Маньєри́зм (італ. manierismo — від maniera — «манера», «стиль», буквально — примхливість, химерність, штучність) — течія в європейському мистецтві та архітектурі XVI століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною.
Деякі дослідники (особливо літературознавці) не схильні вважати маньєризм самостійним стилем і вбачають у ньому ранню фазу бароко. Зміст
1 Загальна характеристика стилю 1.1 Виникнення 2 Періодизація 2.1 Маньєризм в образотворчому мистецтві 2.1.1 Головні представники в Італії 2.1.2 Головні представники у Франції 2.1.3 Головні представники у Фландрії 2.1.4 Головні представники в Північних Нідерландах 2.1.5 Головні представники в Іспанії 2.1.6 Німецькі маньєристи 2.2 Фрагменти алегоричних скульптур Йозефа Стаммеля з Австрії 2.3 Країни, охоплені маньєризмом 2.4 Портрети доби маньєризму 3 Художники маньєристи в Неаполі 4 Медальєрне мистецтво доби маньєризму 5 Культ віртуозного малюнка 5.1 Зразки маньєризму в європейській гравюрі 6 Декоративні стінописи доби маньєризму 6.1 Маньєризм і декоративно-ужиткове мистецтво, парадна зброя, ювелірство і меблі 7 Зразки архітектури доби маньєризму 7.1 Вілла Джулія, Рим 7.2 Палаццо дель Те, Мантуя 7.3 Споруди доби маньєризму, Саббйонетта 7.4 Маньєристична архітектура Ескоріала, Іспанія 8 Художній надгробок доби маньєризму 9 Сюжетні килими доби маньєризму або створені за їх картонами 10 Наслідки маньєризму 11 Маньєризм в українському мистецтві 11.1 Маньєризм в українській скульптурі 11.2 Маньєризм в українській архітектурі 11.3 Маньєризм і орнамент 11.4 Зразки маньєризму в архітектурі України 12 Примітки 13 Джерела 14 Див. також 15 Посилання
Загальна характеристика стилю Грот Буонталенті біля палаццо Пітті, головний фасад Худ. Бартоломеус Шпрангер, Мінерва перемагає невігластво
Важливою особливістю маньєризму як стилю був його аристократизм, недемократичність, орієнтованість на смаки багатих володарів, взагалі припалацовий характер. Головними замовниками і споживачами мистецтва маньєризму була церковна і світська аристократія. Не дивно, що значні центри маньєризму гуртувались при дворі папи римського, герцогського двору у Флоренції, при королівських палацах у Фонтенбло (Франція), Ескоріалі (Іспанія), Празі (Чехія), Кракові (Польща). Навіть коли мистецькі центри розташовані поза межами відомих центрів маньєризму, вони все одно виконують замови аристократів (зброярі Мілану (Італія) десятиліттями працювали на замовлення королів Франції з маньєристичними смаками).
Маньєризм настояний на протиріччях, в переліку яких — палке вивчання творів геніїв Високого Відродження і несамовите бажання працювати в їх же манері (звідси назва маньєризм), відмова від спостереження за природою і поклоніння авторитетам, віртуозність виконання художніх робіт, домінанта індивідуалізму. В наявності — висока освіченість майстрів і нестримна фантазійність, теоретичні заяви про спадковість свого мистецтва і при цьому надзвичайна штучність, примхливість художніх манер, майже повна відмова від класичних канонів в архітектурі, в композиціях картин, втрата гармонії заради дисонансів, тривожності, асиметрії, надзвичайного впливу на почуття і свідомість замовника і глядача. Фантазійність навіть ставала головною метою митця-віртуоза.
Характерними особливостями художнього рішення робіт, що відносяться до стилю маньєризм, можна вважати підвищену духовність (нерідко суміщену з не менш сублімованим еротизмом або, навпаки, підкреслено протипоставлену йому); напруженість і зламаність ліній (зокрема, використання так званої «змієвидної» лінії в композиціях), видовженість або навіть деформованість фігур, напруженість поз (контрапост), незвичайні або чудернацькі ефекти, пов'язані з розмірами, освітленням або перспективою, використання дратівливих хроматичних кольорових гам, перевантаження композиції фігурами і деталями тощо[1].
Зовні наслідуючи майстрів Високого Відродження, маньєристи в Італії наполегливо підкреслювали трагічні дисонанси побуту, владу ірраціональних сил, суб'єктивність мистецтва. На межі XVI і XVII століть на зміну маньєризму прийшов стиль бароко. Але маньєризм ще декілька десятиліть співіснував з бароко, особливо в країнах за межами Італії (Франція, Голландія, Німеччина, Чехія тощо). Виникнення Грізайль доби маньєризму на фасаді палацу Б'янки Капелло
Маньєризм з'явився в Італії, де найважливішими осередками розвитку стилю стали Флоренція, Мантуя та Рим, а потім отримав поширення у Франції та інших європейських країнах. Стиль був також породженням кризових явищ у суспільно-політичній сфері, характерних для пізнього Відродження з його соціальною, моральною та релігійною нестійкістю. Іноді початкову фазу маньєризму пов'язують із пограбуванням і руйнацією Риму в 1527 році німецькими вояками імператора Карла V. Найголовніше те, що маньєризм у помітній формі відбив істотну, подібну до вибуху трансформацію мистецтва та літератури від середніх віків до «Нової історії».
«Природа» і «мистецтво» в маньєризмі представлені інакше, ніж у системі відродження, неврівноважено і негармонійно. Природа розглядається як мистецький акт верховного Бога, а митець маньєризму рахується з цим, але воліє активно змінювати форми і змісти і переносить змінені (драматизовані, огрублені, деформовані) форми і змісти в твори мистецтва заради збільшення їх виразності й більшого впливу на глядача. Італійці навіть запропонували новий термін для творів маньєристів — «грубі красоти». Ці настанови були перенесені і в сади маньєризму. Ставлення до творів першої генерації маньєристів Італії було різним — від поваги і визнання авторитета (Мікеланджело Буонарроті) до підозрілості, цензурування і могутнього контролю через дозволи і заборони (Тридентський собор). Акт творчості для митця-маньєриста є суперництво з природою, активна її деформація, звідки логічно виникає крайній індивідуалізм наново запропонованих форм і змістів. Успіхи реформації, поява протестантизму і спровокували католицьку церкву на реальні репресії, агресію, могутність контролю через дозволи і заборони, серед іншого і на мистецтво італійського маньєризму. Періодизація Алессандро Варотарі. «Венера, Адоніс і дорослий Амур», перша половина 17 ст.
У розвитку маньєризму розрізняють два головні періоди:
перший 1520-ті — кінець 1530-х другий 1540-ві — початок XVII ст. в Італії (в Голландії за інерцією до кінця XVII ст.[2])
Перший період тон задали майстри Тоскани та Емілії, землі, котрі найбільш постраждали від реакційних ударів політиків. В реальності політики звернулись до феодальних і обскурантних засобів впливу на людей і ситуацію, аби агресією і залякуваннями стабілізувати стан справ і зміцнити розхитану власну владу. Нагнітання феодальної за характером реакції сильно вплинуло на світогляд тогочасних письменників, скульпторів і особливо художників, котрі були в авангарді розвитку гуманістичних настанов італійського відродження. Італійська культура витримала удар, але її характер докорінно змінився. Запанували песимізм, зневіра в світлі ідеали, пригніченість, розчарування. Кризовий стан справ в економіці і в політиці сприймався більшістю як катастрофа, як розпад вимріяного і гармонійного світу, вони живуть ніби на руїнах. А в Римі, поруйнованому і пограбованому вояками імператора Карла V, це було страшною реальністю.
Відмову від ідеалів відродження теоретично обґрунтував художник Федеріко Цуккарі (1539—1609), котрий пропонував практично чернечий протест і усамітнення в обмеженому колі власних фантазій, почуттів і творчих пошуків, здебільшого в формі, а не в ідейному наповненні. Визнання авторитету геніальних попередників (Браманте, Рафаеля Санті, ще живого Мікеланджело Буонарроті) призводить у маньєристів до вироблення в мистецькій практиці формул, рецептів, як і що подавати у творі мистецтва (в картині чи фресках, в гравюрі, в декорі). Новації і знахідки талановитих попередників стають сталими формулами, а твори маньєристів приречені на постійні повтори, на постійне звертання до уславлених зразків і їх інтерпретацій формально.
Тривожність настрою, контрасти світлотіні, метушня натовпу, зайва закрученість фігур або їх застиглість у просторі картин — притаманні більшості картин митців напрямку. Рівень обдарованості першої генерації італійських маньєристів, однак, був надзвичайно високий, що породило технічну віртуозність в малюнках, в створених фресках і картинах, в маньєристичній скульптурі. Але ці образи чудернацькі, пригнічені, орнаменти — страхітливі, архітектурні образи — вишукані, але напружені і тривожні, як тогочасна реальність. Італійська аристократія і політики відразу відчули суб'єктивний спротив митців і досить негативно поставились до більшості з них.[3] Зазнав підозрілого ставлення і гонінь навіть Мікеланджело Буонарроті, що обслуговував культурну складову двору низки римських пап. (Гонінь в цей період уникли Леонардо да Вінчі, Баманте і Рафаель лише через власну смерть.) Менш обдарованих беруть під суворий контроль. На першому етапі маньєризму в Італії прихильність влади мав хіба що Парміджаніно.[3]
Другий етап маньєризму характеризувався стабілізацією в політиці при збереженні тотального контролю над усіма проявами ідейного і культурного життя. Почалась доба Контрреформації, активно запрацювали інквізиція і каральні чернечі ордени. Відтепер пішло зближення позицій аристократії, світських і церковних князів (головних споживачів тогочасної культури і головних замовників) та маньєристів другої генерації. Маньєризм виходить за межі Італії і набуває відверто придворного характеру. Головні центри маньєризму скупчуються при князівських та королівських дворах — папський Рим (Ватикан), двір Медічі (Флоренція), двір королів Франції (Школа Фонтенбло), двір королів Іспанії (Ескоріал), двір імператора Рудольфа II (Прага). Придворний характер мало і мистецтво тих міст і майстерень, котрі були пов'язані замовами з князівськими дворами (збройні майстерні Мілана, гобеленові мануфактури Фландрії, ювелірні майстерні Аугсбурга).
Етап був довгим і останні італійські маньєристи (Федеріко Цуккарі, Федеріко Бароччі) працюють в гоноровому протистоянні вже поряд із братами Каррачі та Караваджо. Маньєризм в образотворчому мистецтві Скульптор Монторсолі, фонтан Нептуна, місто Мессіна, маньєризм Франческо Приматіччо. «Св. Родина на тлі театра». Ермітаж. Прага, брама імператора Матьяша Колегія Борромея, Павія. Мантуя. Будинок Джуліо Романо, фасад на вулицю. Федеріко Цуккарі. Декоративні фрески в залі Благородства вілли д'Есте у Тіволі 1566—1567 під Римом Головні представники в Італії
Франческо Приматіччо (1504—1570) Жак Калло (бл. 1592—1635) Жак Беланж (1594?-після 1638) Жак Андре Дюсерсо (1510—1584)
Головні представники у Фландрії
Мартен де Вос (бл. 1532—1603) Йоос де Момпер (1564—1635) Франс Флоріс (бл. 1520—1570)
Головні представники в Північних Нідерландах
Мартен ван Хемскерк (1498—1574) Ян ван Гемессен (1500—1565) Гендрік Гольціус (1558—1617) Карел ван Мандер (1548—1606) Корнеліс ван Харлем (1562—1638) Абрахам Блумарт (1566—1651) Йоахім Втевал (1566—1638) Адріан де Вріс (1545—1626), скульптор, працював в Празі. Корнеліс Кетель (1548—1616)
Головні представники в Іспанії
Ель Греко (1541—1614) Луїс де Моралес (бл. 1523—1586) Пабло де Сеспедес (1538—1609) Хуан Санчес Котан (1560—1527) Бартоломе Кардуччі (1560—1608) Хуан де ла Корте, (бл. 1590—1662) Пеллегріно Тібальді (1527—1596) Антоніо де Небріха Ніколо Гранелло Ромуло Чінчінато Федеріко Цуккаро
Німецькі маньєристи
Бартоломеус Шпрангер Ганс фон Аахен (бл. 1552—1615), художник Йозеф Стаммель (1695—1765), скульптор
Фрагменти алегоричних скульптур Йозефа Стаммеля з Австрії
Країни, охоплені маньєризмом
Відомо, що мистецтво доби Відродження мало досить обмежений характер і залишилось надбанням лише декількох культурних центрів (Флоренції, Риму, Венеції, декількох провінційних міст Італії, Франції, Німеччини, Польщі й України в її складі). Маньєризм, навпаки, мав значне поширення — майже по всій Європі. Вплив був таким міцним, що останні маньєристи Голландії (гравери) працювали ще в Петербурзі (Росія) на початку XVIII століття разом з майстрами високого і пізнього бароко.
Знайомству зі стилем у XVI столітті і його поширенню сильно сприяли пришвидшені контакти між художниками і розповсюдження маньєристичних витворів мистецтва. Маньєрист Федеріго Цуккаро мандрував по Франції, Голландії і дістався до Англії, найменше охопленої маньєризмом. Значні колективи художників-маньєристів роками працювали у Франції (Школа Фонтенбло), Іспанії (Ескоріал), Чехії (Прага). По Європі мандрували художники, витвори мистецтва (гравюри, малюнки, картони гобеленів, ювелірні вироби), художні ідеї. Навіть важкі бронзові скульптури були включені в цей процес: вояки-шведи захопили і пограбували Прагу і вивезли в Швецію маньєристичні скульптури з саду бароко при палаці Вальдштейна. Твори маньєриста Адріана де Вріса і досі зберігаються у Швеції.
Карел ван Мандер (Голландія) створив у місті Харлем Академію малюнка, що копіювала освітньо-художній заклад братів Каррачі в Болоньї. Заклад ван Мандера дотримувався ідей маньєризму, який підтримували і його прихильники Гендрік Гольциус та Корнеліс ван Харлем. Ще одним центром маньєризму в Голландії був Утрехт.
Маньєризм залучив до своїх лав чимало видатних майстрів. Стилістику маньєризму розділяли Ель Греко, Тінторетто, Бенвенуто Челліні, Джуліо Романо, Джованні да Болонья, Арчімбольдо, Адріан де Вріс, тоді як і одного з цих імен було б досить, щоб пам'ятати і вивчати маньєризм. Портрети доби маньєризму Худ. Себастьяно дель Пьомбо, «Папа римський Климент VII», Музей Каподімонте, Неаполь.
Франческо Сальвіаті, «Портрет аристократа з Флоренції», Сент Луїс, Міссурі, США
Франческо Сальвіаті, «Портрет аристократа з Флоренції», Сент Луїс, Міссурі, США Можливо, худ. Вільям Скротс, «Генрі Говард, граф Суррей», 1544 р.
Можливо, худ. Вільям Скротс, «Генрі Говард, граф Суррей», 1544 р. Худ. Франческо Сальвіаті, «портрет невідомого пана», приватна збірка.
Худ. Парміджаніно, «Жіночий портрет», 1539 р., Віндзор, Англія. Худ. Себастьяно дель Пьомбо, «Невідома з Риму», 1540-ві рр.
Худ. Себастьяно дель Пьомбо, «Невідома з Риму», 1540-ві рр. Бронзіно, «Лукреция де Медічі», 1560 р.
