| Майстер і Маргарита Бугайко |
| 1 | ЧАСТИНА ПЕРША Розділ 1 НІКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ З НЕВІДОМИМИ У пору спекотливого весняного заходу сонця на Патріарших ставках з'явилося двоє громадян Перший з них - приблизно сорокарічний, зодягнутий у сіреньку літню пару, - був малого зросту, темноволосий, вгодований, з лисиною, свого респектабельного капелюха пиріжком ніс у руці, а ретельно поголене обличчя його прикрашали надприродні за розмірами окуляри в чорній роговій оправі Другий - плечистий, рудий, чубастий молодик у збитій на потилицю картатій кепці - був у ковбойці, жмаканих білих штанях і чорних тапочках Перший був не хто інший, як Михайло Олександрович Берліоз, редактор товстого художнього журналу і голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено званої МАСОЛІТ, а молодий супутник його - поет Іван Миколайович Понир'єв, що писав під псевдонімом Бездомний Втрапивши в тінь ледь зазеленілих лип, письменники найперше кинулися до строкато розмальованої ятки з написом "Пиво і води" Ба, слід відзначити першу дивовижу цього страшного травневого вечора Не тільки біля ятки, а й по всій алеї, рівнобіжній до Малої Бронної вулиці, не було ані душі В ту пору, коли вже, здається, і сили бракло дихати, коли сонце, розпікши Москву, в сухій імлі валилося кудись за Садове кільце, - ніхто не прийшов під липи, ніхто не сів на лаву, безлюдна була алея - Дайте нарзану, - попросив Берліоз - Нарзану нема, - відповіла жінка в ятці й чомусь образилася - Пиво є - хрипко звідався Бездомний - Пиво привезуть увечері, - відповіла жінка - А що є - запитав Берліоз - Абрикосова, тільки тепла, - сказала жінка - Ну, давайте, давайте, давайте Абрикосова утворила пишну жовту піну, і в повітрі запахло перукарнею Напившись, літератори відразу ж запікали, розплатилися й посідали на лаві обличчям до ставка і спиною до Бронної Цієї хвилини скоїлася друга дивовижа, що стосувалася самого Берліоза Він раптом перестав гикати, серце його тріпнулось і на мить кудись провалилося, потім стало на місце, але з тупою голкою, що застрягла в ньому До того ж Берліоза охопив безпричинний, проте такий великий страх, що йому притьмом захотілося неозирки тікати з Патріарших Берліоз тоскно розглянувся, не розуміючи, що його так налякало Він зблід, витер хусточкою лоба, подумав: "Що це зі мною Такого ніколи не бувало серце каверзує я перевтомився Мабуть, пора кинути все до біса і в Кисловодськ" Тієї миті гаряче повітря згусло перед ним, і зіткався із цього повітря прозорий громадянин предивного вигляду На маленькій голівці жокейський картузик, картатий куценький теж таки з повітря піджачок Громадянин на зріст у сажень, але в плечах вузький, худий неймовірно, і фізіономія, прошу зважити, глумлива Життя Берліозове складалося так, що дивовижні явища не були для нього у звичай Ще дужче збліднувши, він витріщив очі й у замішанні подумав: "Цього не може бути". |
| 2 | Але воно таки було, і цибатий, проглядний наскрізь громадянин, не торкаючись землі, хилитався перед ним то вліво, то вправо Тепер жах такою мірою опосів Берліоза, що він заплющив очі А коли голова МАСОЛІТу розплющив їх, - побачив, що все скінчилося, марево розвіялося, картатий щез, а водночас і тупа голка вискочила з серця - Тьху ти, чортяка - вигукнув редактор - Ти знаєш, Іване, зі мною оце мало удар від спеки не стався Навіть щось як галюцинація було, - він спробував посміхнутись, але в очах йому ще билася тривога, і руки тремтіли Проте поволі він заспокоївся, обмахнувся хусточкою і, проказавши досить бадьоро: "Отож виходить" - повів далі мову, перервану питтям абрикосової Мова та, як згодом дізналися, йшла про Ісуса