| Чарівник Смарагдового міста |
| 1 | Чарівник Смарагдового міста КСЕНЗЕНКО БУРЕВІЙ Серед широкого канзаського степу жила дівчинка Еллі Її батько, фермер Джон, цілий день працював у полі, а мама Анна клопоталась по господарству Жили вони у невеличкому фургоні, який зняли з коліс і поставили на землю Умебльований будиночок був бідно: залізна грубка, шафа, стіл, три стільці та двоє ліжок Поряд з будиночком біля самих дверей було викопано "буревійний погріб" У погребі сім'я ховалась під час бурі Степові буревії не раз перекидали благеньке житло фермера Джона Але Джон не журився: коли вщухав вітер, він піднімав будиночок, грубка і ліжка ставали на свої місця Еллі збирала з підлоги олив'яні тарілки й кухлі — і все набирало попереднього вигляду до нового буревію До самого обрію велетенською рівною скатертиною слався степ Де-не-де виднілися такі ж бідні будиночки, як і будиночок Джона Навколо них були ниви, де фермери сіяли пшеницю й кукурудзу Еллі добре знала всіх сусідів на три милі навкруги На заході проживав дядько Роберт з синами Бобом і Діком У будиночку на півночі жив старий Рольф Він майстрував дітям чудові вітряні млини Широкий степ не здавався Еллі похмурим: адже це була її батьківщина Еллі не знала ніяких інших країв Гори й ліси вона бачила лише на малюнках, і вони не приваблювали її, можливо, тому, що в дешевих Елліних книжечках вони були намальовані погано Коли Еллі нудьгувала, вона кликала веселого песика Тотошка і вирушала провідати Діка і Боба або йшла до дідуся Рольфа, від якого ніколи не поверталась без саморобної іграшки Тотошко, погавкуючи, стрибав поряд, ганявся за граками і був безмежно задоволений собою та своєю маленькою господинею У Тотошка була чорна шерсть, гостренькі вуха і маленькі блискучі оченята Тотошко ніколи не сумував і міг гратися з дівчинкою цілий день А турбот у Еллі було чимало Вона допомагала мамі по господарству, а тато вчив її читати, писати і рахувати, бо школа була далеко, а дівчинка була ще досить мала, щоб ходити туди щодня Одного літнього вечора Еллі сиділа на ґанку і читала вголос казку Мама Анна прала білизну "І тоді могутній богатир Арнаульф побачив чаклуна зростом як вежа, — співуче читала Еллі, водячи пальчиком по рядках — Із рота і ніздрів чаклуна вилітав вогонь " Мамусю, — запитала Еллі, відриваючись від книжки, — а тепер чарівники є — Ні, моя люба Жили чарівники і чаклуни у минулі часи, а потім перевелись Та й навіщо вони І без них клопоту вистачає Еллі кумедно зморщила носа: — А все ж без чаклунів нудно Якби я раптом стала королевою, то обов'язково наказала б, щоб у кожному місті та в кожному селі був чарівник І щоб він творив для дітей усілякі чудеса — Які ж, наприклад — усміхаючись запитала мама — Ну, які Щоб кожна дівчинка і кожен хлопчик, прокидаючись уранці, знаходили під подушкою великий пряник Або — Еллі сумно поглянула на свої грубі поношені черевички — Або щоб усі дітки мали гарненькі легенькі черевички — Черевички ти й без чаклуна матимеш, — заперечила Анна — Поїдеш з татом на ярмарок, і він купить Поки дівчинка розмовляла з мамою, погода зі псувалася Саме на той час у далекій країні за високими горами чаклувала в глибокій темній печері люта чарівниця Гінгема Моторошно було у печері Гін-геми Під стелею висіло опудало величезного крокодила На високих тичках сиділи великі сови, зі стелі звисали в'язки сушених мишей, прив'язаних хвостиками до мотузки, як цибулини. |
| 2 | Довга товстезна гадюка обплелась навколо стовпа і ритмічно похитувала своєю плескатою головою І чимало ще всіляких див і страхітливих речей було в просторій печері Гінгеми У великому закіптюженому казані Гінгема варила чарівне зілля Вона кидала в казан мишей, відриваючи їх від в'язки — Куди ж це подівались гадючі голови — злобливо бурчала Гінгема — Не всіх же я поїла під час сніданку А, ось вони, у зеленому горщику Ну, тепер зілля вийде добряче Дістанеться ж тим триклятим людям Ненавиджу я їх Розселились по світі Осушили болота Вирубали ліси Всіх жабенят вивели Гадюк знищили Нічого смачненького на землі не залишилося Хіба тільки черв'ячком та павучком поласуєш Гінгема погрозливо помахала