Бронзіно, «Лукреция де Медічі», 1560 р. Танціо да Варалло. «Шляхетна невідома», бл. 1618 р., Пінакотека Брера, Мілан
Танціо да Варалло. «Шляхетна невідома», бл. 1618 р., Пінакотека Брера, Мілан Мартен ван Гемскерк, «Автопортрет», Музей Кастаньїно, Аргентина
Мартен ван Гемскерк, «Автопортрет», Музей Кастаньїно, Аргентина Парміджаніно, «Портрет господині (так звана Антея)», 1535—1537 рр., Неаполь, Каподімонте.
Парміджаніно, «Портрет господині (так звана Антея)», 1535—1537 рр., Неаполь, Каподімонте. Ель Греко, «Родріго Васкес», Прадо, Мадрид.
Якопо Понтормо, «Ніколо Ардіньєлі», Національна галерея, Вашингтон.
Художники маньєристи в Неаполі
Марко даль Піно. «Мадонна з немовлям, Іваном Хрестителем і Св. Андрієм», 1557
Марко даль Піно. «Мадонна з немовлям, Іваном Хрестителем і Св. Андрієм», 1557 Фабріціо Сантафеде. «Поклоніння пастухів», фрагмент
Фабріціо Сантафеде. «Поклоніння пастухів», фрагмент Франческо Куріа. «Благовіщення», бл. 1596 р.
Франческо Куріа. «Благовіщення», бл. 1596 р. П'єтро Негроні. «Містичні заручини Св. Катерини», 1554р., Буенос-Айрес.
П'єтро Негроні. «Містичні заручини Св. Катерини», 1554р., Буенос-Айрес. Джироламо Січоланте да Сермонета. «Свята Родина», Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
Джироламо Січоланте да Сермонета. «Свята Родина», Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
Медальєрне мистецтво доби маньєризму
Докладніше: Медальєрне мистецтво Італії
«Бог війни Марс-переможець»
«Бог війни Марс-переможець» Помпео Леоні, Ерколе ІІ д'Есте, 1554
Помпео Леоні, Ерколе ІІ д'Есте, 1554 Аннібалє Фонтана, «Гонсало де Кордоба», 1550
Пасторіно де Пасторіні, «Камілло Кастільйоне», 1561
Культ віртуозного малюнка
Автопортрет Арчімбольдо, Прага
Автопортрет Арчімбольдо, Прага Корнеліс Кетель. «Алегорія Істини» (Дзеркало Істини), малюнок до композиції, Музей Ґетті, Каліфорнія
Корнеліс Кетель. «Алегорія Істини» (Дзеркало Істини), малюнок до композиції, Музей Ґетті, Каліфорнія Арчімбольдо. «Автопортрет із шматочків паперу», 1587, Палаццо Россо, Генуя.
Арчімбольдо. «Автопортрет із шматочків паперу», 1587, Палаццо Россо, Генуя. П'єтро Негроні, «Зустріч Марії і Єлизавети», Лувр, Париж
П'єтро Негроні, «Зустріч Марії і Єлизавети», Лувр, Париж Паоло Веронезе. «Ізеппо да Порто з сином Андреа», 1551, Лувр, Париж
Паоло Веронезе. «Ізеппо да Порто з сином Андреа», 1551, Лувр, Париж Полідоро Кальдара (або Полідоро да Караваджо ), «Свята Родина». Палац витончених мистецтв (Ліль)
Полідоро Кальдара (або Полідоро да Караваджо ), «Свята Родина». Палац витончених мистецтв (Ліль) Якопо Лігоцці, «Смерть вояка. Алегорія», перші десятиліття XVII ст., Бібліотека Пірмонта Моргана, Нью-Йорк
Якопо Лігоцці, «Смерть вояка. Алегорія», перші десятиліття XVII ст., Бібліотека Пірмонта Моргана, Нью-Йорк Послідовник Джузеппе Арчімбольдо. «Вигаданий портрет Мікеланджело Буонарроті», кінець XVI ст.
Послідовник Джузеппе Арчімбольдо. «Вигаданий портрет Мікеланджело Буонарроті», кінець XVI ст. Мартен де Вос. «Вакх» або «Алегорія осені», 1593
Мартен де Вос. «Вакх» або «Алегорія осені», 1593 «Євангеліст Матвій» (ескіз Рафаеля за Мікеланджело)
«Євангеліст Матвій» (ескіз Рафаеля за Мікеланджело)
Зразки маньєризму в європейській гравюрі
Докладніше: Серія Гендріка Гольціуса Сім планет
Мартен де Вос — малюнок, гравер Рафаель Заделер. «Мінерва надихає людину на працю», серія «Пори життя чоловіка», 1591 рік. Національна бібліотека Іспанії, Мадрид
Мартен де Вос — малюнок, гравер Рафаель Заделер. «Мінерва надихає людину на працю», серія «Пори життя чоловіка», 1591 рік. Національна бібліотека Іспанії, Мадрид Автопортрет Баччо Бандінеллі
Автопортрет Баччо Бандінеллі Гравюра Егідіуса Заделера за твором Бартоломеуса Шпрангера «Христос і Марія Магдалина (Христос садівник)»
Гравюра Егідіуса Заделера за твором Бартоломеуса Шпрангера «Христос і Марія Магдалина (Христос садівник)» Гравюра Егідіуса Заделера за твором Ханса фон Аахена «Портрет імператора Рудольфа ІІ»
Гравюра Егідіуса Заделера за твором Ханса фон Аахена «Портрет імператора Рудольфа ІІ» Заделер «Таємна вечеря»
Заделер «Таємна вечеря» Худ. Жак Белланж. Святі жони біля гробу Господнього, 1610-ті рр.
Худ. Жак Белланж. Святі жони біля гробу Господнього, 1610-ті рр. Генріх Альдегревер. Орнаментальна гравюра.
Генріх Альдегревер. Орнаментальна гравюра. Якоб де Гейн молодший. «Елемент Повітря». 1588 р. Державний музей (Амстердам)
Якоб де Гейн молодший. «Елемент Повітря». 1588 р. Державний музей (Амстердам) Дизайн Мартен ван Гемскерк, гравер Філіп Гелле. «Поклоння волхвів», бл. 1570 р., Музей Бойманс ван Бенінгена
Дизайн Мартен ван Гемскерк, гравер Філіп Гелле. «Поклоння волхвів», бл. 1570 р., Музей Бойманс ван Бенінгена Августин Хіршфогель. «Алегорія Гола Правда», гравюра-інтерпретація за образом апостола Матвія Мікеланджело
Августин Хіршфогель. «Алегорія Гола Правда», гравюра-інтерпретація за образом апостола Матвія Мікеланджело Мартен ван Хемскерк (ідея і малюнок), 1556 р., гравер Дірк Волькертсен Корнгерт. «Імператор Карл V при захопленні Тунісу». Бостонський музей образотворчих мистецтв
Мартен ван Хемскерк (ідея і малюнок), 1556 р., гравер Дірк Волькертсен Корнгерт. «Імператор Карл V при захопленні Тунісу». Бостонський музей образотворчих мистецтв
Декоративні стінописи доби маньєризму
Худ. Чезаре Аретузі (1549-1612). Стінописи з орнаментами, церква Сан Джованні Еваджеліста, Парма, фото 2017 р.
Худ. Чезаре Аретузі (1549-1612). Стінописи з орнаментами, церква Сан Джованні Еваджеліста, Парма, фото 2017 р. Палаццо Джиньї, зала № 2, Флоренція
Маньєризм і декоративно-ужиткове мистецтво, парадна зброя, ювелірство і меблі
Надзвичайно плідним було втручання митців маньєризму в створення предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Вони охоче робили проекти оздоб для меблів, різьблених панелей з дерева, золотого і срібного посуду, ювелірних виробів, медальєрного мистецтва, костюмів тріумфальної ходи, маскараду, вистави. Цим роками займались Арчімбольдо, Бенвенуто Челліні, Жак Дюсерсо, ціла низка другорядних і відомих майстрів і декораторів.
Худ. Пітер Бол. Натюрморт, золота таріль доби маньєризму, папуга какаду, килим, музичні інструменти
Худ. Пітер Бол. Натюрморт, золота таріль доби маньєризму, папуга какаду, килим, музичні інструменти Джорджо Гізі, парадний щит, Мантуя. 1554 р.
Джорджо Гізі, парадний щит, Мантуя. 1554 р. Ганс Еворт, «Портрет невідомого», різьблена рама доби маньєризму, 16 ст. Музей Польді-Пеццолі
Ганс Еворт, «Портрет невідомого», різьблена рама доби маньєризму, 16 ст. Музей Польді-Пеццолі Дерев'яна лава з високою спинкою і декором в стилі маньєризм, палаццо Анноні, Мілан
Дерев'яна лава з високою спинкою і декором в стилі маньєризм, палаццо Анноні, Мілан Бартоломео Бальоні д’Аньоло. Різьблена дерев'яна панель з гротесками.
Бартоломео Бальоні д’Аньоло. Різьблена дерев'яна панель з гротесками. Худ. Віллєм Калф, фрагмент натюрморту з келихом в золотій оправі, Мадрид.
Худ. Віллєм Калф, фрагмент натюрморту з келихом в золотій оправі, Мадрид. Худ. Ян Давідс де Хем, фрагмент натюрморту з коштовним келихом
Худ. Ян Давідс де Хем, фрагмент натюрморту з коштовним келихом Можливо, Орацио Фонтана або його майстерня. Керамічна пляшка для пілігріма з морськими істотами, Урбіно, до 1570, Музей Ґетті, Каліфорнія
Можливо, Орацио Фонтана або його майстерня. Керамічна пляшка для пілігріма з морськими істотами, Урбіно, до 1570, Музей Ґетті, Каліфорнія Худ. Віллєм Клас Хеда. Фрагмент натюрморту з коштовним посудом
Худ. Віллєм Клас Хеда. Фрагмент натюрморту з коштовним посудом Жан Кузен старший. Ваза, 1549, дизайн. Національна вища школа красних мистецтв, Париж
Жан Кузен старший. Ваза, 1549, дизайн. Національна вища школа красних мистецтв, Париж Ієронімус Гопфер, «Три коштовні келихи», до 1560, дизайн для ювелірів, приватна збірка
Ієронімус Гопфер, «Три коштовні келихи», до 1560, дизайн для ювелірів, приватна збірка Бернар Паліссі. «Поліхромний горщик», фаянс доби маньєризму, Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Бернар Паліссі. «Поліхромний горщик», фаянс доби маньєризму, Музей Вікторії й Альберта, Лондон. Франческо Сальвіаті, «Дизайн вази з фігурами трьох грацій», особиста збірка
Франческо Сальвіаті, «Дизайн вази з фігурами трьох грацій», особиста збірка Келих з наутілусом. Невідомий з Нідерландів XVI ст., Художній музей Волтерс, Балтимор
Келих з наутілусом. Невідомий з Нідерландів XVI ст., Художній музей Волтерс, Балтимор
Зразки архітектури доби маньєризму Арх. Вінченцо Сереньї. Так званий палац юристів, Мілан (колишній палац Аффарі, нині торгово-промислова палата з 1911) Вілла Джулія, Рим
Віньола та Бартоломео Амманаті. Дворик на вході
Віньола та Бартоломео Амманаті. Дворик на вході Віньола та Бартоломео Амманаті. Лоджия першого двору вілли
Віньола та Бартоломео Амманаті. Лоджия першого двору вілли Віньола та Бартоломео Амманаті. Декор німфея
Віньола та Бартоломео Амманаті. Декор німфея Віньола та Бартоломео Амманаті. Три лоджиї вілли Джулія
Віньола та Бартоломео Амманаті. Три лоджиї вілли Джулія
Палаццо дель Те, Мантуя
Арх. Джуліо Романо. Мантуя. Палаццо Дукале. Двір-манеж для коней
Арх. Джуліо Романо. Мантуя. Палаццо Дукале. Двір-манеж для коней Арх. Джуліо Романо. Брама палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Брама палацу дель Те Арх. Джуліо Романо. Двір палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Двір палацу дель Те Арх. Джуліо Романо. Фасади палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Фасади палацу дель Те Арх. Джуліо Романо. Місток через рів з водою
Арх. Джуліо Романо. Місток через рів з водою
Споруди доби маньєризму, Саббйонетта
Імператорська брама, м. Саббьонетта
Імператорська брама, м. Саббьонетта Старовинна галерея.
Старовинна галерея. Фреска з архітектурною фантазією.
Фреска з архітектурною фантазією. Фортечна брама
Фортечна брама
Маньєристична архітектура Ескоріала, Іспанія
Фасади Ескоріала
Фасади Ескоріала Склепіння в соборі
Склепіння в соборі Головний вівтар в соборі Св. Лаврентія
Головний вівтар в соборі Св. Лаврентія Ескоріал, бібліотека, фрески маньєристів Пеллегріно Тібальді та Бартоломе Кардуччі
Ескоріал, бібліотека, фрески маньєристів Пеллегріно Тібальді та Бартоломе Кардуччі
Художній надгробок доби маньєризму
Бартоломео Амманаті, надгробок Марко Мантуа Бонавідеса, юриста і професора Падуанського університету, церква Еремітані, Падуя
Бартоломео Амманаті, надгробок Марко Мантуа Бонавідеса, юриста і професора Падуанського університету, церква Еремітані, Падуя Бартоломео Амманаті, кенотаф Біндо Альтовіті, церква Св Апостолів, Флоренція
Бартоломео Амманаті, кенотаф Біндо Альтовіті, церква Св Апостолів, Флоренція Бартоломео Амманаті, надгробок юриста Джованні Бонкомпаньї, 1544 р., Піза
Бартоломео Амманаті, надгробок юриста Джованні Бонкомпаньї, 1544 р., Піза Надгробок Мікеланджело Буонарроті. Церква Санта Кроче, Флоренція
Надгробок Мікеланджело Буонарроті. Церква Санта Кроче, Флоренція
Сюжетні килими доби маньєризму або створені за їх картонами
Картоньєр маньєрист. Гобелен «Поліфем кидає скелю в аргонавтів», XVII ст. Олеський замок
Картоньєр маньєрист. Гобелен «Поліфем кидає скелю в аргонавтів», XVII ст. Олеський замок Картоньєр Жан Кузен старший. «Св. Мамант з левом і Олександр», Лувр, Париж.
Картоньєр Жан Кузен старший. «Св. Мамант з левом і Олександр», Лувр, Париж. Гобелен із серії «Місяці», «Березень». Брюссель, Корнеліс де Ронд, середина XVI ст., Музей історії мистецтв, Відень
Гобелен із серії «Місяці», «Березень». Брюссель, Корнеліс де Ронд, середина XVI ст., Музей історії мистецтв, Відень
Наслідки маньєризму Палац Фонтенбло, Галерея короля Франциска І, ліплений декор, перша половина XVI ст.
По різному відбився маньєризм і на галузях мистецтва. Італія була класичною країною маньєризму, тому там виникли видатні його зразки в живопису, скульптурі, архітектурі, декоративно-ужитковому і медальєрному мистецтві.
Механічний, запозичений характер мав маньєризм Іспанії, де винятком стало лише художнє надбання Ель Греко, справедливо оцінене лише в XX столітті. Запозичений характер італійського маньєризму у Франції, навпаки, дав змогу розвинутись і досягти успіхів національній художній школі в XVI столітті.
Надзвичайне значення мав маньєризм і для виникнення і розвитку європейського мистецтва бароко, яке запозичило велику кількість форм, засобів і образів саме цього стилю.
