| 1 |
5* * *Я— сторожовий пес. Звуть мене Нюх. Я саме живу зі своїм госпо-дарем Джеком під Лондоном. Мені дуже до вподоби нічний Сого1 з його запашними туманами й темними вулицями. У цей час тут дуже тихо, і ми довго гуляємо. Через одне давнє прокляття Джек багато що мусить робити вночі, щоб запобігти гіршим речам. Я ж тим часом чатую. Якщо хтось іде, я вию.Ми— доглядачі кількох проклять, і наша робота дуже важлива. |
| 2 |
Я маю наглядати за Тим, що в колі, Тим, що в шафі, і Тим, що в морській скрині, не кажучи вже про Тих, що в дзеркалі. Коли вони пробують виборсатися, я їх щодуху втихомирюю. Вони мене бояться. Не знаю, що б і робив, якби всі вони спробували виборсатись одночасно. Та це добра вправа, і я багато гарчу.Подеколи я приношу щось Джекові— його жезл чи великий ніж із давніми письменами обабіч. Мені завжди відомо, коли саме він чогось потребує, бо це моя робота— пильнувати і знати. |
| 3 |
Бути сторожовим псом мені подобається більше, ніж тим, ким я був раніше, перш ніж Джек мене викликав і дав цю роботу.Тож ми гуляємо, Джек і я, а інші собаки часто мене бояться. Інколи я маю настрій побалакати й поділитися враженнями про сторожування та господарів, але вони схильні мене лякатися.Та якось недавно, коли ми були на нічному цвинтарі, до мене таки підійшов старий пес-колега й ми трохи поспілкувалися.— Привіт! Я— сторож.— І я.— Я за тобою пильнував.— А я— за тобою.— Чому твій риє велику яму?— Там, унизу, є дещо, чого він потребує. |
| 4 |
6— Он як. Не думаю, що йому можна це робити.— Покажеш зуби?— Так. Ось. А ти?— Звісно.— Мабуть, таки можна. Слухай, а чи не могли б ви лишити десь по-близу велику кістку?— Гадаю, це можна влаштувати.— Це ви тут були того місяця?— Ні, то конкуренти. Ми тоді шукали крам десь-інде.— У них собаки-сторожа не було.— Кепсько підготувалися. І що ти зробив?— Багато гавкав. Вони знервувалися й забралися.— Добре. |
| 5 |
Тоді ми, напевно, досі попереду.— Ти давно зі своїм?— Цілу вічність. А ти давно на цвинтарі?— Усе життя.— Подобається?— Робота як робота.Щоби працювати, Джек потребував багатьох інгредієнтів, адже не-вдовзі на нас чекала велика справа. Мабуть, найліпше розповідати день за днем.1жовтняРобив обхід. Те, що в колі, міняло форми, ставши зрештою привабли-вою зовні й вельми дружньо настроєною собачкою. Надурити мене не вда-лося, у коло я не ступив. |
| 6 |
Та й гаразд імітувати запах воно ще не навчилося.— Добра спроба!— сказав я йому.— Ти ще дістанеш по заслузі, бовдуре!— відказало воно.Я пройшов повз різноманітні дзеркала. Ті, що були в них ув’язнені, корчилися, примовляючи щось нерозбірливе. Я вишкірився до них, і вони відсахнулися.Те, що в морській скрині, билося об стінки й сичало; зачувши, як я нюшкую, воно зачмихало. Я загарчав. Воно знову засичало. |
| 7 |
Я рикнув. Воно замовкнуло.Відтак я рушив на горище перевірити Те, що в шафі. Коли я ввійшов, воно шкребло стінки, але стишилося, щойно я наблизився.— Як там справи всередині?— запитав я.
7— Було би значно ліпше, якби ж тільки вдалося декого переконати, щоби він повернув ключ своїми лапами.— Для тебе, може, і ліпше.— Хочеш, знайду тобі багато чудових костомах — здоровезних, сві-женьких, з м’ясцем то там, то сям?— Я щойно поїв, дякую.— Чого ж ти бажаєш?— Саме тепер— нічóго конкретного.— Слухай, я хочу назовні. |
| 8 |
Назви свою ціну за це й поговорімо.— Колись ти матимеш таку нагоду.— Не люблю чекати.— Біда.— Та пішов ти, псюро.Я несхвально поцокав язиком і забрався, коли воно вдалося до гру-бішої лайки.Повернувшись униз, я проминув бібліотеку, понюхавши цвілі томи, а заразом і пахощі, прянощі, зілля й чимало інших цікавощів, а відтак вийшов у вітальню й просидів там решту дня, втупившись у вікно. Звісно, я пильнував. |
| 9 |
Це ж моя робота.2жовтняМинулої ночі ми ходили по корінь мандрагори на далеке поле, де хтось (не ми) убив був когось. Загорнувши корінь у шовк, господар одразу пішов із ним до своєї робітні. Я чув, як він добродушно кепкує з Того, що в колі. Джек має довгий перелік інгредієнтів, і все треба робити чітко за розкладом.За вікнами, обережно зазираючи в них, скрадливо промайнула кішка на ймення Сірохвістка. |
| 10 |
Зазвичай я майже нічого не маю проти котів. Себ-то вони мені байдужі. Однак Сірохвістка належить Шаленій Джилл, яка мешкає за пагорбом, ближче до міста, і, звісно, ця кицька саме шпигувала для своєї господарки. Я рикнув, даючи знати, що її викрито.— А ти щось раненько вартуєш, вірний Нюху!— просичала вона.— А ти щось раненько шпигуєш, Сіренька,— відповів я.— Кожний робить своє.— Авжеж.— Отже, почалося.— Так. |
| |
… |
Комментарии