Христа Річ у тім, що редактор замовив поетові для чергового числа журналу велику антирелігійну поему Цю поему Іван Миколайович скомпонував, і за дуже стислий термін, але, на жаль, редактора нею анітрохи не вдовольнив Окреслив Бездомний головну дієву особу своєї поеми, тобто Ісуса, дуже чорними барвами, а проте всю поему треба було, на думку редактора, писати наново І ось зараз редактор читав поетові щось неначе лекцію про Ісуса, з метою вияскравити основну помилку поета Важко сказати, що саме підвело Івана Миколайовича - чи зображувальна сила його хисту, а чи цілковита необізнаність з питанням, яке він брався викласти, - але Ісус у нього вийшов ну зовсім живісіньким Ісусом, таким, як він колись існував, хоча, правда, наділеним усіма негативними рисами Берліоз же хотів довести поетові, що сенс не в тому, яким був Ісус, лихим чи добрим, а в тому, що Ісуса цього, як особи, зовсім ніколи не існувало на світі, і всі розповіді про нього - прості вигадки, звичайнісінький міф Слід сказати, що редактор був людиною очитаною і дуже вміло посилавсь у своєму викладі на істориків давнини, наприклад, на славетного Філона Александрійського, на блискуче освіченого Йосифа Флавія, котрі ніколи й словом не прохопилися про існування Ісуса Виказуючи поважну ерудицію, Михайло Олександрович повідомив поета, між іншим, і про те, що відповідне місце в п'ятнадцятій книзі, в розділі 44-му славетних Тацитових "Анналів", де йдеться про страту Ісуса, - не що інше, як пізніший фальсифікаторський додаток Поет, для якого все, що розповідав редактор, було новиною, уважно слухав Михайла Олександровича, прикипівши до нього своїми жвавими зеленими очима, і лише зрідка гикав, нишком кленучи абрикосову воду - Нема жодної східної релігії, - говорив Берліоз, - що в ній, як правило, непорочна діва не приводила б на світ бога І християни, не вигадавши нічого нового, точнісінько так само створили свого Ісуса, якого насправді ніколи не було серед живих Ось саме на це треба передусім напирати. |
| 3 | Високий тенор Берліоза лунав у безлюдній алеї, і в міру того, як Михайло Олександрович забивався в нетрі, куди може забиватись, не ризикуючи скрутити собі в'язи, лише дуже освічена людина, - поет дізнавався дедалі більше цікавого та корисного і про єгипетського Озіріса, милостивого бога й сина Неба та Землі, і про фінікійського бога Фаммуза, і про Мардука, і навіть про менш відомого грізного бога Віцліпуцлі, що його вельми шанували колись ацтеки в Мексиці І ось саме в той час, коли Михайло Олександрович розповідав поетові про те, як ацтеки ліпили з тіста фігурку Віцліпуцлі, - в алеї з'явився перший перехожий Згодом, коли, чесно кажучи, було вже запізно, різні установи подали свої звідомлення з описом цього чоловіка Порівняння їх не може не викликати подиву Так, у першому з них сказано, що чоловік цей був низький на зріст, зуби мав золоті й накульгував на праву ногу В другому - що він був на зріст височезний, коронки мав платинові, накульгував на ліву ногу Третє стисло повідомляє, що особливих прикмет у незнайомого не було Доводиться визнати, що жодне з цих звідомлень нічого не варте Передовсім: ні на яку ногу описуваний невідомець не кульгав і на зріст був ані низький ані височезний, а просто високий Щодо зубів, то з лівого боку в нього були платинові коронки, з правого - золоті Він був у дорогому сірому костюмі, в закордонних, під колір костюма, черевиках Сірий берет він хвацько заломив на вухо, під пахвою ніс тростину з чорним руків'ям у формі голови пуделя З вигляду - мав років сорок з гаком Рот якийсь кривий Чисто виголений Брюнет Праве око чорне, ліве - чомусь зелене Брови чорні, але одна вища за другу