Ганс Вредеман де Вріс. «Палац з галереями в стилі маньєризму», видання 1601 року. Музей Ґетті, бібліотека, США
Ганс Вредеман де Вріс. «Палац з галереями в стилі маньєризму», видання 1601 року. Музей Ґетті, бібліотека, США Архітектори Доменіко Б'юндо і Антоніо Амато. Брама фортеці в місті Мессіна, Італія
Архітектори Доменіко Б'юндо і Антоніо Амато. Брама фортеці в місті Мессіна, Італія Відкриття п'ятої печатки — Ель Греко, (1608-1614)
Відкриття п'ятої печатки — Ель Греко, (1608-1614) Викрадення сабінянок — Джованні да Болонья або Джамболонья. (1574—1582).
Викрадення сабінянок — Джованні да Болонья або Джамболонья. (1574—1582). Стінописи в Ораторії Найсвятішого Розп'яття, Рим
Стінописи в Ораторії Найсвятішого Розп'яття, Рим Франческо Сальвіаті. Фреска в палаццо Веккіо, Флоренція
Франческо Сальвіаті. Фреска в палаццо Веккіо, Флоренція Орнаменти в стилі відродження і раннього маньєризму
Орнаменти в стилі відродження і раннього маньєризму
Маньєризм в українському мистецтві Маньєризм в українській скульптурі
«Художній напрямок — маньєризм, що охоплює в цей час країни Європи (а надто його північний варіант), мав великий вплив на львівську скульптуру. Риси маньєризму простежуються й у названому творі. Маньєризм поширювався різними шляхами. Один з них — діяльність на Львівщині іноземних, насамперед північноєвропейських майстрів. Найвідомішим серед них був німець, син художника, Йоган Пфістер (1573 — бл. 1642). Він приїхав до Львова з Вроцлава уже зрілим майстром і осів тут назавжди. Чимало працював Пфістер і в Бережанах (нині Тернопільська область), де виконував замовлення родини Сенявських, та у Тарнові (нині Польща). Експонована (прим. в Олеському замку на Львівщині) статуя св. Єлизавети (1630-ті роки) створена Пфістером в останній період його життя. Маньєризм відбився у надмірно витягнутих пропорціях тіла, витонченості, аристократичній постановці голови, рухові рук, примхливому ракурсі фігури. Не виключено, що в скульптурі передано портретні риси однієї з Сенявських — Єлизавети». Маньєризм в українській архітектурі
Зразки маньєризму в українській архітектурі зустрічаються насамперед на території Західної України, а найбільше у Львові: каплиця Боїмів, каплиця Кампіанів, бернардинський костел (тепер церква св. Андрія), Королівський арсенал і частково монастир бенедиктинок. Також елементи маньєристичного декору зустрічаються на багатьох будинках на Площі Ринок. Також маньєристичні елементи присутні в костелі св. Лаврентія в Жовкві, замковому храмі в Бережанах, в декорі Підгорецького, Олеського, Золочівського замків, та замку в Старому Селі. Маньєризм і орнамент Алессандро Аллорі. Плафон купола каплиці Гадді. Палаццо Рамірес в Монтальто, грізайль роботи Дж. Вазарі на фасаді
Нова хвиля захопленням орнаментами прийшла в Італію наприкінці XV століття. Значним поштовхом для цього стало відкриття в Римі залишків так званого «Золотого дому», колишнього палацу імператора Нерона.[4] В Римі хижацьки вели розкопки. Руїни вивчали, замальовували, знахідки розбирали і продавали, кам'яні брили слугували будівельним матеріалом. «Золотому дому» пощастило більше. Сучасників вразили стінописи з орнаментами. Вони і породили нову хвилю захопленням орнаметами, моду на їх вивчення і створення своїх варіантів на цій основі.
Якщо Відродження віддало перевагу симетричним, гармонійним орнаментам античності, маньєризм зробив свої акценти. Майстри орнаменту доби маньєризму дали перевагу орнаментам таратологічним. Цей орнамент, вирішений у вигляді примхливо переплетених зооморфних і рослинних мотивів із зображенням казкових драконів, химер, фантастично поєднаних мотивів фауни і флори, введений в художню практику саме маньєристами[4]. Химерні маски вразили вже Мікеланджело. І той використав обличчя потвор у паркетах Бібліотеки Лауренциана, в орнаментальних оздобах каплиці Медичі у Флоренції. Страшну, химерну маску Мікеланджело розмістив і поряд з уславленою скульптурою «Ніч» в каплиці Медичі.
Віртуозні зразки орнаменту доби маньєризму дав Джорджо Вазарі у грізайлях. Майстри маньєризму охоче розробляли орнаменти в своїх фресках (Парміджаніно, хори церкви Санта Марія делла Стекката), в малюнках і гравюрах, що розійшлися Європою від Франції до Польщі. Орнаменти маньєризму використовували для оздоб фонтанів, колон, архітектурних споруд. Відомим зразком орнаменту маньєризму в архітектурі став фронтон Бернардинського костелу у Львові, Україна. Зразки маньєризму в архітектурі України
Каплиця Боїмів, Львів
Фасад каплиці Боїмів. «Георгій змієборець», рельєф в маньєристичній рамі.
Фронтон зі скульптурами Бернардинського костелу, Львів.
Бульйонні кубики — це спресований концентрований і зневоднений м'ясний або овочевий бульйон. Він формується в кубики зі стороною приблизно 15 мм. Виготовляється шляхом зневоднення овочів або м'ясного бульйону, порцію твердого жиру і приправи (зазвичай сіль та глутамат натрію). Дуже популярний засіб приготування їжі.
Види бульйонних кубиків Бульйон, зроблений з кубиків, гірший за якістю, ніж свіжий, через високий вміст солі і через те, що смак порушується через кип'ятіння, проте він дешевий і зручний і широко використовується на кухні для приготування страв.
Зміст 1 Історія 2 Основні сорти 3 Виробники 4 Примітки 5 Посилання Історія Історія «сухого бульйону» сягає початку XVII сторіччя. В 1602 році англієць Г'ю Плат запропонував висушувати желе з густого бульйону, застиглого на холоді — аж поки воно не перетвориться на суху пластину. Таку пластину розрізали на шматки, пересипали борошном, щоб вони не зліплювалися один з одним, і зберігали в дерев'яних ящиках. А коли було потрібно швидко приготувати бульйон — просто розчиняли шматок чи два в окропі. Сам Плат називав свій винахід «сухим желе».
Про «бульйон у пігулках» на межі XVII і XVIII століть повідомляють не лише англійські, а й французькі джерела. Паризький кухар Жак Лефессе виготовляв твердий продукт наступним чином: двічі виварював бульйон, доки не википало 99 % відсотків води, змішував з великою кількістю прянощів і тиждень «вистоював» отриману масу в сухому та темному місці. А потім з неї виліплював невеличкі брикети, які використовував за потреби. Лефессе навіть пробував запатентувати свій рецепт — але йому відмовили.
Англійський фармацевт Вільям Куворсі вдосконалив спосіб виробництва і разом з якоюсь «вдовицею Дюбуа», господинею лондонської таверни «У золотої голови» виграв у 1756 році «тендер» на виготовлення «кишенькового супу» для британського флоту. Саме таким супом харчувалися команди суден Джеймса Кука під час його навколосвітніх подорожей.
Свою технологію виготовлення «сухого бульйону» — у вигляді порошку — запропонував в 1831 році французький кондитер Ніколя Аппер. За його рецептом почали виготовляти не лише фасований, а й плитковий «сухий бульйон». Його охоче купували для французького флоту і аптек, де винахід Аппера пропонували як засіб для відновлення сил після хвороби.
Наприкінці 30-х років XIX сторіччя бульйоном зацікавився німецький хімік Юстус Лібіх. В 1847 році ним був створений рідкий концентрат, а в 1856 — «м'ясна паста». Одна її чайна ложка, розчинена в окропі, перетворювалася на два літри справжнього бульйону.
Винаходом зацікавився інженер Георг Гілберт, який в цей час жив і працював в Бразилії. В 1862 році в містечку Фрай-Бентос розпочала роботу фабрика з виробництва бульйонного концентрату. В заснованій Гілбертом компанії Лібіх одразу отримав суто номінальну посаду директора з контролю за якістю — з зарплатою більшу за доходи, які він як професор отримав за всі роки наукової праці. Власники компанії майже одразу стали мільйонерами.
Відчувши кон'юнктуру, «концентрат Лібіха» у Південній Америці почали виробляти й інші підприємці. Винахідник звернувся до суду і програв. Судді оголосили, що його прізвище вже належить не йому, а всьому людству. Довелося реєструвати торгову марку «справжній екстракт Лібіха».
Щоправда, дозволити собі купувати продукт із справжнього м'яса могли не всі. На відміну від середнього класу, для робітників він був все ще недоступним за ціною — в рідній для винахідника Німеччині сто грамів м'ясної пасти коштували цілу марку. Швейцарець Фрідолін Шулер запропонував створити інший продукт — такий, що міг би змінити життя найбідніших. Його основою мали стати боби, відносно дешеві і водночас поживні.
В 1882 році Шулер зустрівся з молодим підприємцем, сином італійського мігранта — мірошника Юліусом Маггі, який, як виявилося, теж прагнув створити поживну, зручну в приготуванні і водночас доступну їжу. Маггі хотів, щоб його продукт можна було зробити швидко — адже індустріалізація не залишала робітникам багато часу для куховарства. І щоб за смаком він не відрізнявся від недоступного для бідних м'яса.
Маггі витратив на експерименти майже два роки і в 1883 році таки виділив речовину, яка надавала стравам «м'ясний» смак — глутамінову кислоту. Наступного року він розпочав виробництво борошна з перетертого гороху і бобів, яке при цьому мало присмак м'яса. А потім — і перших в світі супів швидкого приготування, рідкої приправи для м'ясних страв і концентрованого рідкого бульйону на основі все тих же бобів. Покупці з невеликими доходами тепер могли купувати не лише овочеві супи, а й сухі бульйони з ароматом каррі, трюфеля і навіть смаком черепашачого супу.
У 1907 році з'явився на світ «бульйонний кубик Маггі». За ціною він був принаймні вдесятеро дешевшим за «концентрат Лібіха». Компанія, заснована колись Гілбертом і Лібіхом, через три роки і сама почала випускати бульйонні кубики під маркою «Оксо». В 1912 свою продукцію представила німецька «Кнорр».
Під час Першої світової війни бульйонні кубики увійшли до раціону воюючих армій — лише для британських вояків їх виготовили більше 100 мільйонів. Не менш популярним концентрат став й в тилу, де також чимало товарів було в дефіциті[1].
Радянські бульйонні кубики виробництва Ленінградського м'ясокомбінату Основні сорти Яловичий Курячий Рибний Грибний (японська кухня) Качиний (французька і швейцарська) Баранячий (валлійська, ірландська)
Клейковина або глютен (лат. gluten — клей) — група живильних білків, виявлених в насінні злакових рослин, особливо пшениці, жита, вівса і ячменю. Термін «клейковина» позначає білки фракції проламінів і глютелінів, причому велика частина клейковини припадає на частку перших. Вміст клейковини в пшениці, проламіни якої отримали назву гліадину, доходить до 80%.
Клейковина має велике значення в хлібопекарській промисловості, її вміст в борошні є чинником, що визначає такі характеристики тіста як пружність при змішуванні з водою, і служить критерієм визначення якості борошна.[1][2] Клейковина сприяє одержанню пухких і пористих борошняних виробів.[2] Для кожного сорту борошна його стандартом установлена середня кількість сирої клейковини — 20-30% від маси борошна.[2] Вартість клейковини, відомої як «вітал-глютен», у світі становить 1200–1500 дол. США за тонну.[1]
Зовнішні відеофайли 1. Що такого особливого в глютені // Канал «Цікава наука» на YouTube, 8 лютого 2020. При спадковому дефекті у людей може розвинутися нестерпність до клейковини, що вимагає довічного дотримання дієти з повним виключенням всіх продуктів, що її містять. Вважається, що на алергію (ця форма алергії ще мало вивчена; симптомами є нудота, головний біль, слабкість) на клейковину страждає 6% мешканців США.[3]
Зернові, котрі не містять клейковину: амарант, гречка, кукурудза, пшоно, індійська рисова трава, рис, дикий рис, теф, сорго, кіноа, монтина.
Житлове приміщення — опалюване приміщення, розташоване у наземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізованого випромінювання.
При визначенні житлових і нежитлових приміщень потрібно керуватися державними будівельними нормами ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будинки та споруди», а також нормативними вимогами державних наглядових органів із забезпеченням проектами стійкості будівель, надійності їх експлуатації, протипожежної безпеки, екологічних та санітарно-гігієнічних правил і норм щодо складових частин комплексу та їх функціональної належності. Згідно з додатком Б «Терміни та визначення понять» ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення»:
Згідно з п. 2.50 розділу «Нежитлові поверхи (приміщення)» ДБН В.2.2-15-2019 у першому, другому та цокольних поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо згідно з переліком та відповідними вимогами щодо загальної площі та кількості відвідувачів.
Щодо нормативного визначення «об'єкт житлового будівництва», то згідно з додатком Б «Терміни та визначення» ДБН А.2.2-3-2014 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» є визначення «об'єкт цивільного призначення», до якого входять об'єкти житлового та комунального господарства тощо. Закон захистить людей, які проживають поруч з хостеламі. Встановлюється заборона на розміщення в житлових приміщеннях готелів, а також на використання житлових приміщень в багатоквартирних будинках для надання готельних послуг.
Ліпнина — архітектурні деталі, прикраси та скульптурні вироби (фігурні, орнаментальні), якими прикрашають фасади й інтер'єри споруд.
Ліпні деталі можуть бути об'ємні (вази), у вигляді барельєфів або горельєфів, плескатих орнаментів тощо; виготовляються для приміщень звичайно з гіпсу (стукко) або паперової маси — пап'є-маше, а для фасадів будинків — з бетону, кам'яного литва, металу, пластмаси.
Виробництво ліпних деталей провадиться на заводах або в спеціальних майстернях. Ліпні роботи на будівельному майданчику зводяться в основному до встановлення та прикріплення конструкцій за допомогою розчинів, цвяхів, шурупів, дроту (підвішування до гаків і випусків арматури), клеїв. В сучасному будівництві ліпні роботи майже не застосовуються.
Генеральний штаб Збройних сил України (скор. ГШ ЗСУ) — головний військовий орган з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача Збройними Силами України.
Зміст 1 Законодавчий статус 2 Підпорядкування 3 Історія 3.1 Перші визвольні змагання 3.2 Другі визвольні змагання 3.3 Після відновлення незалежності 4 Функції 5 Структура 6 Реформування 7 Керівництво 7.1 Начальник 7.2 Апарат 7.2.1 Операція об'єднаних сил 7.2.2 Головне управління підготовки Збройних Сил України 7.2.3 Головне управління логістики Збройних Сил України 7.2.4 Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України 8 Див. також 9 Література 10 Примітки 11 Посилання Законодавчий статус Генеральний штаб ЗСУ у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, директивами і наказами Міністра оборони України.
Основним документом, який детально регламентує його діяльність є Положення «Про Генеральний штаб Збройних Сил України» затвердженим Указом Президента України від 30 січня 2019 року N 23/2019.[1]
Підпорядкування Згідно Конституції України, Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про збройні Сили України», Генеральний штаб ЗСУ підпорядковується безпосередньо Головнокомандувачу Збройних сил України.[2]
Історія Перші визвольні змагання Докладніше: Український генеральний військовий комітет, Український генеральний військовий штаб та Начальна команда Української Галицької армії
Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його. Другі визвольні змагання Докладніше: Головний військовий штаб УПА
Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його. Після відновлення незалежності У Збройних силах України Генеральний Штаб був створений в 1992 році на базі штабу Київського військового округу після розпаду Радянського Союзу та створення Міністерства оборони України.