кістлявим кулаком у простір і стала вкидати до казана гадючі голови — Ух, ненависні люди Ось і готове моє зілля на погибель вам Покроплю ліси й поля, і здійметься буревій, якого ще світ не бачив Гінгема підхопила казана за вушка і, силкуючись, витягла його з печери Вона занурила в казан велетенську мітлу та й почала розбризкувати навкруги своє чаклунське варево — Розгуляйся, вибухни, буревію Лети по світу, мов навіжений звір Рви, ламай, руйнуй Перекидай будинки Піднімай усе в повітря Сусака, масака, лема, рема, гема Буридо, фуридо, сема, пема, фема Вона вигукувала чаклунські слова й кропила навколо вже розтріпаною мітлою, і небо враз спохмурніло, зібралися важкі хмари, засвистів вітер Удалині спалахували блискавиці — Трощи, розбивай, рви, ламай — дико верещала чаклунка — Сусака, масака, буридо, фуридо Знищуй, буревію, людей, звірів і птахів Лише жабенят, мишенят, гадючат, павучків не зачіпай, урагане Нехай вони у всьому світі розплодяться на радість мені, могутній чарівниці Гін-гемі Буридо, фуридо, сусака, масака І вихор завивав усе сильніше й сильніше, палахкотіли блискавиці, оглушливо гуркотів грім А Гінгема в дикунському запалі крутилася на місці, і буремний вітер розмаював поли її довжелезної мантії Викликаний чаклунством Гінгеми буревій долетів до Канзасу і з кожною хвилиною наближався до будиночка Джона Вдалині, біля горизонту, вже скупчилися хмари, розтинали небо блискавиці Тотошко неспокійно бігав, задерши голову, й сміливо гавкав на хмари, що вже мчали небом — Ой, Тотошку, який-бо ти смішний, — сказала Еллі — Лякаєш хмари, а сам аж тремтиш зі страху Песик справді дуже боявся громовиць Він уже чимало побачив їх за своє коротке життя Захвилювалась і Анна — Забалакалась я з тобою, доню, аж он, дивись, насувається справжній буревій Уже було чути грізне гудіння вітру Пшениця на полі нахилилася до землі і по ній, ніби по воді, покотилися хвилі Прибіг з поля схвильований фермер Джон — Буря Йде страшна буря — закричав він — Ховайтеся швидше у погріб, а я побіжу зажену худобу в хлів Анна кинулась до погреба, відкинула ляду — Еллі, Еллі Швидше сюди — гукала вона Але Тотошко, переляканий ревінням бурі і безперервним гуркотом грому, забіг до будиночка й сховався там під ліжком у найдальшому куточку Еллі не захотіла лишати свого улюбленця на самоті й побігла за ним до фургона Але цієї миті скоїлося неймовірне Будиночок обернувся двічі чи тричі, ніби карусель, й опинився у самій середині буревію Вихор закружляв його, підняв до неба й поніс у повітряному просторі. |
| 3 | В дверях фургона з'явилася перелякана Еллі з Тотошком на руках Але Що вона мала робити Стрибнути на землю Було вже запізно: будиночок летів високо над землею Вітер куйовдив материні коси Вона стояла біля погреба, простягаючи угору руки, і відчайдушно кричала Вибіг із хліва фермер Джон і кинувся до того місця, де стояв фургон Осиротілі батько й мати довго вдивлялися у темне небо, яке щохвилини засвічувалося спалахами блискавиць Буревій усе лютував, і будиночок, похитуючись, линув у повітрі Тотошко, приголомшений тим, що діялося навколо, злякано гавкав, бігаючи у темній кімнаті Розгублена Еллі сиділа на підлозі, обхопивши голову руками Вона відчувала себе надзвичайно самотньою Вітер гудів так, що оглушував її Дівчинці здавалося, що будиночок ось-ось упаде й розіб'ється Та час минав, а він усе ще летів Еллі забралася на ліжко й лягла, притиснувши до себе Тотошка Під завивання вітру що плавно погойдував будиночок, дівчинка міцно заснула ШЛЯХ ІЗ ЖОВТОЇ ЦЕГЛИ ЕЛЛІ У ДИВОВИЖНІЙ КРАЇНІ ЖУВАНІВ рокинулась Еллі від того, що Тотошко лизав їй обличчя гарячим мокрим язичком і скавучав Спочатку їй здалося, що вона побачила химерний сон, і вже намірилася розповісти його мамі Але, побачивши перекинуті стільці й розвалену на підлозі грубку, зрозуміла, що все було насправді Дівчинка зістрибнула з ліжка Будиночок більше не рухався Сонце яскраво світило у вікно Еллі підбігла до дверей, розчахнула їх і скрикнула від здивування Буревій заніс будиночок до країни надзвичайної краси Навколо стелився зелений лужок, який оточували дерева зі стиглими соковитими плодами; на