Словом - чужоземець Пройшовши повз лаву, на якій розташувалися редактор і поет, чужоземець зиркнув на них скоса, зупинивсь і раптом сів собі на сусідній лаві за два кроки від приятелів "Німець", - подумав Берліоз "Англієць, - подумав Бездомний, - ич, і не парко йому в рукавичках" А чужоземець обвів поглядом високі будинки, що квадратом облямовували ставок, причому стало помітно, що він бачить цю місцину вперше і що вона його зацікавила Він зупинив зір на горішніх поверхах, які сліпуче відбивали пошматоване в шибках сонце, що назавжди йшло від Михайла Олександровича, потім перевів його вниз, де вікна починали передвечірньо темнішати, на щось там поблажливо посміхнувся, примружився, на руків'я тростини поклав руки, а на них підборіддя - Ти, Іване, - вів далі Берліоз, - дуже добре і сатирично змалював, наприклад, народження Ісуса, Сина Божого, та тільки сіль у тім, що перед Ісусом ще народилася ціла низка синів божих, як от, скажімо, фінікійський Адоніс, фрігійський Аттіс, перський Мітра Стисло ж кажучи, то жоден з них не народжувався, і нікого їх не було, як і самого Ісуса, отож треба, щоб ти замість народження і, скажімо, приходу волхвів, зобразив би безглузді чутки про цей прихід А то виходить із твоєї розповіді, що він і справді народився Цю мить Бездомний спробував погамувати надто дошкульну свою гикавку, затримав дихання, від чого гикнув ще дошкульніше й голосніше, і тут-таки Берліоз урвав свою мову, бо чужоземець раптом підвівсь і рушив до письменників. |
| 4 | Ті здивовано звернули на нього погляди - Даруйте мені, будь ласка, - заговорив приходень з чужинецькою вимовою, хоч і не калічачи слів, - що я, не бувши знайомий, важусь але об'єкт вашої вченої бесіди такий цікавий, що При цьому він ґречно скинув берета, і друзям нічого на залишалося, як підвестись і віддати вітання "Ні, ймовірніше француз" - подумав Берліоз "Поляк" - подумав Бездомний А слід зазначити, що на поета чужоземець уже з перших слів справив препогане враження, Берліозові ж радше припав до вподоби, тобто не те щоб сподобався, а як би це сказати зацікавив, чи що - Ви дозволите мені присісти - чемно попросив чужоземець, і приятелі якось мимохіть розсунулися; той спритно вмостився поміж них і відразу прилучився до розмови - Якщо мене не підвів слух, ви зводили казати, що Ісуса не було на світі - запитав чужоземець, спрямовуючи на Берліоза своє ліве зелене око - Ні, слух вас не підвів, - чемно відповів Берліоз, - саме це я й казав - Ой, як цікаво - вигукнув чужоземець "А якого чорта йому треба" - подумав Бездомний і насупився - То ви були згодні з вашим співрозмовником - поспитав невідомий, обернувшись праворуч до Бездомного - На всі сто - підтвердив той, полюбляючи штуковані та фігуральні вислови - Диво дивне - вигукнув непроханий співрозмовник і, чомусь по-злодійському оглянувшись і приглушивши свій низький голос, сказав: - Даруйте мою нав'язливість, але я так зрозумів, що ви, до всього іншого, ще й не вірите в Бога - Він витворив перелякані очі й докинув: - Присягаюсь, я нікому не скажу - Так, ми не віримо в Бога, - ледь посміхнувшись на переляк інтуриста, відповів Берліоз, - але про це можна говорити цілком вільно Чужоземець відкинувся на спинку лави і спитав, аж верескнувши від цікавості: - Ви - атеїсти - Так, ми - атеїсти, - з посмішкою відповів Берліоз, а Бездомний подумав, розсердившись: "Ото причепився, гусак закордонний" - Ой, яка розкіш - вигукнув вражений чужоземець і замотав головою, зиркаючи то на одного, то на другого літератора - У нашій країні атеїзм нікого не дивує, - з дипломатичною чемністю сказав Берліоз, - більшість нашого населення свідомо й давно перестало вірити в казки