Функції
Нарукавний знак Генерального штабу ЗСУ В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Структура
Структура ГШ ЗСУ станом на 1.01.2016 р. Головнокомандувач Збройних сил України — Залужний Валерій Федорович Начальник Генерального штабу — Шаптала Сергій Олександрович Об'єднаний оперативний штаб Управління правового забезпечення Департамент Головного управління розвідки J-2 Фінансове управління Апарат помічників начальника Генерального штабу Заступники начальника Генерального штабу: Головне управління по роботі з особовим складом ЗСУ, Головне управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ Головне управління персоналу J-1 Головне оперативне управління J-3 (начальник Шутов Олександр Володимирович) Головне управління логістики J-4[3][4] Командування сил логістики Збройних Сил України[5] Озброєння збройних сил Тил збройних сил Головне управління оборонного та мобілізаційного планування J-5 Головне управління зв'язку та інформаційних систем J-6 Головне управління підготовки Збройних Сил J-7 Головне військово-медичне управління ЗСУ J-8 Центральне управління безпеки військової служби[6] Головний командний центр Управління спеціальних операцій (т.в.о. начальника Назаркін В'ячеслав Миколайович) Головне управління оперативного забезпечення Збройних Сил Управління верифікації Центральне управління захисту інформації і криптології Головне управління військового співробітництва та миротворчих операцій Воєнно-наукове управління[7][8] воєнно-історичний відділ (створений у липні 2016 року)[9], начальник — полковник Бідний Віталій Анатолійович Військово-музичне управління Збройних сил України Адміністративне управління Головне фінансово-економічне управління Реформування Див. також: Російсько-українська війна Для забезпечення проведення воєнної реформи у 2015 році Міністерство оборони підготувало та затвердило Стратегію національної безпеки України, провело оборонний огляд, за підсумками якого була прийнята нова Воєнна доктрина України[10].
На початку 2016 року в Уряді проходили розгляд «Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України», «Стратегічний оборонний бюлетень України», «Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на період до 2020 року»[10].
Усі ці документи формують основні пріоритети національної безпеки України у воєнній сфері з максимальною адаптацією оборонних спроможностей держави до стандартів НАТО[10].
В січні 2016 року міністр оборони України Степан Полторак зазначив, що основна мета реформування Збройних сил — це підвищення боєготовності і перехід на стандарти НАТО для взаємодії з країнами — членами Альянсу[11].
Програмою Міноборони з військової стандартизації на 2016—2018 роки передбачено розроблення ще понад 70 стандартів, серед яких найважливішими є бойові статути Сухопутних військ та настанови з підготовки та застосування військ, спрямовані на підвищення рівня сумісності Збройних Сил України з країнами-членами НАТО[12]. А вже до кінця 2019 року має відбутись реформування Генерального штабу Збройних Сил України, в ході якого в діяльність головного та інших органів військового управління будуть впроваджені принципи, прийняті в державах — членах НАТО. Протягом 2016—2017 років будуть проведені реорганізаційні заходи управлінської вертикалі Головного управління персоналу (J1), Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу (J5), створені Головне управління логістики (J4) та Головне управління підготовки (J7). Набуде спроможностей Командування Сил спеціальних операцій. До кінця 2018 року буде завершено створення Командування сил Логістики[13].
Керівництво Начальник
Штандарт начальника Генерального штабу Збройних Сил України Докладніше: Начальник Генерального штабу (Україна) генерал-лейтенант Сергій Шаптала з 28 липня 2021[14] Апарат Перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковник Ігор Колесник[15] Заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України — генерал-лейтенант Наєв Сергій Іванович[16] Заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України — генерал-лейтенант Тимошенко Радіон Іванович Головний старшина Збройних сил України старший прапорщик Олександр Косинський[15] Начальник Головного оперативного управління — заступник начальника Генерального штабу — генерал-лейтенант Бокій Віктор Григорович[17] Начальник Головного управління персоналу — заступник начальника Генерального штабу — генерал-майор Лисенко Ігор Євгенович[17] Начальник Головного управління оборонного планування — заступник начальника Генерального штабу — генерал-лейтенант Локота Олександр Дмитрович[18] Начальник Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій — генерал-лейтенант Голопатюк Леонід Станіславович[19] Начальник військ зв’язку Збройних Сил України — начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем — генерал-лейтенант Рапко Володимир Васильович[20] Перший заступник начальника Головного оперативного управління — генерал-майор Назаров Віктор Миколайович[21] Перший заступник начальника Головного управління персоналу — генерал-майор Думенко Микола Петрович[22] Перший заступник начальника Головного управління оборонного планування — генерал-майор Талалай Володимир Дмитрович[23] перший заступник начальника Військ зв'язку Збройних Сил України — генерал-майор Остапчук Віктор Миколайович[24] Операція об'єднаних сил Командувач Об'єднаних сил — генерал-майор Кравченко Володимир Анатолійович. Начальник штабу — перший заступник командувача Об’єднаних сил — генерал-майор Танцюра Ігор Іванович.[25] Головне управління підготовки Збройних Сил України Начальник Головного управління підготовки Збройних Сил України — заступник начальника Генерального штабу — полковник Таран Олексій Валерійович[17] Перший заступник начальника — полковник Подолян Ігор Васильович[26] Головне управління логістики Збройних Сил України Начальник Головного управління логістики — заступник начальника Генерального штабу — генерал-лейтенант Гаврилюк Іван Юрійович[27] Перший заступник начальника — полковник Марцеха Валерій Васильович[28] Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України Начальник головного управління морально-психологічного забезпечення — бригадний генерал Владислав Клочков Перший заступник начальника — полковник Яцентюк Володимир Миколайович[29] Див. також Голова Воєнного кабінету при Раді національної безпеки і оборони України Генеральний штаб Збройних сил Білорусі Федерація організацій миротворців України Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України Закон України «Про оборону України» Закон України «Про Збройні Сили України»
Парасо́лька,[2] або парасо́ля[3] (рідко парасо́ль[4], парасо́лик[5]), розм. зо́нтик[6], зонт[7] — пристрій, призначений для захисту від опадів (дощу чи снігу) або від сонячних променів.
Зміст 1 Етимологія 2 Конструкція 3 Види 4 Історія 5 Див. також 6 Примітки 7 Джерела 8 Посилання Етимологія Слово «парасолька» походить через посередництво пол. parasol від фр. parasol («сонячна парасолька»), яке, своєю чергою, запозичене з італ. parasole — утвореного від слів parare («захищати») + sole («сонце»)[8].
Уживане слово «зонтик» («парасолька», «козирок»)[9], «зонт» через російське посередництво походить від нід. zonnedek («сонячна парасолька»); первісною формою є «зонтик», потім внаслідок сприйняття його як зменшувальної форми з'явилася і «повна» форма «зонт»[10].
Конструкція Сучасні складані ручні парасольки виробляються зазвичай з синтетичного водонепроникного матеріалу (нейлон, поліамід), натягнутого на каркас з металевих дротів (шпиць парасолі), закріплених на стрижні, який унизу має ручку для утримування парасольки над головою. Для компактності в складеному стані ручка може бути телескопічною, а також мати складані спиці: така парасолька легко поміщається у сумочці. Автоматичні парасолі можуть відкриватися через систему пружин одним натисканням кнопки.
Великі парасолі (пляжні, ресторанні) можуть бути закріплені при основі до масивної пластикової посудини, наповненої для баласту водою. Такі парасолі, як правило, мають строкаті кольори та рекламні зображення.
Види Парасолька з телескопічною ручкою Парасолька-тростина — має суцільну ручку без телескопічного пристрою, тому може використовуватися в складеному вигляді замість тростини. Часто споряджається вигнутим руків'ям і міцним металевим наконечником. Сонячна парасолька Капелюх-парасолька Історія Парасолька існувала ще в XI столітті до н. е. Саме цей час вважається часом винаходу парасолі. Батьківщиною парасолі вважають Китай або Єгипет. В обох названих країнах парасолька вважалася символом влади, тільки імператори й фараони зі своїми наближеними могли користуватися ними. Парасолі були 1,5 метра заввишки і важили 2 кг
Символом багатства і влади парасолька вважалася і в Індії. Чим знатнішою була людина, тим більше її почет мав право носити за ним парасольок. Володар мав 13 парасольок, що символізували сонце і розташовані навколо нього 12 знаків зодіаку.
У Тибеті білі або жовті парасолі вважаються символами духовної величі, тоді як світській владі більше відповідають парасолі з павиного пір'я. Потім зі сходу парасолі перекочували в Стародавню Грецію, потім — в Рим, де ними користувалися жінки.
У Західній Європі парасолька з'явилася у Франції в XVII столітті. У французької сонячної парасолі верх робився з вощеного полотна, а ручка була кістяною. Спочатку парасолька слугувала захистом від сонця, а в 18 ст. вона вже широко використовувалась як від сонця, так і від дощу і стала модним предметом.
У 1969 році Бред Філіпс отримав патент США на складану парасолю, яку компанія Totes почала продавати в США в 1970 році.
Ліпнина — архітектурні деталі, прикраси та скульптурні вироби (фігурні, орнаментальні), якими прикрашають фасади й інтер'єри споруд.
Ліпні деталі можуть бути об'ємні (вази), у вигляді барельєфів або горельєфів, плескатих орнаментів тощо; виготовляються для приміщень звичайно з гіпсу (стукко) або паперової маси — пап'є-маше, а для фасадів будинків — з бетону, кам'яного литва, металу, пластмаси.
Виробництво ліпних деталей провадиться на заводах або в спеціальних майстернях. Ліпні роботи на будівельному майданчику зводяться в основному до встановлення та прикріплення конструкцій за допомогою розчинів, цвяхів, шурупів, дроту (підвішування до гаків і випусків арматури), клеїв. В сучасному будівництві ліпні роботи майже не застосовуються.
Наве́рнення, або конве́рсія (лат. conversio, «зміна») — прийняття іншої віри, або релігії. Особу, що навертається до нової віри, називають конверти́том, або новонаверненим. Зміст
1 Піренейський півострів 2 Україна 3 Джерела 4 Посилання
Піренейський півострів
Нові християни — юдеї та мусульмани в Іспанії та Португалії, що прийняли християнство.
Україна
Релігійна історія України багата на конверсії у межах християнства як індивідуальні, так і колективні.
Князівські роди, що перейшли з язичництва до християнства: Амали, Гедиміновичі, Рюриковичі; Українські князівські роди, що перейшли з православ'я у католицтво: Вишневецькі, Острозькі, Чорторийські, Санґушки; Українські ординські й татарські роди, що перейшли з ісламу до православ'я: Глинські, Достоєвські; Українські єврейські роди, що перейшли з юдаїзму у православ'я (так звані вихрести, крижанівські): Герцики, Марковичі.
Регулюва́льник — поліцейський, що виконує регулювання дорожнього руху у форменому одязі підвищеної видимості з елементами із світлоповертального матеріалу за допомогою жезлу, свистка. До регулювальника прирівнюються працівники військової інспекції безпеки дорожнього руху, дорожньо-експлуатаційної служби, черговий на залізничному переїзді, поромній переправі, які мають відповідне посвідчення та нарукавну пов'язку, жезл, диск з червоним сигналом чи світлоповертачем, червоний ліхтар або прапорець та виконують регулювання у форменому одязі.[1]
Сигнали регулювальника мають перевагу перед сигналами світлофорів та вимогами дорожніх знаків пріоритету і є обов'язковими для виконання.
Водії та пішоходи повинні виконувати додаткові вимоги регулювальника, навіть якщо вони суперечать сигналам світлофорів, вимогам дорожніх знаків і розмітки.
Зміст 1 Сигнали регулювальника 2 Див. також 3 Примітки 4 Посилання Сигнали регулювальника Сигна́ли регулюва́льника — положення його корпуса, а також жести руками, в тому числі з жезлом або диском з червоним світлоповертачем, які мають такі значення:
а) руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми: з лівого і правого боків — дозволено рух трамвая прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо і праворуч; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною та перед грудьми регулювальника; з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів заборонено а) руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми: з лівого і правого боків — дозволено рух трамвая прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо і праворуч; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною та перед грудьми регулювальника; з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів заборонено
б) права рука витягнута вперед: з лівого боку — дозволено рух трамвая ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника; з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч; з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника б) права рука витягнута вперед: з лівого боку — дозволено рух трамвая ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника; з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч; з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника
в) рука піднята вгору: рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках в) рука піднята вгору: рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках Жезл використовується тільки працівниками підрозділів Державтоінспекції та військової інспекції безпеки дорожнього руху.
Для привертання уваги учасників дорожнього руху використовується сигнал, поданий свистком.
Регулювальник може подавати інші сигнали, зрозумілі водіям і пішоходам.
Дев'ятий вал — поширений у мистецтві, публіцистиці та розмовній мові художній образ, символ фатальної небезпеки, найвищого підйому грізної, непереборної сили. Символ дев'ятого валу виходить з старовинного народного повір'я, що під час морської бурі дев'ята хвиля — найсильніша й найнебезпечніша, часто фатальна. Вислів дев'ятий вал часто вживається також у переносному, метафоричному сенсі. Поява образу дев'ятого валу Підставою для виникнення цього повір'я було зроблене ще в давнину спостереженням, що під час хвилювання на морі періодично виникають хвилі помітно більшого розміру. Це природне явище пояснюється тим, що під час морського вітрового хвилювання виникають хвилі, різні по висоті, довжині, періоду, швидкості поширенню та іншим параметрам. При цьому коротші хвилі повільніші, ніж хвилі довгі. Внаслідок цього довга хвиля доганяє коротку і вони інтерферують (зливаються) в єдиний вал. У результаті злиття кількох хвиль і виникає вал, що значно більший і потужніший інших хвиль. Таким чином, серед сильного хвилювання поряд з хвилями, характерними для сили цієї бурі, можуть виникати короткі періоди порівняльного затишшя, що складаються з істотного більш коротких хвиль, які потім змінюються дуже високими одиночними хвилями або навіть групами високих хвиль. Будь-якої певної системи у виникненні нехарактерно великих хвиль немає — це може бути будь-які хвилі після попереднього великого валу. Стародавні греки фатальною хвилею вважали третій, а римляни — десятий вал.
Комментарии
Деякі дослідники (особливо літературознавці) не схильні вважати маньєризм самостійним стилем і вбачають у ньому ранню фазу бароко.