галявині виднілися клумби з чудовими рожевими, білими та блакитними квітами У повітрі пурхали крихітні пташки з райдужним пір'ячком На гілках дерев сиділи золотаво-зелені та червоногруді папуги і кричали високими, дивовижними голосами Неподалік дзюрчав прозорий потічок, у воді плескалися сріблясті рибки Доки дівчинка нерішуче стояла на порозі, з-за дерев з'явились такі чудернацькі і милі чоловічки, яких тільки можна було собі уявити Одягнені у блакитні оксамитові каптани й завузькі штани, вони були не вищі за Еллі; на ногах у них блищали блакитні ботфорди з відворотами Та найбільше Еллі сподобались їхні гостроверхі капелюхи, оздоблені на вершечку кришталевими кульками, а під широкими крисами ніжно бриніли маленькі дзвіночки Стара жінка у білій мантії поважно виступала попереду трьох чоловіків; на гостроверхому її капелюсі та на мантії зблискували крихітні зірочки Сиве волосся спадало на плечі Віддалік, за плодовими деревами, виднівся цілий натовп маленьких чоловічків та жінок; вони перешіптувалися й перезиралися, не наважуючись підійти Наблизившись до дівчинки, ці боязкі маленькі люди привітно і несміливо усміхнулися їй, однак старенька дивилась на неї з явним подивом Троє чоловіків дружно ступили вперед й одночасно зняли капелюхи "Дзінь-дзінь-дзінь " — ніжно проспівали дзвіночки Еллі помітила, що щелепи маленьких чоловічків безперервно рухались, ніби щось пережовуючи Старенька звернулась до Еллі: — Скажи мені, миле дитя, як ти опинилась у країні Жуванів — Мене приніс сюди буревій ось у цьому будиночку, — несміливо відповіла Еллі — Дивно, дуже дивно — похитала головою старенька — Зараз ти зрозумієш моє здивування Справа в тому, що лиха чаклунка Гінгема вижила з розуму й захотіла занапастити людський рід, заселити землю пацюками й гадами І мені довелося застосувати все моє чарівне мистецтво — Як, добродійко — зі страхом вигукнула Еллі — То ви чарівниця А мама мені говорила, що чарівники вже перевелися. |
| 4 | — Де живе твоя мама — У Канзасі — Ніколи не чула такої назви, — мовила чарівниця, підібравши губи — Але, що б не казала твоя мама, у цій країні живуть чарівники і мудреці Нас тут було чотири чарівниці Дві — чарівниця Жовтої країни (це я, Вілліна ) і чарівниця Рожевої країни Стелла — добрі А чаклунка Блакитної країни Гінгема й чаклунка Фіолетової країни Бастінда — дуже люті Твій будиночок розчавив Гінгему, і тепер залишилася тільки одна зла чарівниця в нашій країні Еллі була вражена: як вона, маленька дівчинка, змогла знищити злу чаклунку, якщо досі не вбила ще навіть горобця Еллі мовила: — Ви, напевне, помиляєтеся: я нікого не вбивала — А я тебе в цьому і не звинувачую, — спокійно заперечила чарівниця Вілліна — Адже це я, щоб урятувати людей від лиха, вгамувала руйнівну силу буревію і дозволила йому захопити лише один будиночок, щоб скинути його на голову підступної Гінгеми Бо я в своїй чарівній книзі вичитала, що під час бурі він завжди порожній Еллі зніяковіло відповіла: — Це так, добродійко, під час ураганів ми ховаємось у погріб, але я побігла до будиночка за своїм Тотошком, песиком — Такого безглуздого вчинку моя чарівна книжка ніяк не могла передбачити — засмутилася чарівниця Вілліна — Отже, у всьому завинило оце маленьке звірятко — Тотошко, гав-гав, з вашого дозволу, добродійко — несподівано встряв у розмову песик — Так, з сумом зізнаюся, що це я у всьому завинив — Як, ти заговорив, Тотошку — здивовано вигукнула Еллі — Не відаю, як воно виходить, Еллі, але, гав-гав, з мого рота мимоволі вилітають людські слова — Бачиш, Еллі, — пояснила Вілліна, — у цій чарівній країні розмовляють не лише люди, а й усі тварини і навіть птахи Поглянь навкруги, подобається тобі наша країна — Вона непогана, добродійко, — відповіла Еллі, — однак у нас удома краще Побачили б ви нашу скотарню, подивилися б на нашу Пістрянку, добродійко Ні, я хочу повернутися на батьківщину, до мами й тата — Навряд чи це можливо, — відказала чарівниця — Наша країна відокремлена від усього світу пустелею і височезними горами, котрі не подолала ще жодна людина Боюся, моя крихітко, що тобі доведеться залишитися з нами Очі Еллі наповнилися слізьми