про Бога Цю мить чужоземець утнув дивацьку штуку: встав і потис спантеличеному редакторові руку, промовивши при цьому такі слова: - Дозвольте подякувати вам від щирого серця - За що це ви йому дякуєте - закліпавши очима, поцікавився Бездомний - За дуже важливе повідомлення, котре для мене, як мандрівника, надзвичайно цікаве, - багатозначно піднісши пальця, пояснив закордонний дивак Важливе повідомлення, видно, таки справило на мандрівника сильне враження, бо він перестрашено обвів очима будинки, немов боячись у кожному вікні побачити по атеїсту "Ні, він не англієць" - подумав Берліоз, а Бездомний подумав: "Знати б, де це він навик так вправно говорити по-нашому" - і знову насупився - Але, дозвольте вас запитати, - після тривожної задуми мовив закордонний гість, - як же бути з доказами існування Божого, що їх, як відомо, є рівно п'ять - Ба - співчутливо відповів Берліоз - Жоден з цих доказів нічого не вартий, і людство давно здало їх в архів Адже погодьтесь, що у сфері розуму ніякого доказу існування Бога бути не може - Браво - скрикнув чужоземець, - Браво Ви слово в слово повторили міркування невгамовного дідугана Іммануїла з цього приводу Та ось чудасія: він дощенту поруйнував усі п'ять доказів, а потім. |
| 5 | наче на глум собі, спорудив власний шостий доказ - Доказ Канта, - тонко посміхнувшись, заперечив освічений редактор, - також непереконливий І недарма Шіллер твердив, що Кантові міркування в цьому питанні можуть удовольнити лише рабів, а Штраус просто брав на сміх цей доказ Берліоз говорив, а сам тим часом думав: "Але, зрештою, хто він такий І чому він так добре говорить російською мовою" - Узяти б цього Канта, та за такі докази років на три до Соловків - зовсім неждано бовкнув Іван Миколайович - Іване - знічено шепнув Берліоз Але пропозиція запроторити Канта до Соловків не тільки не вразила чужоземця, а навіть викликала у нього захват - А й справді, справді, - скрикнув він, і ліве зелене око його, спрямоване на Берліоза, заяскрилося, - йому саме там місце Адже казав я йому тоді за сніданком: "Ви, професоре, воля ваша, щось недоладне вигадали Воно, може, й мудро, тільки надто незрозуміло Вас на глузи братимуть" Берліоз витріщив очі "За сніданком Кантові Що це він верзе" - подумав він - Але, - провадив далі чужоземець, не переймаючись Берліозовим збентеженням і звертаючись до поета, - запроторити його до Соловків неможливо з огляду на те, що він уже сто років з гаком перебуває в місцях набагато віддаленіших, аніж Соловки, і видобути його відтіль у жоден спосіб неможливо, запевняю вас - А шкода - відгукнувся задерика-поет - І мені шкода - погодився незнайомець, зблискуючи оком, і мовив далі: - Але ось яка річ мене непокоїть: якщо Бога немає, то, дозвольте спитати, хто ж керує життям людським та усім взагалі ладом на землі - Сама людина й керує, - вихопився сердито з відповіддю Бездомний на це, ніде правди діти, не дуже ясне запитання - Даруйте, - лагідно озвався невідомий, - для того, щоб керувати, потрібно, що не кажіть, мати точний план на певний, хоч би якоюсь мірою більш-менш пристойний термін Отож дозвольте вас спитати, як може керувати людина, коли вона не лише позбавлена змоги скласти будь-який план хоча б на сміховинно куций термін, ну, років, скажімо, на тисячу, а й не може поручитися навіть за свій завтрашній день І справді, - невідомий вже обернувся до Берліоза, - уявіть, що ви, до прикладу, почнете керувати, порядкувати й іншими і собою, загалом, так би мовити, саме розохотитесь, і раптом у вас кхе кхе саркома легені - на цих словах чужоземець солоденько посміхнувся, наче думка про саркому легені його втішила, - так, саркома - мружачись, наче кіт, повторив він лунке слово, - і ось вашому порядкуванню край Нічия доля, крім своєї власної, вас більше не обходить Рідні вам починають брехати Ви, прочуваючи лихо, кидаєтеся по вчених лікарях, далі по шарлатанах, а буває, і по ворожках. |