Зміст
1 Загальна характеристика стилю
1.1 Виникнення
2 Періодизація
2.1 Маньєризм в образотворчому мистецтві
2.1.1 Головні представники в Італії
2.1.2 Головні представники у Франції
2.1.3 Головні представники у Фландрії
2.1.4 Головні представники в Північних Нідерландах
2.1.5 Головні представники в Іспанії
2.1.6 Німецькі маньєристи
2.2 Фрагменти алегоричних скульптур Йозефа Стаммеля з Австрії
2.3 Країни, охоплені маньєризмом
2.4 Портрети доби маньєризму
3 Художники маньєристи в Неаполі
4 Медальєрне мистецтво доби маньєризму
5 Культ віртуозного малюнка
5.1 Зразки маньєризму в європейській гравюрі
6 Декоративні стінописи доби маньєризму
6.1 Маньєризм і декоративно-ужиткове мистецтво, парадна зброя, ювелірство і меблі
7 Зразки архітектури доби маньєризму
7.1 Вілла Джулія, Рим
7.2 Палаццо дель Те, Мантуя
7.3 Споруди доби маньєризму, Саббйонетта
7.4 Маньєристична архітектура Ескоріала, Іспанія
8 Художній надгробок доби маньєризму
9 Сюжетні килими доби маньєризму або створені за їх картонами
10 Наслідки маньєризму
11 Маньєризм в українському мистецтві
11.1 Маньєризм в українській скульптурі
11.2 Маньєризм в українській архітектурі
11.3 Маньєризм і орнамент
11.4 Зразки маньєризму в архітектурі України
12 Примітки
13 Джерела
14 Див. також
15 Посилання
Загальна характеристика стилю
Грот Буонталенті біля палаццо Пітті, головний фасад
Худ. Бартоломеус Шпрангер, Мінерва перемагає невігластво
Важливою особливістю маньєризму як стилю був його аристократизм, недемократичність, орієнтованість на смаки багатих володарів, взагалі припалацовий характер. Головними замовниками і споживачами мистецтва маньєризму була церковна і світська аристократія. Не дивно, що значні центри маньєризму гуртувались при дворі папи римського, герцогського двору у Флоренції, при королівських палацах у Фонтенбло (Франція), Ескоріалі (Іспанія), Празі (Чехія), Кракові (Польща). Навіть коли мистецькі центри розташовані поза межами відомих центрів маньєризму, вони все одно виконують замови аристократів (зброярі Мілану (Італія) десятиліттями працювали на замовлення королів Франції з маньєристичними смаками).
Маньєризм настояний на протиріччях, в переліку яких — палке вивчання творів геніїв Високого Відродження і несамовите бажання працювати в їх же манері (звідси назва маньєризм), відмова від спостереження за природою і поклоніння авторитетам, віртуозність виконання художніх робіт, домінанта індивідуалізму. В наявності — висока освіченість майстрів і нестримна фантазійність, теоретичні заяви про спадковість свого мистецтва і при цьому надзвичайна штучність, примхливість художніх манер, майже повна відмова від класичних канонів в архітектурі, в композиціях картин, втрата гармонії заради дисонансів, тривожності, асиметрії, надзвичайного впливу на почуття і свідомість замовника і глядача. Фантазійність навіть ставала головною метою митця-віртуоза.
Характерними особливостями художнього рішення робіт, що відносяться до стилю маньєризм, можна вважати підвищену духовність (нерідко суміщену з не менш сублімованим еротизмом або, навпаки, підкреслено протипоставлену йому); напруженість і зламаність ліній (зокрема, використання так званої «змієвидної» лінії в композиціях), видовженість або навіть деформованість фігур, напруженість поз (контрапост), незвичайні або чудернацькі ефекти, пов'язані з розмірами, освітленням або перспективою, використання дратівливих хроматичних кольорових гам, перевантаження композиції фігурами і деталями тощо[1].
Зовні наслідуючи майстрів Високого Відродження, маньєристи в Італії наполегливо підкреслювали трагічні дисонанси побуту, владу ірраціональних сил, суб'єктивність мистецтва. На межі XVI і XVII століть на зміну маньєризму прийшов стиль бароко. Але маньєризм ще декілька десятиліть співіснував з бароко, особливо в країнах за межами Італії (Франція, Голландія, Німеччина, Чехія тощо).
Виникнення
Грізайль доби маньєризму на фасаді палацу Б'янки Капелло
Маньєризм з'явився в Італії, де найважливішими осередками розвитку стилю стали Флоренція, Мантуя та Рим, а потім отримав поширення у Франції та інших європейських країнах. Стиль був також породженням кризових явищ у суспільно-політичній сфері, характерних для пізнього Відродження з його соціальною, моральною та релігійною нестійкістю. Іноді початкову фазу маньєризму пов'язують із пограбуванням і руйнацією Риму в 1527 році німецькими вояками імператора Карла V. Найголовніше те, що маньєризм у помітній формі відбив істотну, подібну до вибуху трансформацію мистецтва та літератури від середніх віків до «Нової історії».
«Природа» і «мистецтво» в маньєризмі представлені інакше, ніж у системі відродження, неврівноважено і негармонійно. Природа розглядається як мистецький акт верховного Бога, а митець маньєризму рахується з цим, але воліє активно змінювати форми і змісти і переносить змінені (драматизовані, огрублені, деформовані) форми і змісти в твори мистецтва заради збільшення їх виразності й більшого впливу на глядача. Італійці навіть запропонували новий термін для творів маньєристів — «грубі красоти». Ці настанови були перенесені і в сади маньєризму. Ставлення до творів першої генерації маньєристів Італії було різним — від поваги і визнання авторитета (Мікеланджело Буонарроті) до підозрілості, цензурування і могутнього контролю через дозволи і заборони (Тридентський собор). Акт творчості для митця-маньєриста є суперництво з природою, активна її деформація, звідки логічно виникає крайній індивідуалізм наново запропонованих форм і змістів. Успіхи реформації, поява протестантизму і спровокували католицьку церкву на реальні репресії, агресію, могутність контролю через дозволи і заборони, серед іншого і на мистецтво італійського маньєризму.
Періодизація
Алессандро Варотарі. «Венера, Адоніс і дорослий Амур», перша половина 17 ст.
У розвитку маньєризму розрізняють два головні періоди:
перший 1520-ті — кінець 1530-х
другий 1540-ві — початок XVII ст. в Італії (в Голландії за інерцією до кінця XVII ст.[2])
Перший період тон задали майстри Тоскани та Емілії, землі, котрі найбільш постраждали від реакційних ударів політиків. В реальності політики звернулись до феодальних і обскурантних засобів впливу на людей і ситуацію, аби агресією і залякуваннями стабілізувати стан справ і зміцнити розхитану власну владу. Нагнітання феодальної за характером реакції сильно вплинуло на світогляд тогочасних письменників, скульпторів і особливо художників, котрі були в авангарді розвитку гуманістичних настанов італійського відродження. Італійська культура витримала удар, але її характер докорінно змінився. Запанували песимізм, зневіра в світлі ідеали, пригніченість, розчарування. Кризовий стан справ в економіці і в політиці сприймався більшістю як катастрофа, як розпад вимріяного і гармонійного світу, вони живуть ніби на руїнах. А в Римі, поруйнованому і пограбованому вояками імператора Карла V, це було страшною реальністю.
Відмову від ідеалів відродження теоретично обґрунтував художник Федеріко Цуккарі (1539—1609), котрий пропонував практично чернечий протест і усамітнення в обмеженому колі власних фантазій, почуттів і творчих пошуків, здебільшого в формі, а не в ідейному наповненні. Визнання авторитету геніальних попередників (Браманте, Рафаеля Санті, ще живого Мікеланджело Буонарроті) призводить у маньєристів до вироблення в мистецькій практиці формул, рецептів, як і що подавати у творі мистецтва (в картині чи фресках, в гравюрі, в декорі). Новації і знахідки талановитих попередників стають сталими формулами, а твори маньєристів приречені на постійні повтори, на постійне звертання до уславлених зразків і їх інтерпретацій формально.
Тривожність настрою, контрасти світлотіні, метушня натовпу, зайва закрученість фігур або їх застиглість у просторі картин — притаманні більшості картин митців напрямку. Рівень обдарованості першої генерації італійських маньєристів, однак, був надзвичайно високий, що породило технічну віртуозність в малюнках, в створених фресках і картинах, в маньєристичній скульптурі. Але ці образи чудернацькі, пригнічені, орнаменти — страхітливі, архітектурні образи — вишукані, але напружені і тривожні, як тогочасна реальність. Італійська аристократія і політики відразу відчули суб'єктивний спротив митців і досить негативно поставились до більшості з них.[3] Зазнав підозрілого ставлення і гонінь навіть Мікеланджело Буонарроті, що обслуговував культурну складову двору низки римських пап. (Гонінь в цей період уникли Леонардо да Вінчі, Баманте і Рафаель лише через власну смерть.) Менш обдарованих беруть під суворий контроль. На першому етапі маньєризму в Італії прихильність влади мав хіба що Парміджаніно.[3]
Другий етап маньєризму характеризувався стабілізацією в політиці при збереженні тотального контролю над усіма проявами ідейного і культурного життя. Почалась доба Контрреформації, активно запрацювали інквізиція і каральні чернечі ордени. Відтепер пішло зближення позицій аристократії, світських і церковних князів (головних споживачів тогочасної культури і головних замовників) та маньєристів другої генерації. Маньєризм виходить за межі Італії і набуває відверто придворного характеру. Головні центри маньєризму скупчуються при князівських та королівських дворах — папський Рим (Ватикан), двір Медічі (Флоренція), двір королів Франції (Школа Фонтенбло), двір королів Іспанії (Ескоріал), двір імператора Рудольфа II (Прага). Придворний характер мало і мистецтво тих міст і майстерень, котрі були пов'язані замовами з князівськими дворами (збройні майстерні Мілана, гобеленові мануфактури Фландрії, ювелірні майстерні Аугсбурга).
Етап був довгим і останні італійські маньєристи (Федеріко Цуккарі, Федеріко Бароччі) працюють в гоноровому протистоянні вже поряд із братами Каррачі та Караваджо.
Маньєризм в образотворчому мистецтві
Скульптор Монторсолі, фонтан Нептуна, місто Мессіна, маньєризм
Франческо Приматіччо. «Св. Родина на тлі театра». Ермітаж.
Прага, брама імператора Матьяша
Колегія Борромея, Павія.
Мантуя. Будинок Джуліо Романо, фасад на вулицю.
Федеріко Цуккарі. Декоративні фрески в залі Благородства вілли д'Есте у Тіволі 1566—1567 під Римом
Головні представники в Італії
Мікеланджело (пізні твори)
Джуліо Романо (бл. 1492—1546)
Тінторетто (1518—1594)
Арчімбольдо (1527—1593)
Якопо Понтормо (1494—1557)
Франческо Парміджаніно (1503—1540)
Бронзіно, (Аньоло ди Бронзіно 1503—1572),
Россо Фьорентино (1494—1540)
Ніколо Тріболо (1500—1550)
Лука Камб'язо (1527—1585)
Бенвенуто Челліні (1500—1571)
Бартоломео Амманаті (1511—1592)
Якопіно дель Конте (Jacopino del Conte 1510—1598)
Джованні да Болонья (тобто Джамболонья, 1529—1608)
П'єтро Франкавілла (1548—1615)
Джованні Анжело Монторсолі (бл. 1507—1563)
Доменіко Беккафумі (1486—1551)
Федеріко Цуккарі (бл. 1540—1609)
Баччо Бандінеллі (1493—1560)
Джорджо Вазарі (1511—1574)
Франческо Морандіні (Francesco Morandini 1544—1597), постійний помічник Джорджо Вазарі
Франческо Сальвіаті (1510—1563)
Бернардо Буонталенті(1531—1608)
Шипіоне Пульцоне або «Іль Гаетано» (1542—1598)
Мірабелло Кавалорі (1535—1572)
Алессандро Аллорі(1535—1607)
Лавінія Фонтана (1552—1614)
Кристофано Аллорі (1577—1621)
Кавалер д'Арпіно (1568—1640)
Орацио Саммакіні (1532—1577)
Лоренцо Сабатіні (1530—1576)
Марко даль Піно (1525—1588)
Сімоне Петерцано (1540—1596)
Лодовіко Поццосеррато (1550—1605)
Танціо да Варалло (бл. 1575—1633)
Крістофоро Ронкаллі (1553—1626)
Головні представники у Франції
Франческо Приматіччо (1504—1570)
Жак Калло (бл. 1592—1635)
Жак Беланж (1594?-після 1638)
Жак Андре Дюсерсо (1510—1584)
Головні представники у Фландрії
Мартен де Вос (бл. 1532—1603)
Йоос де Момпер (1564—1635)
Франс Флоріс (бл. 1520—1570)
Головні представники в Північних Нідерландах
Мартен ван Хемскерк (1498—1574)
Ян ван Гемессен (1500—1565)
Гендрік Гольціус (1558—1617)
Карел ван Мандер (1548—1606)
Корнеліс ван Харлем (1562—1638)
Абрахам Блумарт (1566—1651)
Йоахім Втевал (1566—1638)
Адріан де Вріс (1545—1626), скульптор, працював в Празі.
Корнеліс Кетель (1548—1616)
Головні представники в Іспанії
Ель Греко (1541—1614)
Луїс де Моралес (бл. 1523—1586)
Пабло де Сеспедес (1538—1609)
Хуан Санчес Котан (1560—1527)
Бартоломе Кардуччі (1560—1608)
Хуан де ла Корте, (бл. 1590—1662)
Пеллегріно Тібальді (1527—1596)
Антоніо де Небріха
Ніколо Гранелло
Ромуло Чінчінато
Федеріко Цуккаро
Німецькі маньєристи
Бартоломеус Шпрангер
Ганс фон Аахен (бл. 1552—1615), художник
Йозеф Стаммель (1695—1765), скульптор
Фрагменти алегоричних скульптур Йозефа Стаммеля з Австрії
Країни, охоплені маньєризмом
Відомо, що мистецтво доби Відродження мало досить обмежений характер і залишилось надбанням лише декількох культурних центрів (Флоренції, Риму, Венеції, декількох провінційних міст Італії, Франції, Німеччини, Польщі й України в її складі). Маньєризм, навпаки, мав значне поширення — майже по всій Європі. Вплив був таким міцним, що останні маньєристи Голландії (гравери) працювали ще в Петербурзі (Росія) на початку XVIII століття разом з майстрами високого і пізнього бароко.
Знайомству зі стилем у XVI столітті і його поширенню сильно сприяли пришвидшені контакти між художниками і розповсюдження маньєристичних витворів мистецтва. Маньєрист Федеріго Цуккаро мандрував по Франції, Голландії і дістався до Англії, найменше охопленої маньєризмом. Значні колективи художників-маньєристів роками працювали у Франції (Школа Фонтенбло), Іспанії (Ескоріал), Чехії (Прага). По Європі мандрували художники, витвори мистецтва (гравюри, малюнки, картони гобеленів, ювелірні вироби), художні ідеї. Навіть важкі бронзові скульптури були включені в цей процес: вояки-шведи захопили і пограбували Прагу і вивезли в Швецію маньєристичні скульптури з саду бароко при палаці Вальдштейна. Твори маньєриста Адріана де Вріса і досі зберігаються у Швеції.
Карел ван Мандер (Голландія) створив у місті Харлем Академію малюнка, що копіювала освітньо-художній заклад братів Каррачі в Болоньї. Заклад ван Мандера дотримувався ідей маньєризму, який підтримували і його прихильники Гендрік Гольциус та Корнеліс ван Харлем. Ще одним центром маньєризму в Голландії був Утрехт.
Маньєризм залучив до своїх лав чимало видатних майстрів. Стилістику маньєризму розділяли Ель Греко, Тінторетто, Бенвенуто Челліні, Джуліо Романо, Джованні да Болонья, Арчімбольдо, Адріан де Вріс, тоді як і одного з цих імен було б досить, щоб пам'ятати і вивчати маньєризм.
Портрети доби маньєризму
Худ. Себастьяно дель Пьомбо, «Папа римський Климент VII», Музей Каподімонте, Неаполь.