Добрі Жувани дуже засмутились і також заплакали, витираючи сльози блакитними носовичками Вони зняли капелюхи й поклали їх на землю, щоб дзвіночки бринінням не заважали їм ридати — А ви ніскілечки не допоможете мені — сумно запитала Еллі — Ой, — схаменулася Вілліна, — я зовсім забула, що моя чарівна книжка при мені Треба зазирнути у неї: можливо, я там і вичитаю щось корисне для тебе Вілліна вийняла із оборок своєї одежі крихітну, як наперсток, книжечку, дмухнула на неї — і на очах здивованої Еллі книжечка почала збільшуватись, рости й перетворилася на величезний том Він став таким важенним, що старенька поклала його на великий камінь Вілліна дивилась на сторінки книжки, і вони самі перегорталися від її погляду — Знайшла, знайшла — раптом вигукнула чарівниця і почала поволі читати: — "Бамбара, чуфара, скорики, морики, турабо, фурабо, лорики, йорики Великий чарівник Гудвін поверне додому маленьку дівчинку, занесену в його країну буревієм, за умови, якщо вона допоможе трьом істотам здійснити їхні заповітні бажання, пікапу, трікапу, ботало, мотало " — Пікапу, трікапу, ботало, мотало — зі священним жахом повторювали Жувани. |
| 5 | — А хто такий Гудвін — запитала Еллі — О, це найбільший Великий Мудрець у нашій країні, — прошепотіла старенька — Він наймогутніший серед нас і живе в Смарагдовому місті — А він добрий чи злий — Цього ніхто не знає Але ти не бійся, розшукай три істоти, виконай їхні заповітні бажання, і Чарівник Смарагдового міста допоможе тобі повернутися до твоєї країни — А де ж Смарагдове місто — спитала Еллі — Воно у центрі країни Великий Мудрець і Чарівник Гудвін сам збудував його і править ним Але він оточив себе надзвичайною таємничістю, і ніхто не бачив його після того, як збудував місто, а це було багато-багато років тому — Як же я дійду до Смарагдового міста — Цей шлях далекий Не всюди країна така гарна, як оце тут Є темні ліси, де водяться страшні звірі, є бистрі річки, переправа через які дуже небезпечна — А може б, і ви пішли зі мною — запитала дівчинка — Ні, дитя моє, — відповіла Вілліна — Я не можу на довгий час залишати Жовту країну Ти повинна йти сама Шлях до Смарагдового міста вибрукуваний жовтою цеглою, і ти не заблукаєш Коли прийдеш до Гудвіна, проси у нього допомоги — А довго мені доведеться отут прожити, добродійко — спитала Еллі, похнюпивши голову — Не знаю, — відповіла Вілліна — Про це нічого не сказано у моїй чарівній книзі Іди, шукай, борися Я час від часу зазиратиму до чарівної книжки, щоб знати про твої справи Прощавай, моя люба Вілліна нахилилася до величезної книжки, і та негайно стиснулася до розмірів наперстка й зникла в оборках мантії Налетів вихор, стало темно, і, коли морок розсіявся, чарівниці вже не було: вона зникла Еллі та Жувани затремтіли від страху, і дзвіночки на капелюхах задзеленькали самі собою Коли всі трохи заспокоїлися, найсміливіший із Жуванів, їхній старшина, звернувся до Еллі: — Всемогутня феє Ми вітаємо тебе в Блакитній країні Ти вбила злу Гінгему і звільнила Жуванів Еллі відповіла: — Ви дуже люб'язні, але я зовсім не фея До того ж ви чули, що мій будиночок упав на Гінгему за наказом чарівниці Вілліни — Ми в це не віримо, — вперто заперечив старшина Жуванів — Ми чули твою розмову з доброю чарівницею, ботало, мотало, але вважаємо, що й ти — всемогутня фея Бо ж лише феї можуть літати у повітрі у своїх будиночках, і лише фея могла звільнити нас від Гінгеми, злої чаклунки Блакитної країни Гінгема багато років правила нами, примушувала працювати вдень і вночі — Вона примушувала нас працювати вдень і вночі — хором мовили Жувани — Вона наказувала нам ловити павуків і кажанів, збирати жаб і п'явок у рівчаках Це були її улюблені страви — А ми, — заплакали Жувани, — ми дуже боїмося павуків і п'явок — То чого ж ви плачете — спитала Еллі — Все вже минуло — Так-так — Жувани дружно розсміялися, і дзвіночки на їхніх капелюхах забриніли — Могутня пані Еллі — заговорив старшина — Хочеш стати нашою повелителькою замість Гінгеми Ми віримо, що ти добра і не каратимеш нас часто — Ні, — відмовилась Еллі, — я лише маленька дівчинка і не здатна бути правителькою країни Коли ви хочете допомогти мені, знайдіть змогу виконати ваші заповітні бажання — У нас було єдине заповітне бажання — здихатись лютої Гінгеми, пікапу, трікапу Але твій будиночок — крах крах — роздушив її, і в нас більше немає заповітних бажань — сказав старшина. |
