| 1 |
Уцьому сезоні діловий світ Парижа збирався на сніданок до готелю “Мажестік”. Там можна було зустріти зразки всіх націй, окрім французької. Там поміж стравами точилися ділові розмови й укладались угоди під звуки оркестру, бахкання корків та жіноче щебетання. У розкішному холі готелю, застеленому найдорожчими килимами, поблизу скляних дверей, що обертаються, важно походжав високий сивий чоловік з енергійним голеним обличчям, яке нагадувало героїчне минуле Франції. |
| 2 |
На ньому був чорний широкий фрак, шовкові панчохи й лаковані туфлі з пряжками. На грудях лежала срібна ретязь. Це був верховини швейцар, духовний заступник акціонерного товариства, що експлуатувало готель “Мажестік”. Заклавши за спину подагричні руки, він спинявся перед скляною стіною, де серед розквітлих у зелених шапликах дерев та пальмового листя обідали відвідувачі. Він скидався цієї хвилини на професора, який вивчає життя рослин і комах за стінкою акваріума. |
| 3 |
Жінки були чудові, що й казати. Молоденькі приваблювали молодістю, блиском очей: синіх - англосаксонських, темних, як ніч, - південноамериканських, лілових - французьких. Літні жінки приправляли, як гострою підливою, марніючу красу вишуканістю туалетів. Так, щодо жінок, - усе було гаразд. Але верховний швейцар не міг те саме сказати про чоловіків, котрі сиділи в ресторані. Звідкіля, з яких будяків після війни вилізли оці опасисті молодчики, коротенькі на зріст, з волосатими пальцями у перснях, із запаленими щоками, що важко піддавалися бритві? |
| 4 |
Вони хапливо ковтали всілякі напої від ранку до ранку. Волосаті пальці їхні плели з повітря гроші, гроші, гроші... Вони повзли з Америки переважно, із клятої країни, де ступають по коліна в золоті, де хочуть за безцінь скупити весь добрий старий світ. 2 До під’їзду готелю тихо підкотив роллс-ройс - довга машина з кузовом Із червоного дерева. Швейцар, брязкаючи ретяззю, заспішив до дверей, що обертаються. |
| 5 |
Перший увійшов жовтаво-блідий чоловік, невеликий на зріст, з чорною, коротко підстриженою бородою, з роздутими ніздрями м’ясистого носа. Він був у бахматому довгому пальті і в котелку, насунутому на брови. Чоловік спинився, буркотливо чекаючи на супутницю, яка розмовляла з молодиком, що вискочив назустріч автомобілю з-за колони під’їзду. Кивнувши йому головою, жінка пройшла через двері, котрі обертаються. |
| 6 |
Це була славнозвісна Зоя Монроз, одна з прегарних жінок Парижа, - сіроока, топка, висока, в білому суконному костюмі. - Ми будемо обідати, Роллінг? - спитала вона чоловіка в котелку. - Ні. Я розмовлятиму з ним до обіду. Зоя Монроз усміхнулася, наче поблажливо пробачаючи різкий тон відповіді. Саме тоді в двері проскочив молодик, який розмовляв із Зоєю Монроз коло автомобіля. Він був у розіпнутому старенькому пальті, з палицею і м’яким капелюхом у руці. |
| 7 |
Збуджене обличчя його сяяло веснянками. Ріденькі цупкі вусики мовби приклеєні. Він хотів, певно, привітатися за руку, але Роллінг, не виймаючи рук із кишень пальта, сказав ще різкіше: - Ви запізнилися на чверть години, Семенов. - Мене затримали... У нашій же справі... Дуже вибачаюсь... Усе залагоджено... Вони згодні... Завтра можуть виїхати до Варшави. - Якщо ви будете горлати на весь готель, вас виведуть, - зауважив Роллінг, уп’яливши в нього каламутні очі, що не обіцяли нічого доброго. |
| 8 |
- Пробачте -я пошепки. У Варшаві уже все підготовлено: паспорти, одяг, зброя тощо. У перших числах квітня вони перейдуть кордон... - Зараз я і мадемуазель Монроз обідатимемо, - сказав Роллінг. - Ви поїдете до цих добродіїв і перекажете їм, що я бажаю їх бачити сьогодні на початку п’ятої. Попередьте, що коли вони надумають водити мене за носа, я викажу їх поліції... Ця розмова відбулася на початку квітня 192... |
| 9 |
року. 3 У Ленінграді на світанку поблизу бонів [1 Бони - плавучі загорожі на річкових пристанях і морських портах для безпеки суден.] Гребної школи, на річці Крестовці, спинився двовесловий човен. З нього вийшло двоє, і коло самісінької води відбулася в них коротка розмова: говорив тільки один - різко і владно, другий дивився на повноводу, тиху, темну річку. За хащами Крестовського острова, у нічній синяві, розливався весняний світанок. |
| 10 |
Потім ці двоє нахилилися над човном, вогник сірника осяяв їхні обличчя. Вони вийняли з човна згортки, і той, хто мовчав, узяв їх і зник у лісі, а той, хто говорив, стрибнув у човен, відштовхнувся од берега і хапливо зарипів кочетами. Обриси людини, що гребла, пропливли через світанкову смугу води і розтанули в тіні протилежного берега. Невелика хвиля хлюпнула на бони. Спартаківець Тарашкін, “загребний” на гоночній двійчастій гічці, чергував цієї ночі в клубі. |
| |
… |
Комментарии