| 1 |
Артур Кларк Острів дельфінів ГЛАВА ПЕРША Джонні Клінтон спав, коли амфібія на повітряній подушці промчала рівниною вздовж старого шосе. Свист і рев серед ночі не потривожили Джонні, до такого шуму він звик мало не з дня народження. Для будь-якого хлопчика двадцять першого століття це були чарівні звуки, вони говорили про далекі країни, про дивовижні вантажі, які перевозили перші судна, що пересувалися з однаковою легкістю суходолом і морем. |
| 2 |
Ні, рев дюз не міг розбудити Джонні, хоч і звично вторгався в його сни. Але коли рев раптово припинився, Джонні підвівся з ліжка, протираючи очі і напружуючи слух. Амфібія замовкла на середині Трансконтинентальної магістралі No 21. Що могло статися? Невже один із величезних сухопутних лайнерів і справді зупинився тут, більш ніж за шістсот кілометрів від найближчої станції? Що ж, перевірити це можна було лише одним способом. |
| 3 |
Мить він вагався, не хотілося зустрітися віч-на-віч з морозною ніччю. Все ж таки він зібрався з духом, накинув на плечі ковдру, тихенько підняв раму вікна і виліз на балкон. Свіжий! Стояла чудова ніч, майже повний місяць чітко й докладно освітлював сплячу долину. Звідси, з південного боку, Джонні не міг бачити шосе, але балкон оперізував увесь старомодний будинок, і хлопчик крадькома почав пробиратися до північного фасаду. |
| 4 |
Особливо обережно він крався повз спальні тітки і кузенів; знав, що почнеться, якщо вони прокинуться. Але будинок міцно спав під зимовим місяцем, і ніхто з його «милих» родичів не ворухнувся, коли Джонні прослизнув навшпиньки повз їхні вікна. За мить він і думати забув про них. Йому нічого не наснилося, амфібія зійшла з широкої стрічки шосе і, сяючи вогнями, стояла на землі за кількасот метрів від магістралі. |
| 5 |
Джонні зрозумів, що це вантажне судно, а не пасажирський лайнер, на ньому була лише одна обсерваційна палуба, значно коротша за корпус судна, що досягав у довжину ста п'ятдесяти метрів. Джонні подумав, що амфібія схожа на величезну праску - тільки замість ручки, яка біля звичайної праски розташована вздовж, судно ближче до носової частини перетинав упоперек місток, що обтікав. Над містком блимав червоний вогонь, що попереджав про небезпеку будь-яке інше судно, якби воно опинилося в цих місцях. |
| 6 |
«З ним щось не в порядку,— подумав Джонні. — Цікаво, скільки часу воно пробуде тут? Чи встигну я підбігти до нього і добре оглянути?» Джонні ніколи не бачив судно-амфібію поблизу, принаймні не бачив під час зупинки. Ну, а коли таке судно з ревом проноситься повз, роблячи близько п'ятисот кілометрів на годину, багато не розглянеш. Джонні не став довго роздумувати. Через десять хвилин, одягнувшись тепліше, він відімкнув двері чорного ходу. |
| 7 |
Але, виходячи цієї холодної ночі, він, звичайно, не міг передбачити, що зачинив за собою двері будинку востаннє. А якби й передбачав, то не надто б засмутився. РОЗДІЛ ДРУГИЙ Чим ближче підходив Джонні до судна, тим ясніше розумів, яке воно величезне. Адже це ще не був один із тих гігантів, стотисячотонних танкерів чи зерновозів, які іноді, свистячи, проносилися долиною; тоннаж цього судна, мабуть, лише тисяч п'ятнадцять-двадцять. |
| 8 |
На носі його виднівся трохи нацвілий напис: "САНТА-ГАННА БРАЗИЛІЯ» Навіть при місячному світлі Джонні розгледів, що амфібії не завадив би новий шар фарби, та й гарне чищення теж. Якщо двигуни знаходяться в такому ж стані, що й бачив, залатаний корпус, то дивуватися несподіваній зупинці не доводиться. Джонні обійшов нерухоме чудовисько навколо — жодних ознак життя. Що ж, вантажні судна керувалися значною мірою автоматично, і в команді амфібії з таким тоннажем налічувалося, ймовірно, не більше дюжини людей. |
| 9 |
Якщо його припущення вірне, всі вони зараз у машинному відділенні — намагаються з'ясувати, що там зіпсувалося. Тепер, коли двигуни більше не підтримували «Санта-Анну» у повітрі, вона лежала на величезних плоскодонних камерах, які повідомляли їй плавучість під час посадки на море. Вони займали всю довжину корпусу і стіною височіли над Джонні. У кількох місцях на цю стіну можна було піднятися; трапи з поручнями вели до вхідних люків, що були на висоті шести метрів. |
| 10 |
Джонні задумливо глянув на люки. Вони, мабуть, закриті; а що, якщо взяти та піднятися на борт? Може, йому пощастить, і він встигне оглянути судно, перш ніж його виявлять і викинуть геть. Такий випадок випадає раз у житті, і він ніколи не простить собі, якщо проґавить його... Недовго думаючи, Джонні почав дертися вгору найближчим трапом. Однак приблизно за півтора метри від землі завагався і на мить зупинився. |
| |
… |
Комментарии