Франческо Сальвіаті, «Портрет аристократа з Флоренції», Сент Луїс, Міссурі, США
Франческо Сальвіаті, «Портрет аристократа з Флоренції», Сент Луїс, Міссурі, США
Можливо, худ. Вільям Скротс, «Генрі Говард, граф Суррей», 1544 р.
Можливо, худ. Вільям Скротс, «Генрі Говард, граф Суррей», 1544 р.
Худ. Франческо Сальвіаті, «портрет невідомого пана», приватна збірка.
Худ. Франческо Сальвіаті, «портрет невідомого пана», приватна збірка.
Худ. Парміджаніно, «Жіночий портрет», 1539 р., Віндзор, Англія.
Худ. Парміджаніно, «Жіночий портрет», 1539 р., Віндзор, Англія.
Худ. Себастьяно дель Пьомбо, «Невідома з Риму», 1540-ві рр.
Худ. Себастьяно дель Пьомбо, «Невідома з Риму», 1540-ві рр.
Бронзіно, «Лукреция де Медічі», 1560 р.
Бронзіно, «Лукреция де Медічі», 1560 р.
Танціо да Варалло. «Шляхетна невідома», бл. 1618 р., Пінакотека Брера, Мілан
Танціо да Варалло. «Шляхетна невідома», бл. 1618 р., Пінакотека Брера, Мілан
Мартен ван Гемскерк, «Автопортрет», Музей Кастаньїно, Аргентина
Мартен ван Гемскерк, «Автопортрет», Музей Кастаньїно, Аргентина
Парміджаніно, «Портрет господині (так звана Антея)», 1535—1537 рр., Неаполь, Каподімонте.
Парміджаніно, «Портрет господині (так звана Антея)», 1535—1537 рр., Неаполь, Каподімонте.
Ель Греко, «Родріго Васкес», Прадо, Мадрид.
Ель Греко, «Родріго Васкес», Прадо, Мадрид.
Лавінія Фонтана, «Вельможна пані».
Лавінія Фонтана, «Вельможна пані».
Мірабелло Кавалорі, «Лицар Мальтійського ордена»
Мірабелло Кавалорі, «Лицар Мальтійського ордена»
Якопо Понтормо, «Ніколо Ардіньєлі», Національна галерея, Вашингтон.
Якопо Понтормо, «Ніколо Ардіньєлі», Національна галерея, Вашингтон.
Художники маньєристи в Неаполі
Марко даль Піно. «Мадонна з немовлям, Іваном Хрестителем і Св. Андрієм», 1557
Марко даль Піно. «Мадонна з немовлям, Іваном Хрестителем і Св. Андрієм», 1557
Фабріціо Сантафеде. «Поклоніння пастухів», фрагмент
Фабріціо Сантафеде. «Поклоніння пастухів», фрагмент
Франческо Куріа. «Благовіщення», бл. 1596 р.
Франческо Куріа. «Благовіщення», бл. 1596 р.
П'єтро Негроні. «Містичні заручини Св. Катерини», 1554р., Буенос-Айрес.
П'єтро Негроні. «Містичні заручини Св. Катерини», 1554р., Буенос-Айрес.
Джироламо Січоланте да Сермонета. «Свята Родина», Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
Джироламо Січоланте да Сермонета. «Свята Родина», Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
Медальєрне мистецтво доби маньєризму
Докладніше: Медальєрне мистецтво Італії
«Бог війни Марс-переможець»
«Бог війни Марс-переможець»
Помпео Леоні, Ерколе ІІ д'Есте, 1554
Помпео Леоні, Ерколе ІІ д'Есте, 1554
Аннібалє Фонтана, «Гонсало де Кордоба», 1550
Аннібалє Фонтана, «Гонсало де Кордоба», 1550
Аннібалє фонтана, Фердинандо Франческо д'Авалос, алегорія, 1562
Аннібалє фонтана, Фердинандо Франческо д'Авалос, алегорія, 1562
Алессандро Вітторія, Нікколо Вічентіно, 1555
Алессандро Вітторія, Нікколо Вічентіно, 1555
Леоне Леоні. «Карло Вісконті». середина 16 ст. Музей витончених мистецтв (Бостон)
Леоне Леоні. «Карло Вісконті». середина 16 ст. Музей витончених мистецтв (Бостон)
Бенвенуто Челліні, «Король Франциск І», 1538
Бенвенуто Челліні, «Король Франциск І», 1538
Бенвенуто Челліні, папа римський Климент VII
Бенвенуто Челліні, папа римський Климент VII
Джованні Бернарді, «Викрадення Ганімеда орлом Зевса», 1540
Джованні Бернарді, «Викрадення Ганімеда орлом Зевса», 1540
Доменіко Поджині, «Елеонора Толедська», 1551
Доменіко Поджині, «Елеонора Толедська», 1551
Пасторіно де Пасторіні, «Камілло Кастільйоне», 1561
Пасторіно де Пасторіні, «Камілло Кастільйоне», 1561
Культ віртуозного малюнка
Автопортрет Арчімбольдо, Прага
Автопортрет Арчімбольдо, Прага
Корнеліс Кетель. «Алегорія Істини» (Дзеркало Істини), малюнок до композиції, Музей Ґетті, Каліфорнія
Корнеліс Кетель. «Алегорія Істини» (Дзеркало Істини), малюнок до композиції, Музей Ґетті, Каліфорнія
Арчімбольдо. «Автопортрет із шматочків паперу», 1587, Палаццо Россо, Генуя.
Арчімбольдо. «Автопортрет із шматочків паперу», 1587, Палаццо Россо, Генуя.
П'єтро Негроні, «Зустріч Марії і Єлизавети», Лувр, Париж
П'єтро Негроні, «Зустріч Марії і Єлизавети», Лувр, Париж
Паоло Веронезе. «Ізеппо да Порто з сином Андреа», 1551, Лувр, Париж
Паоло Веронезе. «Ізеппо да Порто з сином Андреа», 1551, Лувр, Париж
Полідоро Кальдара (або Полідоро да Караваджо ), «Свята Родина». Палац витончених мистецтв (Ліль)
Полідоро Кальдара (або Полідоро да Караваджо ), «Свята Родина». Палац витончених мистецтв (Ліль)
Якопо Лігоцці, «Смерть вояка. Алегорія», перші десятиліття XVII ст., Бібліотека Пірмонта Моргана, Нью-Йорк
Якопо Лігоцці, «Смерть вояка. Алегорія», перші десятиліття XVII ст., Бібліотека Пірмонта Моргана, Нью-Йорк
Послідовник Джузеппе Арчімбольдо. «Вигаданий портрет Мікеланджело Буонарроті», кінець XVI ст.
Послідовник Джузеппе Арчімбольдо. «Вигаданий портрет Мікеланджело Буонарроті», кінець XVI ст.
Мартен де Вос. «Вакх» або «Алегорія осені», 1593
Мартен де Вос. «Вакх» або «Алегорія осені», 1593
«Євангеліст Матвій» (ескіз Рафаеля за Мікеланджело)
«Євангеліст Матвій» (ескіз Рафаеля за Мікеланджело)
Зразки маньєризму в європейській гравюрі
Докладніше: Серія Гендріка Гольціуса Сім планет
Мартен де Вос — малюнок, гравер Рафаель Заделер. «Мінерва надихає людину на працю», серія «Пори життя чоловіка», 1591 рік. Національна бібліотека Іспанії, Мадрид
Мартен де Вос — малюнок, гравер Рафаель Заделер. «Мінерва надихає людину на працю», серія «Пори життя чоловіка», 1591 рік. Національна бібліотека Іспанії, Мадрид
Автопортрет Баччо Бандінеллі
Автопортрет Баччо Бандінеллі
Гравюра Егідіуса Заделера за твором Бартоломеуса Шпрангера «Христос і Марія Магдалина (Христос садівник)»
Гравюра Егідіуса Заделера за твором Бартоломеуса Шпрангера «Христос і Марія Магдалина (Христос садівник)»
Гравюра Егідіуса Заделера за твором Ханса фон Аахена «Портрет імператора Рудольфа ІІ»
Гравюра Егідіуса Заделера за твором Ханса фон Аахена «Портрет імператора Рудольфа ІІ»
Заделер «Таємна вечеря»
Заделер «Таємна вечеря»
Худ. Жак Белланж. Святі жони біля гробу Господнього, 1610-ті рр.
Худ. Жак Белланж. Святі жони біля гробу Господнього, 1610-ті рр.
Генріх Альдегревер. Орнаментальна гравюра.
Генріх Альдегревер. Орнаментальна гравюра.
Якоб де Гейн молодший. «Елемент Повітря». 1588 р. Державний музей (Амстердам)
Якоб де Гейн молодший. «Елемент Повітря». 1588 р. Державний музей (Амстердам)
Дизайн Мартен ван Гемскерк, гравер Філіп Гелле. «Поклоння волхвів», бл. 1570 р., Музей Бойманс ван Бенінгена
Дизайн Мартен ван Гемскерк, гравер Філіп Гелле. «Поклоння волхвів», бл. 1570 р., Музей Бойманс ван Бенінгена
Августин Хіршфогель. «Алегорія Гола Правда», гравюра-інтерпретація за образом апостола Матвія Мікеланджело
Августин Хіршфогель. «Алегорія Гола Правда», гравюра-інтерпретація за образом апостола Матвія Мікеланджело
Мартен ван Хемскерк (ідея і малюнок), 1556 р., гравер Дірк Волькертсен Корнгерт. «Імператор Карл V при захопленні Тунісу». Бостонський музей образотворчих мистецтв
Мартен ван Хемскерк (ідея і малюнок), 1556 р., гравер Дірк Волькертсен Корнгерт. «Імператор Карл V при захопленні Тунісу». Бостонський музей образотворчих мистецтв
Декоративні стінописи доби маньєризму
Худ. Чезаре Аретузі (1549-1612). Стінописи з орнаментами, церква Сан Джованні Еваджеліста, Парма, фото 2017 р.
Худ. Чезаре Аретузі (1549-1612). Стінописи з орнаментами, церква Сан Джованні Еваджеліста, Парма, фото 2017 р.
Палаццо Джиньї, зала № 2, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 2, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 1, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 1, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 3, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 3, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 4, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 4, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 2, Флоренція
Палаццо Джиньї, зала № 2, Флоренція
Маньєризм і декоративно-ужиткове мистецтво, парадна зброя, ювелірство і меблі
Надзвичайно плідним було втручання митців маньєризму в створення предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Вони охоче робили проекти оздоб для меблів, різьблених панелей з дерева, золотого і срібного посуду, ювелірних виробів, медальєрного мистецтва, костюмів тріумфальної ходи, маскараду, вистави. Цим роками займались Арчімбольдо, Бенвенуто Челліні, Жак Дюсерсо, ціла низка другорядних і відомих майстрів і декораторів.
Худ. Пітер Бол. Натюрморт, золота таріль доби маньєризму, папуга какаду, килим, музичні інструменти
Худ. Пітер Бол. Натюрморт, золота таріль доби маньєризму, папуга какаду, килим, музичні інструменти
Джорджо Гізі, парадний щит, Мантуя. 1554 р.
Джорджо Гізі, парадний щит, Мантуя. 1554 р.
Ганс Еворт, «Портрет невідомого», різьблена рама доби маньєризму, 16 ст. Музей Польді-Пеццолі
Ганс Еворт, «Портрет невідомого», різьблена рама доби маньєризму, 16 ст. Музей Польді-Пеццолі
Дерев'яна лава з високою спинкою і декором в стилі маньєризм, палаццо Анноні, Мілан
Дерев'яна лава з високою спинкою і декором в стилі маньєризм, палаццо Анноні, Мілан
Бартоломео Бальоні д’Аньоло. Різьблена дерев'яна панель з гротесками.
Бартоломео Бальоні д’Аньоло. Різьблена дерев'яна панель з гротесками.
Худ. Віллєм Калф, фрагмент натюрморту з келихом в золотій оправі, Мадрид.
Худ. Віллєм Калф, фрагмент натюрморту з келихом в золотій оправі, Мадрид.
Худ. Ян Давідс де Хем, фрагмент натюрморту з коштовним келихом
Худ. Ян Давідс де Хем, фрагмент натюрморту з коштовним келихом
Можливо, Орацио Фонтана або його майстерня. Керамічна пляшка для пілігріма з морськими істотами, Урбіно, до 1570, Музей Ґетті, Каліфорнія
Можливо, Орацио Фонтана або його майстерня. Керамічна пляшка для пілігріма з морськими істотами, Урбіно, до 1570, Музей Ґетті, Каліфорнія
Худ. Віллєм Клас Хеда. Фрагмент натюрморту з коштовним посудом
Худ. Віллєм Клас Хеда. Фрагмент натюрморту з коштовним посудом
Жан Кузен старший. Ваза, 1549, дизайн. Національна вища школа красних мистецтв, Париж
Жан Кузен старший. Ваза, 1549, дизайн. Національна вища школа красних мистецтв, Париж
Ієронімус Гопфер, «Три коштовні келихи», до 1560, дизайн для ювелірів, приватна збірка
Ієронімус Гопфер, «Три коштовні келихи», до 1560, дизайн для ювелірів, приватна збірка
Бернар Паліссі. «Поліхромний горщик», фаянс доби маньєризму, Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Бернар Паліссі. «Поліхромний горщик», фаянс доби маньєризму, Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Франческо Сальвіаті, «Дизайн вази з фігурами трьох грацій», особиста збірка
Франческо Сальвіаті, «Дизайн вази з фігурами трьох грацій», особиста збірка
Келих з наутілусом. Невідомий з Нідерландів XVI ст., Художній музей Волтерс, Балтимор
Келих з наутілусом. Невідомий з Нідерландів XVI ст., Художній музей Волтерс, Балтимор
Зразки архітектури доби маньєризму
Арх. Вінченцо Сереньї. Так званий палац юристів, Мілан (колишній палац Аффарі, нині торгово-промислова палата з 1911)
Вілла Джулія, Рим
Віньола та Бартоломео Амманаті. Дворик на вході
Віньола та Бартоломео Амманаті. Дворик на вході
Віньола та Бартоломео Амманаті. Лоджия першого двору вілли
Віньола та Бартоломео Амманаті. Лоджия першого двору вілли
Віньола та Бартоломео Амманаті. Декор німфея
Віньола та Бартоломео Амманаті. Декор німфея
Віньола та Бартоломео Амманаті. Три лоджиї вілли Джулія
Віньола та Бартоломео Амманаті. Три лоджиї вілли Джулія
Палаццо дель Те, Мантуя
Арх. Джуліо Романо. Мантуя. Палаццо Дукале. Двір-манеж для коней
Арх. Джуліо Романо. Мантуя. Палаццо Дукале. Двір-манеж для коней
Арх. Джуліо Романо. Брама палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Брама палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Двір палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Двір палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Фасади палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Фасади палацу дель Те
Арх. Джуліо Романо. Місток через рів з водою
Арх. Джуліо Романо. Місток через рів з водою
Споруди доби маньєризму, Саббйонетта
Імператорська брама, м. Саббьонетта
Імператорська брама, м. Саббьонетта
Старовинна галерея.
Старовинна галерея.
Фреска з архітектурною фантазією.
Фреска з архітектурною фантазією.
