| Так. Бути чи не бути — ось питання. |
| В чім більше гідності: терпіти мовчки |
| Важкі удари навісної долі |
| Чи стати збройне проти моря мук |
| І край покласти їм борнею? Вмерти — |
| Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться |
| Сердечний біль і тисячі турбот, |
| Які судились тілу. Цей кінець |
| Жаданий був би кожному. Померти — |
| Заснути. Може, й бачити сновиддя? |
| У цьому й перепона. Що приснитись |
| Нам може у смертельнім сні, коли |
| Вантаж земної суєти ми скинем? |
| Оце єдине спонукає зносить |
| Усі нещастя довгого життя; |
| Інакше — хто ж би стерпів глум часу, |
| Ярмо гнобителів, пиху зухвальців, |
| Зневажену любов, суди неправі, |
| Нахабство влади, причіпки й знущання, |
| Що гідний зазнає від недостойних, — |
| Хто б це терпів, коли удар кинджала |
| Усе кінчає? Хто б це став потіти, |
| Вгинаючись під тягарем життєвим, |
| Якби не страх перед незнаним чимось |
| У тій незвіданій країні, звідки |
| Ще не вертався жоден подорожній? |
| Миритись легше нам з відомим лихом, |
| Аніж до невідомого спішити; |
| Так роздум робить боягузів з нас, |
| Рішучості природжений рум'янець |
| Блідою барвою вкриває думка, |
| І збочує величний намір кожен, |
| Імення вчинку тратячи. Та досить! |
| Офеліє! В своїй молитві, німфо, |
| Згадай мої гріхи! |
Комментарии