| 6 | — Тоді мені нічого тут робити Я піду шукати тих, у кого є бажання Ось лише черевички мої вже зовсім старі і продірявлені — вони не витримають далекої дороги Правда, Тотошку — звернулась Еллі до песика — Звичайно, не витримають, — погодився Тотошко — Але ти не сумуй, Еллі, я тутечки неподалік бачив дещо й допоможу тобі — Ти — здивувалась дівчинка — Так, я — гордовито відповів Тотошко і зник за дверима За хвилину він повернувся з гарним срібним черевичком у зубах й урочисто поклав його до ніг Еллі На черевичку блищала золота застібка — Звідки ти його взяв — здивувалась Еллі — Зараз розкажу — відповів захеканий песик, зник і згодом повернувся з другим черевичком — Яка краса — захоплено мовила Еллі й приміряла черевички — вони були якраз по нозі, ніби були на неї пошиті — Коли я бігав на розвідку, — поважно почав Тотошко, — то побачив за деревами великий чорний отвір у горі — Ой-ой-йой — з жахом закричали Жувани — Це ж вхід до печери злої чаклунки Гінгеми І ти наважився туди зайти — А що там такого страшного Гінгема ж померла — заперечив Тотошко — Ти, напевне, теж чарівник — зі страхом мовив старшина; решта Жуванів на знак згоди захитали головами, й дзвіночки під капелюхами дружно задзеленькали — Так от, у тій, як ви її називаєте, печері я побачив чимало кумедних і незвичайних речей, але найбільше мені впали в око ці черевички, що стояли біля входу Якісь великі птахи зі страхітливими жовтими очима намагалися завадити мені взяти черевички, та хіба Тотошко злякається чогось, коли він захоче стати в пригоді своїй Еллі — Ох, ти ж мій любий сміливцю — вигукнула Еллі й ніжно притисла песика до грудей — У цих черевичках я йтиму невтомно скільки завгодно — Це дуже добре, що тобі дісталися черевички злої Гінгеми, — перебив її старший Жуван — Здається, вони мають чарівну силу, бо Гінгема взувала їх лише у найважливіших випадках Але яку саме силу, ми не знаємо Все ж таки ти залишаєш нас, милостива добродійко Еллі — зітхнувши, запитав старшина — Тоді ми принесемо тобі дещо попоїсти на дорогу Жувани пішли, й Еллі залишилася сама Вона знайшла в будиночку шматок хліба і з'їла його на березі струмка, запиваючи прозорою холодною водою Потім стала збиратись у далеку дорогу, а Тотошко тим часом бігав під деревом, намагаючись піймати крикливого пістрявого папугу, що сидів на нижній гілці й дражнив песика Еллі вийшла із фургона, старанно зачинила двері й написала на них крейдою: "Мене немає вдома" Тим часом повернулися Жувани Вони поприносили стільки їжі, що для Еллі вистачило б її на кілька років Тут була і баранина, і смажена птиця, і кошик з фруктами Еллі, сміючись, зауважила: — Ну, навіщо мені стільки, друзі мої Вона поклала в кошик трохи хліба і фруктів, попрощалась з Жуванами і сміливо рушила в дорогу зі своїм вірним і веселим Тотошком Неподалік від будиночка було роздоріжжя: в різні боки розходилося кілька доріг Еллі обрала шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, і бадьоро рушила ним Сяяло сонечко, співали пташки, і маленька дівчинка, закинута у дивну чужу країну, почувалася зовсім непогано Шлях був обгороджений з обох боків чудовим блакитним парканом. |
| 7 | За ним починались оброблені лани Подекуди виднілися округлі будиночки Їхні дахи нагадували гостроверхі капелюхи Жуванів На дахах виблискували кришталеві кульки Будиночки були пофарбовані у блакитний колір На полях працювали маленькі на зріст жінки і чоловіки; вони знімали капелюхи й привітно вклонялись Еллі Адже тепер кожен Жуван знав, що дівчинка в срібних черевичках звільнила їхню країну від злої чаклунки, опустивши свій будиночок — крак крак — просто їй на голову Всі Жувани, яких зустрічала Еллі на своєму шляху, з боязким здивуванням поглядали на Тотошка і, зачувши його гавкіт, злякано затуляли вуха Коли веселий песик підбігав до когось із Жуванів, той чимдуж утікав од песика: в країні Гудвіна зовсім