Фортечна брама
Фортечна брама
Маньєристична архітектура Ескоріала, Іспанія
Фасади Ескоріала
Фасади Ескоріала
Склепіння в соборі
Склепіння в соборі
Головний вівтар в соборі Св. Лаврентія
Головний вівтар в соборі Св. Лаврентія
Ескоріал, бібліотека, фрески маньєристів Пеллегріно Тібальді та Бартоломе Кардуччі
Ескоріал, бібліотека, фрески маньєристів Пеллегріно Тібальді та Бартоломе Кардуччі
Художній надгробок доби маньєризму
Бартоломео Амманаті, надгробок Марко Мантуа Бонавідеса, юриста і професора Падуанського університету, церква Еремітані, Падуя
Бартоломео Амманаті, надгробок Марко Мантуа Бонавідеса, юриста і професора Падуанського університету, церква Еремітані, Падуя
Бартоломео Амманаті, кенотаф Біндо Альтовіті, церква Св Апостолів, Флоренція
Бартоломео Амманаті, кенотаф Біндо Альтовіті, церква Св Апостолів, Флоренція
Бартоломео Амманаті, надгробок юриста Джованні Бонкомпаньї, 1544 р., Піза
Бартоломео Амманаті, надгробок юриста Джованні Бонкомпаньї, 1544 р., Піза
Надгробок Мікеланджело Буонарроті. Церква Санта Кроче, Флоренція
Надгробок Мікеланджело Буонарроті. Церква Санта Кроче, Флоренція
Сюжетні килими доби маньєризму або створені за їх картонами
Картоньєр маньєрист. Гобелен «Поліфем кидає скелю в аргонавтів», XVII ст. Олеський замок
Картоньєр маньєрист. Гобелен «Поліфем кидає скелю в аргонавтів», XVII ст. Олеський замок
Картоньєр Жан Кузен старший. «Св. Мамант з левом і Олександр», Лувр, Париж.
Картоньєр Жан Кузен старший. «Св. Мамант з левом і Олександр», Лувр, Париж.
Гобелен із серії «Місяці», «Березень». Брюссель, Корнеліс де Ронд, середина XVI ст., Музей історії мистецтв, Відень
Гобелен із серії «Місяці», «Березень». Брюссель, Корнеліс де Ронд, середина XVI ст., Музей історії мистецтв, Відень
Наслідки маньєризму
Палац Фонтенбло, Галерея короля Франциска І, ліплений декор, перша половина XVI ст.
По різному відбився маньєризм і на галузях мистецтва. Італія була класичною країною маньєризму, тому там виникли видатні його зразки в живопису, скульптурі, архітектурі, декоративно-ужитковому і медальєрному мистецтві.
Механічний, запозичений характер мав маньєризм Іспанії, де винятком стало лише художнє надбання Ель Греко, справедливо оцінене лише в XX столітті. Запозичений характер італійського маньєризму у Франції, навпаки, дав змогу розвинутись і досягти успіхів національній художній школі в XVI столітті.
Надзвичайне значення мав маньєризм і для виникнення і розвитку європейського мистецтва бароко, яке запозичило велику кількість форм, засобів і образів саме цього стилю.
Ганс Вредеман де Вріс. «Палац з галереями в стилі маньєризму», видання 1601 року. Музей Ґетті, бібліотека, США
Ганс Вредеман де Вріс. «Палац з галереями в стилі маньєризму», видання 1601 року. Музей Ґетті, бібліотека, США
Архітектори Доменіко Б'юндо і Антоніо Амато. Брама фортеці в місті Мессіна, Італія
Архітектори Доменіко Б'юндо і Антоніо Амато. Брама фортеці в місті Мессіна, Італія
Відкриття п'ятої печатки — Ель Греко, (1608-1614)
Відкриття п'ятої печатки — Ель Греко, (1608-1614)
Викрадення сабінянок — Джованні да Болонья або Джамболонья. (1574—1582).
Викрадення сабінянок — Джованні да Болонья або Джамболонья. (1574—1582).
Стінописи в Ораторії Найсвятішого Розп'яття, Рим
Стінописи в Ораторії Найсвятішого Розп'яття, Рим
Франческо Сальвіаті. Фреска в палаццо Веккіо, Флоренція
Франческо Сальвіаті. Фреска в палаццо Веккіо, Флоренція
Орнаменти в стилі відродження і раннього маньєризму
Орнаменти в стилі відродження і раннього маньєризму
Маньєризм в українському мистецтві
Маньєризм в українській скульптурі
«Художній напрямок — маньєризм, що охоплює в цей час країни Європи (а надто його північний варіант), мав великий вплив на львівську скульптуру. Риси маньєризму простежуються й у названому творі. Маньєризм поширювався різними шляхами. Один з них — діяльність на Львівщині іноземних, насамперед північноєвропейських майстрів. Найвідомішим серед них був німець, син художника, Йоган Пфістер (1573 — бл. 1642). Він приїхав до Львова з Вроцлава уже зрілим майстром і осів тут назавжди. Чимало працював Пфістер і в Бережанах (нині Тернопільська область), де виконував замовлення родини Сенявських, та у Тарнові (нині Польща). Експонована (прим. в Олеському замку на Львівщині) статуя св. Єлизавети (1630-ті роки) створена Пфістером в останній період його життя. Маньєризм відбився у надмірно витягнутих пропорціях тіла, витонченості, аристократичній постановці голови, рухові рук, примхливому ракурсі фігури. Не виключено, що в скульптурі передано портретні риси однієї з Сенявських — Єлизавети».
Маньєризм в українській архітектурі
Зразки маньєризму в українській архітектурі зустрічаються насамперед на території Західної України, а найбільше у Львові: каплиця Боїмів, каплиця Кампіанів, бернардинський костел (тепер церква св. Андрія), Королівський арсенал і частково монастир бенедиктинок. Також елементи маньєристичного декору зустрічаються на багатьох будинках на Площі Ринок. Також маньєристичні елементи присутні в костелі св. Лаврентія в Жовкві, замковому храмі в Бережанах, в декорі Підгорецького, Олеського, Золочівського замків, та замку в Старому Селі.
Маньєризм і орнамент
Алессандро Аллорі. Плафон купола каплиці Гадді.
Палаццо Рамірес в Монтальто, грізайль роботи Дж. Вазарі на фасаді
Нова хвиля захопленням орнаментами прийшла в Італію наприкінці XV століття. Значним поштовхом для цього стало відкриття в Римі залишків так званого «Золотого дому», колишнього палацу імператора Нерона.[4] В Римі хижацьки вели розкопки. Руїни вивчали, замальовували, знахідки розбирали і продавали, кам'яні брили слугували будівельним матеріалом. «Золотому дому» пощастило більше. Сучасників вразили стінописи з орнаментами. Вони і породили нову хвилю захопленням орнаметами, моду на їх вивчення і створення своїх варіантів на цій основі.
Якщо Відродження віддало перевагу симетричним, гармонійним орнаментам античності, маньєризм зробив свої акценти. Майстри орнаменту доби маньєризму дали перевагу орнаментам таратологічним. Цей орнамент, вирішений у вигляді примхливо переплетених зооморфних і рослинних мотивів із зображенням казкових драконів, химер, фантастично поєднаних мотивів фауни і флори, введений в художню практику саме маньєристами[4]. Химерні маски вразили вже Мікеланджело. І той використав обличчя потвор у паркетах Бібліотеки Лауренциана, в орнаментальних оздобах каплиці Медичі у Флоренції. Страшну, химерну маску Мікеланджело розмістив і поряд з уславленою скульптурою «Ніч» в каплиці Медичі.
Віртуозні зразки орнаменту доби маньєризму дав Джорджо Вазарі у грізайлях. Майстри маньєризму охоче розробляли орнаменти в своїх фресках (Парміджаніно, хори церкви Санта Марія делла Стекката), в малюнках і гравюрах, що розійшлися Європою від Франції до Польщі. Орнаменти маньєризму використовували для оздоб фонтанів, колон, архітектурних споруд. Відомим зразком орнаменту маньєризму в архітектурі став фронтон Бернардинського костелу у Львові, Україна.
Зразки маньєризму в архітектурі України
Каплиця Боїмів, Львів
Фасад каплиці Боїмів. «Георгій змієборець», рельєф в маньєристичній рамі.
Фронтон зі скульптурами Бернардинського костелу, Львів.
Брама Підгорецького замку
Фасад костелу в Комарному
Види бульйонних кубиків
Бульйон, зроблений з кубиків, гірший за якістю, ніж свіжий, через високий вміст солі і через те, що смак порушується через кип'ятіння, проте він дешевий і зручний і широко використовується на кухні для приготування страв.
Зміст
1 Історія
2 Основні сорти
3 Виробники
4 Примітки
5 Посилання
Історія
Історія «сухого бульйону» сягає початку XVII сторіччя. В 1602 році англієць Г'ю Плат запропонував висушувати желе з густого бульйону, застиглого на холоді — аж поки воно не перетвориться на суху пластину. Таку пластину розрізали на шматки, пересипали борошном, щоб вони не зліплювалися один з одним, і зберігали в дерев'яних ящиках. А коли було потрібно швидко приготувати бульйон — просто розчиняли шматок чи два в окропі. Сам Плат називав свій винахід «сухим желе».
Про «бульйон у пігулках» на межі XVII і XVIII століть повідомляють не лише англійські, а й французькі джерела. Паризький кухар Жак Лефессе виготовляв твердий продукт наступним чином: двічі виварював бульйон, доки не википало 99 % відсотків води, змішував з великою кількістю прянощів і тиждень «вистоював» отриману масу в сухому та темному місці. А потім з неї виліплював невеличкі брикети, які використовував за потреби. Лефессе навіть пробував запатентувати свій рецепт — але йому відмовили.
Англійський фармацевт Вільям Куворсі вдосконалив спосіб виробництва і разом з якоюсь «вдовицею Дюбуа», господинею лондонської таверни «У золотої голови» виграв у 1756 році «тендер» на виготовлення «кишенькового супу» для британського флоту. Саме таким супом харчувалися команди суден Джеймса Кука під час його навколосвітніх подорожей.
Свою технологію виготовлення «сухого бульйону» — у вигляді порошку — запропонував в 1831 році французький кондитер Ніколя Аппер. За його рецептом почали виготовляти не лише фасований, а й плитковий «сухий бульйон». Його охоче купували для французького флоту і аптек, де винахід Аппера пропонували як засіб для відновлення сил після хвороби.
Наприкінці 30-х років XIX сторіччя бульйоном зацікавився німецький хімік Юстус Лібіх. В 1847 році ним був створений рідкий концентрат, а в 1856 — «м'ясна паста». Одна її чайна ложка, розчинена в окропі, перетворювалася на два літри справжнього бульйону.
Винаходом зацікавився інженер Георг Гілберт, який в цей час жив і працював в Бразилії. В 1862 році в містечку Фрай-Бентос розпочала роботу фабрика з виробництва бульйонного концентрату. В заснованій Гілбертом компанії Лібіх одразу отримав суто номінальну посаду директора з контролю за якістю — з зарплатою більшу за доходи, які він як професор отримав за всі роки наукової праці. Власники компанії майже одразу стали мільйонерами.
Відчувши кон'юнктуру, «концентрат Лібіха» у Південній Америці почали виробляти й інші підприємці. Винахідник звернувся до суду і програв. Судді оголосили, що його прізвище вже належить не йому, а всьому людству. Довелося реєструвати торгову марку «справжній екстракт Лібіха».
Щоправда, дозволити собі купувати продукт із справжнього м'яса могли не всі. На відміну від середнього класу, для робітників він був все ще недоступним за ціною — в рідній для винахідника Німеччині сто грамів м'ясної пасти коштували цілу марку. Швейцарець Фрідолін Шулер запропонував створити інший продукт — такий, що міг би змінити життя найбідніших. Його основою мали стати боби, відносно дешеві і водночас поживні.
В 1882 році Шулер зустрівся з молодим підприємцем, сином італійського мігранта — мірошника Юліусом Маггі, який, як виявилося, теж прагнув створити поживну, зручну в приготуванні і водночас доступну їжу. Маггі хотів, щоб його продукт можна було зробити швидко — адже індустріалізація не залишала робітникам багато часу для куховарства. І щоб за смаком він не відрізнявся від недоступного для бідних м'яса.
Маггі витратив на експерименти майже два роки і в 1883 році таки виділив речовину, яка надавала стравам «м'ясний» смак — глутамінову кислоту. Наступного року він розпочав виробництво борошна з перетертого гороху і бобів, яке при цьому мало присмак м'яса. А потім — і перших в світі супів швидкого приготування, рідкої приправи для м'ясних страв і концентрованого рідкого бульйону на основі все тих же бобів. Покупці з невеликими доходами тепер могли купувати не лише овочеві супи, а й сухі бульйони з ароматом каррі, трюфеля і навіть смаком черепашачого супу.
У 1907 році з'явився на світ «бульйонний кубик Маггі». За ціною він був принаймні вдесятеро дешевшим за «концентрат Лібіха». Компанія, заснована колись Гілбертом і Лібіхом, через три роки і сама почала випускати бульйонні кубики під маркою «Оксо». В 1912 свою продукцію представила німецька «Кнорр».
Під час Першої світової війни бульйонні кубики увійшли до раціону воюючих армій — лише для британських вояків їх виготовили більше 100 мільйонів. Не менш популярним концентрат став й в тилу, де також чимало товарів було в дефіциті[1].
Радянські бульйонні кубики виробництва Ленінградського м'ясокомбінату
Основні сорти
Яловичий
Курячий
Рибний
Грибний (японська кухня)
Качиний (французька і швейцарська)
Баранячий (валлійська, ірландська)
Клейковина має велике значення в хлібопекарській промисловості, її вміст в борошні є чинником, що визначає такі характеристики тіста як пружність при змішуванні з водою, і служить критерієм визначення якості борошна.[1][2] Клейковина сприяє одержанню пухких і пористих борошняних виробів.[2] Для кожного сорту борошна його стандартом установлена середня кількість сирої клейковини — 20-30% від маси борошна.[2] Вартість клейковини, відомої як «вітал-глютен», у світі становить 1200–1500 дол. США за тонну.[1]
Зовнішні відеофайли
1. Що такого особливого в глютені // Канал «Цікава наука» на YouTube, 8 лютого 2020.
При спадковому дефекті у людей може розвинутися нестерпність до клейковини, що вимагає довічного дотримання дієти з повним виключенням всіх продуктів, що її містять. Вважається, що на алергію (ця форма алергії ще мало вивчена; симптомами є нудота, головний біль, слабкість) на клейковину страждає 6% мешканців США.[3]
Зернові, котрі не містять клейковину: амарант, гречка, кукурудза, пшоно, індійська рисова трава, рис, дикий рис, теф, сорго, кіноа, монтина.
При визначенні житлових і нежитлових приміщень потрібно керуватися державними будівельними нормами ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» та ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будинки та споруди», а також нормативними вимогами державних наглядових органів із забезпеченням проектами стійкості будівель, надійності їх експлуатації, протипожежної безпеки, екологічних та санітарно-гігієнічних правил і норм щодо складових частин комплексу та їх функціональної належності. Згідно з додатком Б «Терміни та визначення понять» ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення»:
Згідно з п. 2.50 розділу «Нежитлові поверхи (приміщення)» ДБН В.2.2-15-2019 у першому, другому та цокольних поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо згідно з переліком та відповідними вимогами щодо загальної площі та кількості відвідувачів.
Щодо нормативного визначення «об'єкт житлового будівництва», то згідно з додатком Б «Терміни та визначення» ДБН А.2.2-3-2014 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» є визначення «об'єкт цивільного призначення», до якого входять об'єкти житлового та комунального господарства тощо. Закон захистить людей, які проживають поруч з хостеламі. Встановлюється заборона на розміщення в житлових приміщеннях готелів, а також на використання житлових приміщень в багатоквартирних будинках для надання готельних послуг.