| 6 | Що й перше, і друге, й третє - цілком безглузде, ви самі розумієте І все це закінчується трагічно: той, хто ще недавно гадав, ніби він чимось порядкує, враз нерушно залягає в дерев'яний ящик, а навколишні бачать, що пуття від такого лежня більше ніякого, спалюють його в печі А буває ще гірше, тільки-но чоловік намислить з'їздити в Кисловодськ, - чужоземець прискалив око до Берліоза, - здавалося б, дрібничка, а й ту довершити не спроможеться, бо невідь-чому раптом візьме послизнеться і втрапить під трамвай Невже ви скажете, що це він сам собою так покерував Чи не правильніше думати, що упорав його хтось зовсім інший - після цих слів незнайомець якось чудно захихотів Берліоз вельми уважно слухав неприємну розповідь про саркому й трамвай, і його почали непокоїти якісь тривожні думки "Він не чужоземець Він не чужоземець - снувало йому в голові, - він занадто дивовижний суб'єкт але, далебі, хто ж він такий" - Ви хочете палити, як я бачу - несподівано звернувся до Бездомного незнайомий - Вам які до вподоби - А у вас усякі є, чи що - понуро запитав поет, у якого цигарки скінчилися - То які вам до вподоби - повторив невідомий - Ну, "Наша марка", - з серцем відповів Бездомний Незнайомий негайно витяг з кишені портсигар і запропонував його Бездомному - "Наша марка" І редактора й поета вразило не стільки те, що в портсигарі знайшлася саме "Наша марка", скільки сам портсигар Він був величезний за розміром, з червоного золота, і на його покришці, коли вона відкривалася, зблиснув синім та білим сяйвом діамантовий трикутник Тепер літератори подумали кожен своє Берліоз: "Ні, чужоземець", а Бездомний: "От чортяка б його взяв Га" Поет і власник портсигару запалили, а Берліоз, який не палив, відмовився "Треба буде йому заперечити так, - розважив Берліоз, - це правда, людина смертна, проти цього нічого не скажеш Але річ у тім, що" Однак він не встиг вимовити цих слів, як заговорив чужоземець - Так, людина смертна, але це було б ще півбіди Погано те, що інколи вона раптово смертна, ось у чому штука І взагалі не спроможна сказати, що вона робитиме сьогоднішнього вечора "Якось безглуздо вивернуто питання" - подумав Берліоз і заперечив: - Ну, тут уже є перебільшення Щодо сьогоднішнього вечора, то я більш-менш певен Звісно, коли на Бронній мені звалиться на голову цеглина - Цеглина ні сіло ні впало, - значливо урвав його невідомець, - нікому й ніколи на голову не валиться Зокрема ж вам, можу вас запевнити, вона аж ніяк не загрожує Ви помрете іншою смертю - То, може, ви знаєте, якою саме - з цілком природною іронією поцікавився Берліоз, втягуючись у якусь справді безглузду розмову - І скажете мені - Охоче, - відгукнувся незнайомий Він зміряв Берліоза поглядом, наче збирався пошити йому костюм, крізь зуби пробубонів щось на зразок: "Раз, два Меркурій у другому домі місяць пішов шість - нещастя вечір - сім" - і голосно ще й радісно оголосив: - Вам відріжуть голову Бездомний дико і злостиво вирячився на невідомого зухвальця, а Берліоз спитав, криво посміхнувшись: - А хто саме Вороги Інтервенти - Ні, - відповів співбесідник, - російська жінка, комсомолка - Гм - промимрив Берліоз, роздратований неґречним жартом невідомця, - ну, це, вибачайте, малоймовірно. |