не було собак Під вечір, коли Еллі зголодніла і вже почала роззиратися, де б їй переночувати, вона побачила край шляху великий будинок На моріжку перед будинком танцювали маленькі чоловіки і жінки Музиканти старанно вигравали на маленьких скрипках та флейтах Тут же пустували діти, такі крихітні, що Еллі вони видалися схожими на ляльок На терасі було розставлено довгі столи з вазами, повними фруктів, горіхів, цукерок, пиріжків і великих тортів Забачивши Еллі, із юрби танцюристів вийшов високий літній красень (він був на цілий палець вищий за Еллі) і, вклонившись їй, сказав: — Я і мої друзі сьогодні святкуємо визволення нашої країни від злої чаклунки Насмілюсь запросити всемогутню фею Будиночка, що карає, взяти участь у нашому торжестві — Чому ви вважаєте, що я фея — спитала Еллі — Ти розчавила злу чарівницю Гінгему — крак-крак — немов порожню яєчну шкаралупу; на тобі її чарівні черевички; з тобою дивний звір, якого ми ніколи не бачили, і, як нам розповіли друзі, він теж володіє чарівною силою На все це Еллі не змогла нічого заперечити і пішла за старим, якого звали Прем Кокус її зустріли, немов королеву; дзвіночки невпинно бриніли, і нескінченними були танці, і було з'їдено незліченну кількість всіляких ласощів і випито холодних напоїв, й цілий вечір минув так весело і приємно, що Еллі згадала про тата і маму, вже засинаючи у ліжку Вранці, після ситного сніданку, вона запитала у Кокуса: — Чи далеко звідси Смарагдове місто — Не відаю, — задумливо відповів старий — Я ніколи не бував там Краще триматися подалі від Великого Гудвіна, особливо, коли не маєш до нього надто важливої справи Та й шлях до Смарагдового міста довгий і важкий Тобі доведеться пробиратися крізь темні ліси і долати глибокі й швидкоплинні річки Еллі трохи засумувала, але вона знала, що лише Великий Гудвін зможе повернути її до Канзасу, й тому розпрощалась з друзями і знову рушила шляхом, вибрукуваним жовтою цеглою СТРАШИЛО ллі йшла вже кілька годин і стомилась Вона сіла під блакитним парканом, за яким простяглося поле достиглої пшениці Біля паркану стояла довга жердина, а на ній стирчало солом'яне опудало — відлякувати птахів Голова його була з напханої соломою торбинки та намальованими на ній очима й ротом — це робило його схожим на смішне людське обличчя Опудало було одягнуте в стареньку блакитну свитку: де-не-де з дірок одежини стирчала солома На голову був напнутий старий потертий капелюх без дзвіночків, на ногах — старі блакитні чоботи-ботфорти, що їх носять чоловіки цієї країни Опудало мало кумедний і водночас добродушний вигляд Еллі уважно розглядала його смішне розмальоване обличчя і здивувалась, помітивши, що воно раптом підморгнуло їй правим оком Вона вирішила, що це їй здалося: адже опудала у Канзасі ніколи не підморгують. |
| 8 | Однак постать по-дружньому закивала їй головою Еллі злякалася, а хоробрий Тотошко з гавкотом кинувся на паркан, за яким була жердина з опудалом — На добраніч — сказало опудало хрипкуватим голосом — Пробачте, я хотів сказати — доброго дня — Ти вмієш розмовляти — здивувалась Еллі — Не дуже добре, — зізналося опудало — Ще плутаю окремі слова, мене змайстрували зовсім недавно А як ти поживаєш — Дякую, добре А скажи, у тебе, часом, немає заповітного бажання — У мене Го, у мене ціла купа тих бажань — І опудало скоромовкою стало перераховувати — По-перше, мені потрібні срібні дзвіночки до капелюха, по-друге, мені потрібні нові чоботи, по-третє — О, досить, досить, — перебила його Еллі — А яке з них найнайзаповітніше — Най-най — Опудало замислилось — Щоб мене посадили на кілок — Та ти ж і так сидиш на кілку, — розсміялася Еллі — А й справді, — погодилося опудало — Бачиш, який я путник тобто, ні, плутаник Отже, так, мене треба зняти з кілка Дуже нудно стирчати тут день і ніч та лякати вреднющих ворон, які, до речі, мене зовсім не бояться Еллі нахилила жердину і, вчепившись руками в опудало, стягла його додолу — Надзвичайно приємний, тобто, вдячний, — пропихкало опудало, опинившися на землі — Я відчуваю себе, просто новою людиною Аби ще дістати срібні дзвіночки на капелюх та нові чоботи Опудало дбайливо розправило свою