Ліпні деталі можуть бути об'ємні (вази), у вигляді барельєфів або горельєфів, плескатих орнаментів тощо; виготовляються для приміщень звичайно з гіпсу (стукко) або паперової маси — пап'є-маше, а для фасадів будинків — з бетону, кам'яного литва, металу, пластмаси.
Виробництво ліпних деталей провадиться на заводах або в спеціальних майстернях. Ліпні роботи на будівельному майданчику зводяться в основному до встановлення та прикріплення конструкцій за допомогою розчинів, цвяхів, шурупів, дроту (підвішування до гаків і випусків арматури), клеїв. В сучасному будівництві ліпні роботи майже не застосовуються.
Є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача Збройними Силами України.
Зміст
1 Законодавчий статус
2 Підпорядкування
3 Історія
3.1 Перші визвольні змагання
3.2 Другі визвольні змагання
3.3 Після відновлення незалежності
4 Функції
5 Структура
6 Реформування
7 Керівництво
7.1 Начальник
7.2 Апарат
7.2.1 Операція об'єднаних сил
7.2.2 Головне управління підготовки Збройних Сил України
7.2.3 Головне управління логістики Збройних Сил України
7.2.4 Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України
8 Див. також
9 Література
10 Примітки
11 Посилання
Законодавчий статус
Генеральний штаб ЗСУ у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, директивами і наказами Міністра оборони України.
Основним документом, який детально регламентує його діяльність є Положення «Про Генеральний штаб Збройних Сил України» затвердженим Указом Президента України від 30 січня 2019 року N 23/2019.[1]
Підпорядкування
Згідно Конституції України, Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про збройні Сили України», Генеральний штаб ЗСУ підпорядковується безпосередньо Головнокомандувачу Збройних сил України.[2]
Історія
Перші визвольні змагання
Докладніше: Український генеральний військовий комітет, Український генеральний військовий штаб та Начальна команда Української Галицької армії
Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.
Другі визвольні змагання
Докладніше: Головний військовий штаб УПА
Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.
Після відновлення незалежності
У Збройних силах України Генеральний Штаб був створений в 1992 році на базі штабу Київського військового округу після розпаду Радянського Союзу та створення Міністерства оборони України.
Функції
Нарукавний знак Генерального штабу ЗСУ
В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Структура
Структура ГШ ЗСУ станом на 1.01.2016 р.
Головнокомандувач Збройних сил України — Залужний Валерій Федорович
Начальник Генерального штабу — Шаптала Сергій Олександрович
Об'єднаний оперативний штаб
Управління правового забезпечення
Департамент Головного управління розвідки J-2
Фінансове управління
Апарат помічників начальника Генерального штабу
Заступники начальника Генерального штабу:
Головне управління по роботі з особовим складом ЗСУ, Головне управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ
Головне управління персоналу J-1
Головне оперативне управління J-3 (начальник Шутов Олександр Володимирович)
Головне управління логістики J-4[3][4]
Командування сил логістики Збройних Сил України[5]
Озброєння збройних сил
Тил збройних сил
Головне управління оборонного та мобілізаційного планування J-5
Головне управління зв'язку та інформаційних систем J-6
Головне управління підготовки Збройних Сил J-7
Головне військово-медичне управління ЗСУ J-8
Центральне управління безпеки військової служби[6]
Головний командний центр
Управління спеціальних операцій (т.в.о. начальника Назаркін В'ячеслав Миколайович)
Головне управління оперативного забезпечення Збройних Сил
Управління верифікації
Центральне управління захисту інформації і криптології
Головне управління військового співробітництва та миротворчих операцій
Воєнно-наукове управління[7][8]
воєнно-історичний відділ (створений у липні 2016 року)[9], начальник — полковник Бідний Віталій Анатолійович
Військово-музичне управління Збройних сил України
Адміністративне управління
Головне фінансово-економічне управління
Реформування
Див. також: Російсько-українська війна
Для забезпечення проведення воєнної реформи у 2015 році Міністерство оборони підготувало та затвердило Стратегію національної безпеки України, провело оборонний огляд, за підсумками якого була прийнята нова Воєнна доктрина України[10].
На початку 2016 року в Уряді проходили розгляд «Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України», «Стратегічний оборонний бюлетень України», «Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на період до 2020 року»[10].
Усі ці документи формують основні пріоритети національної безпеки України у воєнній сфері з максимальною адаптацією оборонних спроможностей держави до стандартів НАТО[10].
В січні 2016 року міністр оборони України Степан Полторак зазначив, що основна мета реформування Збройних сил — це підвищення боєготовності і перехід на стандарти НАТО для взаємодії з країнами — членами Альянсу[11].
Програмою Міноборони з військової стандартизації на 2016—2018 роки передбачено розроблення ще понад 70 стандартів, серед яких найважливішими є бойові статути Сухопутних військ та настанови з підготовки та застосування військ, спрямовані на підвищення рівня сумісності Збройних Сил України з країнами-членами НАТО[12]. А вже до кінця 2019 року має відбутись реформування Генерального штабу Збройних Сил України, в ході якого в діяльність головного та інших органів військового управління будуть впроваджені принципи, прийняті в державах — членах НАТО. Протягом 2016—2017 років будуть проведені реорганізаційні заходи управлінської вертикалі Головного управління персоналу (J1), Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу (J5), створені Головне управління логістики (J4) та Головне управління підготовки (J7). Набуде спроможностей Командування Сил спеціальних операцій. До кінця 2018 року буде завершено створення Командування сил Логістики[13].
Керівництво
Начальник
Штандарт начальника Генерального штабу Збройних Сил України
Докладніше: Начальник Генерального штабу (Україна)
генерал-лейтенант Сергій Шаптала з 28 липня 2021[14]
Апарат
Перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковник Ігор Колесник[15]
Заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України — генерал-лейтенант Наєв Сергій Іванович[16]
Заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України — генерал-лейтенант Тимошенко Радіон Іванович
Головний старшина Збройних сил України старший прапорщик Олександр Косинський[15]
Начальник Головного оперативного управління — заступник начальника Генерального штабу — генерал-лейтенант Бокій Віктор Григорович[17]
Начальник Головного управління персоналу — заступник начальника Генерального штабу — генерал-майор Лисенко Ігор Євгенович[17]
Начальник Головного управління оборонного планування — заступник начальника Генерального штабу — генерал-лейтенант Локота Олександр Дмитрович[18]
Начальник Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій — генерал-лейтенант Голопатюк Леонід Станіславович[19]
Начальник військ зв’язку Збройних Сил України — начальник Головного управління зв’язку та інформаційних систем — генерал-лейтенант Рапко Володимир Васильович[20]
Перший заступник начальника Головного оперативного управління — генерал-майор Назаров Віктор Миколайович[21]
Перший заступник начальника Головного управління персоналу — генерал-майор Думенко Микола Петрович[22]
Перший заступник начальника Головного управління оборонного планування — генерал-майор Талалай Володимир Дмитрович[23]
перший заступник начальника Військ зв'язку Збройних Сил України — генерал-майор Остапчук Віктор Миколайович[24]
Операція об'єднаних сил
Командувач Об'єднаних сил — генерал-майор Кравченко Володимир Анатолійович.
Начальник штабу — перший заступник командувача Об’єднаних сил — генерал-майор Танцюра Ігор Іванович.[25]
Головне управління підготовки Збройних Сил України
Начальник Головного управління підготовки Збройних Сил України — заступник начальника Генерального штабу — полковник Таран Олексій Валерійович[17]
Перший заступник начальника — полковник Подолян Ігор Васильович[26]
Головне управління логістики Збройних Сил України
Начальник Головного управління логістики — заступник начальника Генерального штабу — генерал-лейтенант Гаврилюк Іван Юрійович[27]
Перший заступник начальника — полковник Марцеха Валерій Васильович[28]
Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України
Начальник головного управління морально-психологічного забезпечення — бригадний генерал Владислав Клочков
Перший заступник начальника — полковник Яцентюк Володимир Миколайович[29]
Див. також
Голова Воєнного кабінету при Раді національної безпеки і оборони України
Генеральний штаб Збройних сил Білорусі
Федерація організацій миротворців України
Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України
Закон України «Про оборону України»
Закон України «Про Збройні Сили України»
Зміст
1 Етимологія
2 Конструкція
3 Види
4 Історія
5 Див. також
6 Примітки
7 Джерела
8 Посилання
Етимологія
Слово «парасолька» походить через посередництво пол. parasol від фр. parasol («сонячна парасолька»), яке, своєю чергою, запозичене з італ. parasole — утвореного від слів parare («захищати») + sole («сонце»)[8].
Уживане слово «зонтик» («парасолька», «козирок»)[9], «зонт» через російське посередництво походить від нід. zonnedek («сонячна парасолька»); первісною формою є «зонтик», потім внаслідок сприйняття його як зменшувальної форми з'явилася і «повна» форма «зонт»[10].
Конструкція
Сучасні складані ручні парасольки виробляються зазвичай з синтетичного водонепроникного матеріалу (нейлон, поліамід), натягнутого на каркас з металевих дротів (шпиць парасолі), закріплених на стрижні, який унизу має ручку для утримування парасольки над головою. Для компактності в складеному стані ручка може бути телескопічною, а також мати складані спиці: така парасолька легко поміщається у сумочці. Автоматичні парасолі можуть відкриватися через систему пружин одним натисканням кнопки.
Великі парасолі (пляжні, ресторанні) можуть бути закріплені при основі до масивної пластикової посудини, наповненої для баласту водою. Такі парасолі, як правило, мають строкаті кольори та рекламні зображення.
Види
Парасолька з телескопічною ручкою
Парасолька-тростина — має суцільну ручку без телескопічного пристрою, тому може використовуватися в складеному вигляді замість тростини. Часто споряджається вигнутим руків'ям і міцним металевим наконечником.
Сонячна парасолька
Капелюх-парасолька
Історія
Парасолька існувала ще в XI столітті до н. е. Саме цей час вважається часом винаходу парасолі. Батьківщиною парасолі вважають Китай або Єгипет. В обох названих країнах парасолька вважалася символом влади, тільки імператори й фараони зі своїми наближеними могли користуватися ними. Парасолі були 1,5 метра заввишки і важили 2 кг
Символом багатства і влади парасолька вважалася і в Індії. Чим знатнішою була людина, тим більше її почет мав право носити за ним парасольок. Володар мав 13 парасольок, що символізували сонце і розташовані навколо нього 12 знаків зодіаку.
У Тибеті білі або жовті парасолі вважаються символами духовної величі, тоді як світській владі більше відповідають парасолі з павиного пір'я. Потім зі сходу парасолі перекочували в Стародавню Грецію, потім — в Рим, де ними користувалися жінки.
У Західній Європі парасолька з'явилася у Франції в XVII столітті. У французької сонячної парасолі верх робився з вощеного полотна, а ручка була кістяною. Спочатку парасолька слугувала захистом від сонця, а в 18 ст. вона вже широко використовувалась як від сонця, так і від дощу і стала модним предметом.
У 1969 році Бред Філіпс отримав патент США на складану парасолю, яку компанія Totes почала продавати в США в 1970 році.
Ліпні деталі можуть бути об'ємні (вази), у вигляді барельєфів або горельєфів, плескатих орнаментів тощо; виготовляються для приміщень звичайно з гіпсу (стукко) або паперової маси — пап'є-маше, а для фасадів будинків — з бетону, кам'яного литва, металу, пластмаси.
Виробництво ліпних деталей провадиться на заводах або в спеціальних майстернях. Ліпні роботи на будівельному майданчику зводяться в основному до встановлення та прикріплення конструкцій за допомогою розчинів, цвяхів, шурупів, дроту (підвішування до гаків і випусків арматури), клеїв. В сучасному будівництві ліпні роботи майже не застосовуються.
Зміст
1 Піренейський півострів
2 Україна
3 Джерела
4 Посилання
Піренейський півострів
Нові християни — юдеї та мусульмани в Іспанії та Португалії, що прийняли християнство.
Україна
Релігійна історія України багата на конверсії у межах християнства як індивідуальні, так і колективні.
Князівські роди, що перейшли з язичництва до християнства: Амали, Гедиміновичі, Рюриковичі;
Українські князівські роди, що перейшли з православ'я у католицтво: Вишневецькі, Острозькі, Чорторийські, Санґушки;
Українські ординські й татарські роди, що перейшли з ісламу до православ'я: Глинські, Достоєвські;
Українські єврейські роди, що перейшли з юдаїзму у православ'я (так звані вихрести, крижанівські): Герцики, Марковичі.
Сигнали регулювальника мають перевагу перед сигналами світлофорів та вимогами дорожніх знаків пріоритету і є обов'язковими для виконання.
Водії та пішоходи повинні виконувати додаткові вимоги регулювальника, навіть якщо вони суперечать сигналам світлофорів, вимогам дорожніх знаків і розмітки.
Зміст
1 Сигнали регулювальника
2 Див. також
3 Примітки
4 Посилання
Сигнали регулювальника
Сигна́ли регулюва́льника — положення його корпуса, а також жести руками, в тому числі з жезлом або диском з червоним світлоповертачем, які мають такі значення:
а) руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми: з лівого і правого боків — дозволено рух трамвая прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо і праворуч; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною та перед грудьми регулювальника; з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів заборонено
а) руки витягнуті в сторони, опущені або права рука зігнута перед грудьми: з лівого і правого боків — дозволено рух трамвая прямо, нерейковим транспортним засобам — прямо і праворуч; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною та перед грудьми регулювальника; з боку грудей і спини — рух усіх транспортних засобів заборонено
б) права рука витягнута вперед: з лівого боку — дозволено рух трамвая ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника; з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч; з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника
б) права рука витягнута вперед: з лівого боку — дозволено рух трамвая ліворуч, нерейковим транспортним засобам — у всіх напрямках; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника; з боку грудей — усім транспортним засобам дозволено рух лише праворуч; з правого боку та спини — рух усіх транспортних засобів заборонено; пішоходам дозволено переходити проїзну частину за спиною регулювальника
в) рука піднята вгору: рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках
в) рука піднята вгору: рух усіх транспортних засобів і пішоходів заборонено в усіх напрямках
Жезл використовується тільки працівниками підрозділів Державтоінспекції та військової інспекції безпеки дорожнього руху.
Для привертання уваги учасників дорожнього руху використовується сигнал, поданий свистком.
Регулювальник може подавати інші сигнали, зрозумілі водіям і пішоходам.
Поява образу дев'ятого валу
Підставою для виникнення цього повір'я було зроблене ще в давнину спостереженням, що під час хвилювання на морі періодично виникають хвилі помітно більшого розміру. Це природне явище пояснюється тим, що під час морського вітрового хвилювання виникають хвилі, різні по висоті, довжині, періоду, швидкості поширенню та іншим параметрам. При цьому коротші хвилі повільніші, ніж хвилі довгі. Внаслідок цього довга хвиля доганяє коротку і вони інтерферують (зливаються) в єдиний вал. У результаті злиття кількох хвиль і виникає вал, що значно більший і потужніший інших хвиль. Таким чином, серед сильного хвилювання поряд з хвилями, характерними для сили цієї бурі, можуть виникати короткі періоди порівняльного затишшя, що складаються з істотного більш коротких хвиль, які потім змінюються дуже високими одиночними хвилями або навіть групами високих хвиль. Будь-якої певної системи у виникненні нехарактерно великих хвиль немає — це може бути будь-які хвилі після попереднього великого валу. Стародавні греки фатальною хвилею вважали третій, а римляни — десятий вал.