| кобзар |
| 1 | ІГ «Нема чого нам тішитися, що ось, мовляв, маємо такого великого поета, що його в кожній селянській хаті розуміють, і що на йому може вихо- вуватися нарід. Ми, справді, маємо великого поета, але в селянській хаті його ще не знають або мало розуміють. Зробімо ж, щоб люде з тієї хати піднялися духово стільки, щоб, справді, могли його зрозуміти.» (Б. Грінченко: Перед широким світом). Та поки ми можемо зробити так, щоб люде з тієї хати підня- лися настільки, щоб самі могли зрозуміти Шевченка, нам треба допомогти народові зрозуміти його. |
| 2 | І ось мета цього видання «Кобзаря». У нас усе ще вперто держиться погляд, що Шевченко поет народній, то й його розуміє всяк, хто тільки візьме його в руки — а отже це непорозуміння й неправда. Воно не дивно. Візьмеш «Кобзарь», прочитаєш щонебудь — слова прості, наче б то все ясно, а вдумаєшся, то й це незрозуміле, й того не розібрав як слід. Бо ж щоб усе зрозуміти, то не тільки треба перенестися думкою в ті часи, коли Шевченко жив, не тільки треба розібратися гаразд у тому, чим жили й дихали тодішні люде, але важно знати їх думки й бажання — бо на все те в Шевченка був свій окр смішній погляд. |
| 3 | А то ж коли тодішні люде на яких сто років одросли від Шевченка, коли тодішні люде так мало йшли за його словами, дарма що любили вірші Шевченка, й його самого — то що сказати про нас, що живемо зверх вісімдесять років після того, як появився перший «Кобзарь»? Усе ж це потребує великої науки (студій) — бо ж усе, що тоді діялося, все те відбилося в «Кобзар»-і. Та ще й саме життя Шевченка, й його треба добре знати, бо ж воно не було таке, як у всіх иньчих людей, і воно сильне заважило на творах поета — а це теж потрібуе науки, бо ж і досі не все ще ясне. |
| 4 | У нас багато вже дечого зроблено (Доманицький, Ш,урат, Зайцев . . .), та ще куди більше треба ще буде зробити. Тим то більшість читачів «Кобзаря» тільки відчуває, що в ньому щось таке сильне, гаряче, — VI — правдиве, щось, що за душу хапає — але на тому й кінець. Та від цього до справжнього зрозуміння «Кобзаря» ще дуже-дуже далеко. Та п те, що дш кажемо, то відноситься до вченіщих людей (інтелі- ґенції), за простолюддя ми й не балакаємо. |
| 5 | Бо ж, правду сказати, наш народ досі таки не мав свойого «Кобзаря». Хоч видань Шев- ченковпх поезій у нас було багацько (правда, далеко не так багато, як би цього треба для понад-трицятиміліонового народу), але ж для народу повного видання «Кобзаря», то так наче й не було. Львівське видання Романчука, дарма що з поясненнями, не зовсім пригідне для народу; не так тим, що не скрізь пояснено все як слід, а тим, що вірші поскладало не за роками, а так собі, — і це дуже втруднює розуміння Шевченка. |
| 6 | Був народній «Кобзарь», виданий у Петербурзі Доманицьким у 1908. р., та це видання давним-давно розхоплене, — тай і видання це не таке, як би треба для народу: там тільки слова пороз'яснювані, а думок Доманицький не роз'- яснював, може, тому, що треба було тоді на цензуру дивитися . . . Думка ііро таке видання, як оце, здавна мені не давала спокою, бо я ж бачип, що не так то легко дається «Кобзарь» у школі учням, бачив, як то ловить вухами слова і кліпає очима наш селянин, слухаючи поем Шевченка, та не розбіраючись гаразд у сказаному. |
| 7 | А ось як моя думка зійшлася з намірами^) Товариства «Українське Видавництво в Катеринославі»^ то я й забрався до роботи, хоча знав, що це справа дуже відповідальна й важка, вже через те, що доводилось її робити далеко на чужині, без джерел, без поради. Та початок треба було комусь ізробити — й оце являється перша спроба такого видання «Кобзаря» для народу. Це видання «Кобзаря» призначене для всіх земель, що їх заселює наш народ: і Наддніпрянщини, й Кубані, й західної України ^) Справа з віщанням малася ось як: Дня 10. |
| 8 | березня 1919. р., з нагоди дня народження Тараса Шевченка, одбу- лося в Проскурові під проводом Євгена Вирового святочне засідання Культурно-Просвітної Комісії Трудового Конґресу України з участю членів усіх Комісііі того ж Конґресу. Серед ріжніїх постанов, якими Трудовий Конгрес бажав одзначити нагоду й зі свого боку виявити пошану до славного імени Великого Кобзаря, між иньчим, ухвалено також доручити Культурно-Просвітній Комісії видати по- пу.лярне видання поезій Т. |
| 9 | Шевченка й надіслати його до всіх народніх шкіл, бібліотек і читалень. З ріжних причин, про які тут не місце говорити, Комісії- Трудового Кон- ґресу незабаром взагалі перестали існувати. Справу з виданням «Кобзаря» взявся довести до краю своїми особистими заходами б. голова Культурно- Просвітної Комісії д. Євген Вировий. Жадних коштів із державних джерел тоді, ані потім, увесь час і досі, на це ані шага не було. |
| 10 | На початок використано кошти т-ва «Укр. Вид-во в Катеринославі» й иньчі приватні кошти, які вдалося придбати на це. Зладити видання до друку передано дрові Василеві Сімови- чеві, і в його редакції перше народне видання «Кобзаря» Т. Шевченка виходить у Ляйпціґу аж оце тепер — у рік 60-ліття смерти поета. Видавництво. — VII — (Поділля, Галичина, Буковина, Холмщина), й Полісся, й Підляшша, и Закарпаття. |
| … |
Комментарии