свитку, струсило соломинки і, шаркнувши ніжкою по землі, відрекомендувалося дівчинці: — Страшило — Що ти сказав — не зрозуміла Еллі — Я кажу: Страшило Це мене так назвали: я ж бо мушу лякати вороння А тебе як звати — Еллі — Гарне ім'я — сказав Страшило Еллі здивовано розглядала опудало Вона ніяк не могла зрозуміти, як це виходить — опудало, напхане соломою і з намальованим обличчям, рухається й розмовляє Але Тотошко образився і невдоволено вигукнув: — А чому ти зі мною не привітався — Ой, перепрошую, перепрошую, — вибачився Страшило і потис песикові лапу — Маю честь відрекомендуватися: Страшило — Дуже приємно А Тото Та близьким друзям дозволяю звати мене Тотошком — Ой, Страшило, я дуже рада, що виконала твоє найзаповітніше бажання — сказала Еллі — Пробач, Еллі, — Страшило знову шаркнув ніжкою, але я, виявляється, помилився Моє найзаповітніше бажання — одержати мозок — Мозок — Звичайно, мозок Дуже добре, пробачте, неприємно, коли голова твоя набита соломою — Як же тобі не соромно обдурювати людей — з докором запитала Еллі — А що то означає — обдурювати Мене змайстрували тільки вчора, і я нічого не знаю — Звідки ж ти дізнався, що у тебе в голові солома, а у людей — мозок — Це мені сказала одна ворона, коли я з нею сварився Бачиш, Еллі, тут така справа Сьогодні вранці неподалік літала велика розкошлана ворона і не стільки дзьобала пшеницю, скільки вибивала з неї на землю зерна Потім нахабно вмостилася на моє плече і дзьобнула мене у щоку "Кагги-карр — насмішкувато заверещала вона — Оце так опудало Та від нього ніякої користі. |
| 9 | Який-то дивак фермер гадав, що ми, ворони, лякатимемося його " Ти розумієш, Еллі, я страшенно розсміявся Тобто розсердився і щосили намагався заговорити Уяви мою радість, коли мені це нарешті вдалося Ясна річ, спочатку виходило дещо кострубато "Пш пш пішла геть, негіднице — закричав я — Не не не смій дзьобати мене Я прт шрт я страшний Я навіть зумів хвацько скинути ворону з плеча, схопивши її рукою за крило Ворона, між іншим, ніскільки не збентежилася, а нахабно заходилася дзьобати колоски просто переді мною Здивував — кепкувала вона — Ніби я не знаю що в країні Гудвіна навіть опудало може заговорити, коли дуже захоче А все одно я тебе не боюсь З кілка ж бо ти не злізеш " — "Пшшш Пш Пшла Ох, я нещасний", — ледь не зареготав пробачте, мало не заридав я І справді, на що я здатний Навіть лану від вороння не можу вберегти Та й слова весь час вимовляю не в лад, не ті, що треба А та ворона, хоч і досить нахабна, видно, добра птаха, — вів далі Страшило, — пожаліла мене "Та не сумуй ти так — хрипко проказала вона мені — Аби тобі мозок у голову, був би, як усі люди Мозок — то єдине і найцінніше у ворони І в людини " Ось так я й довідався, що люди мають мозок, а в мене його немає Я сумно тобто весело, закричав: "Гей-гей-го-го Хай живе мозок Я собі його обов'язково роздобуду " Та ворона досить примхлива птаха, вона одразу остудила мою радість "Кагги-карр — зареготала вона, — як немає мозку, то й не буде Карр-кар " І полетіла А згодом надійшли ви із Тотошком, — закінчив свою сповідь Страшило — Скажи тепер, Еллі: чи зможеш дати мені мозок — Звичайно, ні Це здатний зробити хіба що Гудвін у Смарагдовому місті Я саме йду до нього просити, аби він повернув мене у Канзас до тата й мами — А де ж воно — те Смарагдове місто, і хто такий Гудвін — Хіба ти не знаєш — Ні, — сумно відповів Страшило, — я нічого не знаю Ти ж бачиш, я напханий соломою і в мене зовсім немає мозку — Ой, як мені тебе шкода — зітхнула дівчинка — Дякую А що, коли я піду з тобою до Смарагдового міста, Гудвін обов'язково знайде для мене мозок — Не знаю Та навіть, якщо Великий Гудвін і не знайде для тебе мозку, гірше, ніж оце зараз, тобі не буде — Твоя правда, — зрадів Страшило — Бачиш, — довірливо розповідав він, — мене неможливо поранити, бо я напханий соломою Ти можеш мене наскрізь проштрикнути голкою — мені не боляче Але я не хочу, щоб люди називали мене дурнем, а без мозку хіба можливо чогось навчитись — Бідолашний — сказала Еллі — Ходімо з нами Я попрошу Гудвіна допомогти тобі — Здрастуйте Ой, дякую — виправився Страшило і знову