| 1 |
Вступ Улітку 1960-го року я, тоді студент факультету антропології при Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі, здійснив декілька поїздок на Південний Захід з метою збору інформації про лікарські трави, які використовують місцеві індіанці. Однієї з цих поїздок стосується початок описуваних тут подій. Я очікував на автобус на станції у прикордонному містечку, базікаючи із приятелем, що супроводжував мене у якості гіда та помічника. |
| 2 |
Раптом він нахилився до мене та прошепотів, що отой старий сивий індіанець, який сидить біля вікна, чудово знається на рослинах, а особливо - на пейоті. Я попросив нас познайомити. Приятель гукнув старого, тоді підійшов до нього і потиснув руку. Побалакавши хвилину, він жестом прикликав мене і зник, давши мені змогу самотужки виплутуватися зі становища. Старий виявився незворушним. Я представився; він сказав, що звати його Хуан і що він до моїх послуг. |
| 3 |
Іспанською це було сказано із відмінною ґречністю. З моєї ініціативи ми поручкалися і обидва замовкли. Цю мовчанку, однак, неможна було назвати напруженою, вона була спокійною та природною. Хоча зморшки, що вкривали його смугляве обличчя та шию, свідчили про поважний вік, мене вразило його тіло - сухорляве та мускулисте. Я повідомив йому, що збираю відомості про лікарські рослини. По совісті, я майже нічого не знав про пейот, однак вийшло так, ніби я дав зрозуміти, що в пейоті я - просто дока і що йому взагалі варто зійтись зі мною ближче. |
| 4 |
Поки я плів ці нісенітниці, він повільно кивнув і поглянув на мене, не кажучи ані слова. Я мимоволі відвів очі, і сцена скінчилась гробовою мовчанкою. Нарешті, по паузі, що нестерпно затягнулася, дон Хуан підвівся і визирнув у вікно. Підійшов його автобус. Він попрощався та поїхав. Я був роздратований своїм дурним базіканням під його незвичним поглядом, який, здавалось, читав мене наскрізь. Приятель, що повернувся, дізнавшись про мою невдалу спробу вивідати що-небудь від дона Хуана, постарався мені втішити, - старий, мовляв, взагалі неговіркий та відлюдний. |
| 5 |
Однак тяжке враження від цієї першої зустрічі було не так вже й легко розсіяти. Я доклав зусиль, щоб дізнатись, де живе дон Хуан, і після того неодноразово приїздив до нього погостювати. При кожній зустрічі я намагався навести розмову на тему пейоту, проте безуспішно. Ми, тим не менш, стали добрими друзями, і з часом набули цілком нового напрямку, про який я спершу не міг і підозрювати. Приятель, який нас познайомив, пізніше роз'яснив, що дон Хуан не був уродженцем Аризони, де ми зустрілись: він народився у мексиканському штаті Сонора, у племені індіанців які. |
| 6 |
Спершу дон Хуан був для мене просто цікавим старим, що дуже добре говорить іспанською і відмінно знається на пейоті. Однак ті, що його знали, стверджували, що він "брухо" - цілитель, знахар, чаклун, маг. Пройшов цілий рік, перш ніж він почав мені довіряти. Одного чудового дня він повідомив, що володіє особливим знанням, яке передав йому "бенефактор", - так він називав свого вчителя. Тепер дон Хуан, у свою чергу, обрав мене своїм учнем і попередив, що на мене чекає дуже серйозний вибір, через те, що навчання буде довгим та важким. |
| 7 |
Розповідаючи про свого вчителя, дон Хуан часто вживав слово "діаблеро". Цим словом, яким, до речі, користуються лише індіанці Сонори, називають перевертня, що займається чорною магією та здатен перетворюватись на тварин - птаха, собаку, койота чи будь-яку іншу істоту. Якось під час чергової поїздки до Сонори зі мною сталася цікава пригода, що ілюструє ставлення індіанців до "діаблеро". Я вів машину вночі, в компанії двох друзів-індіанців. |
| 8 |
Раптом дорогу перетнула тварина, схожа на собаку. Один з моїх попутників припустив, що це величезний койот. Я пригальмував та звернув до узбіччя, щоб краще роздивитись дивну істоту. Ще декілька секунд вона стояла у променях фар, а потім сховалась в чагарнику. Це був без сумніву койот, лише вдвічі більший за звичайного. Наприкінці схвильованої сварки мої друзі зійшлися на тому, що тварина була принаймні дуже незвичною, а один з них висловив припущення, що це був діаблеро. |
| 9 |
Я вирішив скористатись цією нагодою і розпитати місцевих індіанців про їхні повір'я, пов'язані з діаблеро. Я розповідав цю історію багатьом, випитуючи, що вони про це думають. Наводжу три розмови, які ілюструють їхню думку на цей рахунок. - Як ти вважаєш, Чой, це був койот? - спитав я молодого індіанця, що вислухав історію. - Хто його знає. Та ні, пес, звісно. Койот менший. - А може, це був діаблеро? |
| 10 |
- Ну от ще. Такого не буває. - А чому ти так вважаєш, Чой? - Люди уявляють собі різне. Закладаюсь, злапай ти цю тварину - і виявився би простий пес. Були у мене якось справи в іншому місті, встав я до світанку, коня осідлав. Виїжджаю - бачу, на дорозі чорна тінь, точно велика звірюка. Кінь встав дибки, викинув мене із сідла, та й сам я чимало злякався. А виявилось - це сусідка, теж до міста прямує. |
| |
… |
Комментарии