучитися він дав своїм підмайстрам пили й наказав розпиляти з десяток колод на бруски повернувшись і побачивши, що накоїли його помічники, урфін страшенно розлютився дуболоми, розпилявши колоди, стали пиляти все, що траплялося їм під руки: верстати, ворота, паркан на подвір'ї валялися гори уламків, придатних лише на дрова однак і цього було замало дерев'яним пильщикам: вони з безглуздою заповзятістю почали пиляти один одному ноги іншого разу дуболом розколював клинцями товсту колоду вибиваючи клини сокирою, яку він тримав у правій руці, недосвідчений підмайстер засунув у щілину пальці лівої руки клини від ударів вилетіли, і пальці защемило дуболом даремно смикав їх, а потім, щоб визволитися, одрубав собі пальці відтоді урфін не залишав своїх помічників без нагляду налагодивши виготовлення солдатів, урфін розпочав майструвати капралів з червоного дерева капрали вийшли просто-таки чудові: зростом вони перевищували солдатів, мали міцні руки і ноги, червоні люті обличчя, здатні налякати будь-кого солдати не повинні були знати, що їхніх командирів, як і їх самих, також витісували з дерева, тому урфін майстрував капралів в іншому приміщенні вихованню капралів урфін джюс при. |
| |
… |
Комментарии