| 7 | - Прошу і мені вибачити, - відповів чужоземець, - але це так Хочеться запитати вас, що ви робитимете сьогодні увечері, коли це не таємниця - Ніяка це не таємниця Зараз я зайду до себе на Садову, а потім о десятій вечора в МАСОЛІТі відбудеться засідання, і я на ньому головуватиму - Ні, цього ні в якому разі не може бути, - твердо заперечив чужоземець - А то ж чому - Тому, - відповів чужоземець і прискаленими очима глянув угору, де, прочуваючи вечірню прохолоду, безгучно черкали небо чорні птахи, - що Аннушка вже купила олію, і не лише купила, а навіть і розлила Отож засідання не відбудеться Як очистити кишківник і схуднути на 10-12 кг за 2 тижні - покажу Виженіть грибок з-під ваших нігтів за 3 дні Геморой Нічого страшного не трапилося, ось що треба зробити Німіють кінцівки = забиті судини Дивіться, що треба робити На якусь хвильку, що цілком зрозуміло, під липами запала мовчанка - Пробачте, - після паузи заговорив Берліоз, поглядаючи на чужоземця, який плів нісенітниці, - до чого тут олія та ще якась Аннушка - Олія тут ось до чого, - раптом заговорив Бездомний, очевидячки, вирішивши оголосити непроханому співрозмовнику війну, - чи не доводилося вам, громадянине, бувати коли-небудь в лікарні для душевнохворих - Іване - тихо скрикнув Михайло Олександрович Але чужоземець анітрохи не образився і від душі розсміявся - Бував, бував, та й не раз - вигукнув він весело, водночас не зводячи з поета неусміхненого ока - Де я тільки не бував Шкода лише, що я не спромігся запитати у професора, що таке шизофренія То ви вже самі довідайтесь про це в нього, Іване Миколайовичу - Звідки ви знаєте, як мене звуть - Даруйте, Іване Миколайовичу, хто ж вас не знає - Тут чужоземець дістав з кишені вчорашній номер "Літературної газети", де Іван Миколайович побачив на першій же сторінці своє зображення, а під ним свої власні вірші Але доказ його слави та популярності, ще вчора такий любий поетові, зараз анітрохи його не врадував - Перепрошую, - сказав він, і обличчя його потьмяніло, - ви не зачекали б хвилиночку Я хочу товаришеві кілька слів сказати - О, залюбки - вигукнув невідомий - Тут так добре під липами, а я, до речі, нікуди й не кваплюсь - Ось що, Михайле, - зашепотів поет, відтягнувши Берліоза вбік, - він ніякий не інтурист, а шпигун Це російський емігрант, що перебрався до нас Вимагай у нього документи, бо ще втече - Ти гадаєш - стривожено шепнув Берліоз, а сам подумав: "Таж він має рацію" - Вже ти мені вір, - засичав йому на вухо Іван, - він дурником прикидається, аби випитати щось Ти чуєш, як він по-нашому чеше, - поет говорив і косував оком, стежачи, щоб невідомець не дав драла, - ходім затримаємо його, бо ще втече І поет за руку потяг Берліоза до лави Невідомий не сидів, а стояв коло неї, тримаючи в руках якусь книжечку в темно-сірій палітурці, цупкий конверт з добірного паперу та візитну картку - Даруйте, що я в запалі нашої суперечки забув відрекомендуватись. |
| 8 | Ось моя візитівка, паспорт і запрошення приїхати до Москви для консультації, - вагомо проказав невідомий, проникливо дивлячись на обох літераторів Ті зніяковіли "Чортяка, чув усе" - подумав Берліоз і ґречним жестом показав, що показувати документи немає потреби Але поки чужоземець тицяв їх редакторові, поет устиг розгледіти на картці друковане латинкою слово "професор" і початкову літеру прізвища - подвійне "В" - "W" - Дуже приємно, ~ тим часом знічено пробурмотів редактор, і чужоземець сховав документи до кишені Добрі стосунки в такий спосіб було відновлено, і всі троє знову повсідалися на лаву - То вас, професоре, запрошено до нас як консультанта - спитав Берліоз - Так, як консультанта - Ви - німець - вивідував Бездомний - Я себто - перепитав професор і раптом задумався - Так, мабуть, що німець - сказав він - Ви по-російському здорово говорите, - зауважив Бездомний - О, я взагалі