| 1 |
Бояриня Леся Украiнка Леся Украiнка БОЯРИНЯ I Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебiйного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлоi стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара Перебiйниха дае останнiй лад на столi, iй помагае дочка ii Оксана i служебка. Через садок до рундука iдуть Перебiйний i Степан, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль. |
| 2 |
Перебiйний(до гостя) Моя стара управилась хутенько! Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарi балачки провадили. Перебiйниха(зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi) Боярине, прошу зажити з нами хлiба-солi. Степан(уклоняючись) Рад би, шановна панiматко, та не смiю, коли б не гнiвались старi бояри, — я й так уже давно вiд них одбився. Перебiйний Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй iх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: «Я сам, – кажу iм, — щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давнiй приязнi до його батька, хотiв би пригостити в себе в хатi. Вiн молодик, йому ще не пристало на бенкети великi учащати». |
| 3 |
Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: «Нехай собi парнiшка сидить у тебе хоч i до вiд’iзду. Навiщо вiн нам здався?» Степан От спасибi, панотченьку! (Зiходить на рундук з господарями.) Перебiйний Я джурi накажу, нехай перенесе твое манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри. Степан Боже! Такий полон милiший од визволу. Перебiйниха(до Оксани) Пiди лиш, доню, там пошли Семена. |
| 4 |
(Оксана виходить i незабаром вертаеться.) Степан Якби лиш я не став вам на завадi... Перебiйниха Ото б таки! Ще в нас у хатi стане для гостя мiсця! Перебiйний Ти, синашу, в мене забудь всi церегелi. Таж зо мною небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив, укупi ми й козакували. (Садовить Степана i сам сiдае при столi. До Оксани.) Дочко, ти б нас почастувала на початок. (Оксана наливае з сулiйки двi чарки – батьковi й гостевi.) Оксана Боярине, будь ласка, призволяйся. |
| 5 |
Степан(узявши чарку, встае i вклоняеться Оксанi) Дай Боже, панночко, тобi щасливу та красну долю! Оксана Будь здоровий, пивши. (Степан, випивши, знов сiдае. Оксана частуе батька. Всi вечеряють.) Перебiйний(до Оксани) А вiн спочатку не пiзнав тебе, ти знаеш? Запитав: «Яка то панна у першiй парi корогву несе?» Оксана(усмiхаючись i поглядаючи на Степана) Коли? Перебiйний Та отодi ж, як ти на Трiйцю в процесii мiж братчицями йшла. |
| 6 |
Степан Ти завжди носиш корогву? Оксана(з певною самовтiхою) Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi. Перебiйний(жартiвливо пiдморгнувши) Се вже тобi не та мала Оксанка, що ти, було, iй робиш веретенця. Оксана Тi веретенця й досi в мене е... (Замовкае, засоромившись.) Степан(втiшений) Невже? Оксана(перебиваючи нiякову для неi розмову. До матерi) А де се, мамо, наш Іван? Перебiйниха Та де ж? На вулицi мiж товариством. |
| 7 |
Іван(Оксанин брат, молодий козак, увiходить з будинку.) Ба нi, я тут. Давайте, мамо, iсти. Перебiйниха Ти б уперед хоч привiтався з гостем! Іван(сiдаючи, недбало) Ми вже вiталися там, коло церкви. Перебiйний Вiн буде мешкати в нас до вiд’iзду. Іван(так само) От як? Що ж, добре... Слухай-но, Оксано, ця страва вже простигла, принеси свiжiшоi. Оксана(уражена його недбалим тоном) Служебка зараз прийде, то й накажи iй. |
| 8 |
Іван Ба, яка ти горда. (До Степана.) У вас там на Москвi, либонь, дiвчата так бришкати не смiють? Степан Я московських дiвчат не знаю. Оксана Як же се? Степан Я, власне, недавне на Москвi. Поки ще батько живi були, я в Киевi, в науцi, при Академii здебiльше пробував, а вже як батько вмерли, я поiхав до матерi на помiч. Перебiйниха Чом ти лiпше сюди не перевiз матусi? Степан Трудно. Нема при чiм нам жити на Вкраiнi. |
| 9 |
Самi здоровi, знаете, – садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини. Були ми зроду не дуже так маетнi, а тодi й тi невеликi добра утеряли. Поки чогось добувся на Москвi, мiй батько тяжко бiдував iз нами. На радi Переяславськiй мiй батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вiрне. Іван Мав кому держати! Лихий iх спокусив давати слово! Перебiйний Тодi ще, сину, надвое гадалось, нiхто не знав, як справа обернеться... |
| 10 |
а потiм... присягу не кожне зрадить... Іван(iронiчно) Та певне! краще зрадити Вкраiну! Степан(спалахнув, але стримався) Не зраджував Украiни мiй батько! Вiн iй служив з-пiд царськоi руки не гiрш, нiж вороги його служили з-пiд польськоi корони. Іван Та, звичайне, однаково, чиi лизати п’яти, чи лядськi, чи московськi!.. Степан А багато було таких, що самостiйно стали? Перебiйний(до Івана) Сутужна, сину мiй, вкраiнська справа... |
| |
… |
Комментарии