вклонився Далебі для опудала, яке прожило лише одну добу, Страшило був напрочуд ввічливим Дівчинка допомогла йому зробити перші два кроки, і вони разом попрямували до Смарагдового міста шляхом, вибрукуваним жовтою цеглою Тотошкові спочатку новий супутник був не дуже до вподоби Він гасав навколо опудала, обнюхував його, вважаючи, що в соломі є мишаче гніздо Він неприязно гавкав на Страшила, вдаючи, що хоче його вкусити — Не бійся Тотошка, — сказала Еллі, — він тебе не вкусить — Та я й не боюся Хіба можна вкусити солому Давай я понесу твого кошика Мені це не важко Адже я не вмію стомлюватись Відкрию тобі таємницю, — прошепотів він на вухо дівчинці своїм хрипким голосом, — я боюся лише однієї речі — О — вигукнула Еллі — Що ж воно таке Миша — Ні Витертий сірник. |
| 10 | Через кілька годин шлях погіршав; Страшило часто зашпортувався Траплялися ями Тотошко перестрибував через них, а Еллі обходила Та Страшило йшов навпрошки, падав і простягався на всю довжину, але йому не було боляче Еллі брала його за руку, підводила, і Страшило крокував далі, сміючись над своєю незграбністю Потім Еллі знайшла край шляху товсту гілку й запропонувала Страшилові замість ціпка Тоді справа пішла на краще і хода Страшила стала твердішою Будиночки траплялися дедалі рідше, плодові дерева зовсім зникли Край став безлюдним і похмурим Мандрівники всіли ся біля струмка Еллі дістала хліб і запропонувала шматочок Страшилові, але той ввічливо відмовився — Я ніколи не хочу їсти І це дуже зручно для мене Еллі не наполягала й віддала шматок Тотошку: песик жадібно проковтнув його й став на задні лапки, випрошуючи ще — Розкажи мені про себе, Еллі, про свою країну, — попрохав Страшило Еллі довго розповідала про широкий канзаський степ, де влітку сіро й курно, і все зовсім не так, як у цій надзвичайній країні Гудвіна Страшило уважно слухав — Я не розумію, чому ти так хочеш повернутися до свого сухого й курного Канзасу — Бо ти безмозке створіння, — погарячкувала дівчинка — Дома завжди краще Страшило лукаво усміхнувся: — Солома, якою я напханий, виросла у полі, каптана пошив кравець, чоботи зробив чоботар Де ж мій дім На полі, у кравця чи у шевця Еллі розгубилася і не знала, що відповісти Кілька хвилин сиділи мовчки — Може, тепер ти мені розкажеш що-не-будь — запитала дівчинка Страшило поглянув на неї з докором: — Моє життя таке коротке, що я нічого не знаю Адже мене зроблено лише вчора, тому я не маю уяви, що було раніше на світі На щастя, коли господар мене змайстрував, він насамперед намалював мені вуха, і я міг чути, що робиться навколо У господаря гостював інший Жуван, і найперше, що я почув, були його слова: "Але ж вуха завеликі " — "Нічого, саме якраз", — відповів господар і намалював мені праве око Я з цікавістю почав розглядати все, що робиться навколо, розумієш — адже я вперше дивився на світ "А око підходяще — зауважив гість — Не пошкодував блакитної фарби " — "Мені здається, друге вийшло трохи завеликим", — відповів господар, закінчивши малювати моє друге око Далі він зробив мені із латки носа й намалював рота Однак я ще не вмів говорити, тож не знав, навіщо мені рот Господар одягнув на мене свого костюма й капелюха, з якого дітлахи позрізали дзвіночки Я пишався Мені здавалося, що я маю вигляд справжньої людини "Цей хлопець чудово страхатиме вороння", — зауважив фермер "Знаєш що Назви його Страшилом " — порадив гість, і господар погодився Діти фермера весело загукали: "Страшило Страшило Лякай вороння " Мене віднесли на поле, наштрикнули на кілок і залишили самого Висіти було нудно, та злізти самотужки я не міг Учора птахи ще боялися мене, а сьогодні вже звикли Тут я й познайомився з доброю вороною, котра розповіла мені про мозок Ото було б добре, аби Гудвін допоміг мені дістати мозок — Гадаю, він тобі допоможе, — підбадьорила його Еллі — Таки так Незручно почуватися дурнем, коли навіть вороння глузує з тебе — Ходімо — мовила Еллі, підвелася й подала Страшилу кошика Вечоріло, коли мандрівники увійшли до великого лісу Гілки дерев звисали донизу і перетинали шлях, вибрукуваний жовтою цеглою Сонце сховалось, і стало зовсім темно. |
| … |
Комментарии