поліглот і знаю силу-силенну мов, - відповів професор - А хто ви за фахом - запитав Берліоз - Я - фахівець з чорної магії "Оттакої" - шибонуло в голову Михайлові Олександровичу - І і з цього фаху вас запрошено сюди - затнувшись, поспитав він - Так, з цього фаху й запрошено, - підтвердив професор і пояснив: - Тут у державній бібліотеці виявлено рукописи - оригінали чорнокнижника Герберта Аврилакського, десятого сторіччя Отож потрібно, щоб я їх розібрав Я - єдиний на весь світ фахівець - А-а Ви - історик - з великою полегкістю та повагою спитав Берліоз - Я - історик, - підтвердив учений і докинув ні сіло ні впало: - Сьогодні ввечері на Патріарших буде цікава історія І знову вкрай здивувалися і редактор і поет, а професор поманив їх до себе і, коли вони нахилилися ближче, прошепотів: - Майте на увазі, що Ісус таки існував - Бачите, професоре, - силувано посміхнувшись, озвався Берліоз, - ми поважаємо ваші великі знання, але самі в цьому питанні дотримуємося іншого погляду - А ніяких поглядів і не треба - відповів чудний професор, - просто він існував, і квит - Але ж потрібен який-небудь доказ - почав Берліоз - І доказів жодних не потрібно, - відповів професор і заговорив стишено, при цьому його акцент чомусь зник: - Усе просто: у білому плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаркаючи ногами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана Розділ 2 ПОНТІЙ ПІЛАТ У білому плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаркаючи ногами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома половинами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат Найбільше на світі прокуратор ненавидів запах трояндової олії, і все тепер віщувало недобрий день, бо запах цей почав переслідувати прокуратора ще з досвіту. |
| 9 | Прокураторові здавалося, що трояндовий дух точать кипариси й пальми в саду, що до запаху шкіряного обладунку та поту від конвою домішується клятий трояндовий струмінь Від флігелів у затиллі палацу, де розташувалася перша когорта Дванадцятого Блискавичного легіону, що прибула з прокуратором до Єршалаїма, заносило димком у колонаду через горішню ділянку саду, і до гіркуватого диму, який свідчив про те, що кашовари в кентуріях почали готувати обід, домішувавсь усе той самий масний трояндовий дух "О боги боги, за що ви караєте мене Так, без сумніву, це вона, знову вона, нездоланна, страшна хвороба гемікранія, через яку болить півголови від неї немає ліків, немає жодного рятунку спробую не рухати головою" На мозаїчній підлозі біля водограю вже було наготоване крісло, і прокуратор, не дивлячись ні на кого, сів у нього і простяг руку вбік Секретар шанобливо поклав у цю руку клапоть пергаменту Не стримавши болісної гримаси, прокуратор скоса пробіг очима написане, повернув пергамент секретареві й через силу проказав: - Підслідний з Галілеї А до тетрарха справу посилали - Так, прокураторе, - відповів секретар - І що ж він - Він відмовився дати висновок у цій справі й смертний вирок Синедріону надіслав вам на затвердження, - пояснив секретар Прокуратор сіпнув щокою і сказав тихо: - Приведіть обвинуваченого Ту ж мить з ділянки саду під колони на балкон два легіонери ввели і поставили перед кріслом прокуратора чоловіка років двадцяти семи Чоловік цей мав на собі старенький і роздертий блакитний хітон Голова його була покрита білою пов'язкою з ремінцем округ лоба, а руки зв'язані за спиною Під лівим оком у чоловіка був великий синець, у кутику рота - садно із запеченою кров'ю Приведений з тривожною допитливістю дивився на прокуратора Той помовчав, а потім тихо спитав по-арамейському: - То це ти підбивав народ зруйнувати єршалаїмський храм Прокуратор при цьому сидів, мов кам'яний, і лише губи його ворушилися ледь-ледь, коли він вимовляв слова; Він був мов кам'яний, бо остерігався хитнути головою, що горіла пекельним болем Чоловік зі зв'язаними руками трохи подався/ вперед і заговорив: - Чоловіче добрий Повір мені Але прокуратор, так само не ворухнувшись і анітрохи не підвищивши голосу, тут-таки урвав його мову: - Це мене ти називаєш добрим чоловіком Ти помиляєшся В Єршалаїмі всі пошепки кажуть про мене, що я люте страховисько, і це чиста правда - І так само розмірено додав: - Кентуріона Щуролупа до мене Всім видалося, що на балконі потемніло, коли кентуріон першої кентурії Марк, прозваний Щуролупом, постав перед прокуратором Щуролуп був на голову вищий за найвищого з вояків легіону і такий широкий у плечах, що повністю заступив невисоке ще сонце Прокуратор звернувся до кентуріона латиною: - Злочинець називає мене "чоловік добрий" Виведіть його звідси на хвильку, поясніть йому, як слід розмовляти зі мною. |
| 10 | Але не скалічте І всі, окрім непорушного прокуратора, провели поглядом Марка Щуролупа, який махнув рукою в'язневі, показуючи, що той мусить іти за ним Щуролупа взагалі, хоч би де він не з'являвся, всі проводжали поглядами через його зріст, а ті, які бачили його вперше, ще через те, що обличчя кентуріон мав знівечене: ніс йому колись було розбито ударом германської довбні Прогупали важкі чоботи Марка по мозаїці, зв'язаний пішов за ним безгучно, цілковита мовчанка запала в колонаді, і чутно було, як туркотіли голуби в саду біля балкона, та ще вода співала муарованої приємної лісні у водограї Прокураторові захотілося підвестися, підставити скроню під струмінь і так завмерти Але він знав, що й це йому не зарадить Вивівши в'язня з-під колон у сад, Щуролуп витяг з рук легіонера, котрий стояв коло підніжжя бронзової статуї, бича і, несильно розмахнувшись, ударив арештанта по плечах Рух кентуріона був недбалий і легкий, ;але зв'язаний як стій повалився додолу, наче йому підрубали ноги, похлинувся повітрям, сполотнів на обличчі й закотив очі Марк однією лівою рукою, легко, як порожній мішок, висмикнув поваленого вгору, поставив його на ноги і заговорив гундосо, калічачи арамейські слова: - Римського прокуратора називати - ігемон Інших слів не говорити Стояти рівно Ти зрозумів мене, чи вдарити тебе Німіють кінцівки = забиті судини Дивіться, що треба робити Виженіть грибок з-під ваших нігтів за 3 дні Геморой Нічого страшного не трапилося, ось що треба зробити Як очистити кишківник і схуднути на 10-12 кг за 2 тижні - покажу Арештований хитнувся, але опанував себе, обличчя його зажевріло, він передихнув і відповів хрипко: - Я зрозумів тебе Не бий мене Через хвилину він знову стояв перед прокуратором Загучав мерклий, недужий голос: - Ім'я - Моє - похапцем озвався в'язень, усім єством виказуючи готовність відповідати до ладу, не накликати більше гніву Прокуратор сказав неголосно: - Своє я знаю Не прикидайся дурнішим, ніж є насправді Твоє - Ієшуа, - поспіхом відповів в'язень - Прізвисько маєш - Га-Ноцрі - Звідки ти родом - З города Гамали, - відповів арештант, головою показуючи, що там, десь далеко, праворуч від нього, на півночі, є город Гамала - Хто ти по крові - Достоту не знаю, - жваво відповів в'язень, - я не пам'ятаю своїх вітця-матері Мені казали, що мій батько був сирієць - Де маєш осідок - Я не маю осідку, - ніяково відказав ув'язнений, - я мандрую від города до города - Це можна висловити коротше, одним словом - волоцюга, - прорік прокуратор і спитав: - Рідня є - Нема нікого Я один на світі - Чи знаєш ти грамоту - Так - Чи знаєш якусь мову, крім арамейської - Знаю Грецьку. |
| … |
Комментарии