| ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН |
| 1 | Не світ хотівши звеселити У гордості його пустій, Поруку б я хотів явити, Тебе гіднішу, друже мій, Гіднішу мислей величавих, Душі, де мрія розцвіта, Де в шатах простих, нелукавих Живе поезія свята; Та що ж — лиш кілька глав пістрявих Тобі в дарунок я зібрав Напівсмішних, напівпечальних, Простонародних, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Хвилин натхнення бистрольотних, Зів'ялих рано літ моїх, Досвідчень розуму холодних І серця записів гірких. |
| 2 | ГЛАВА ПЕРША І жити квапиться і почувать спішить. Кн. Вяземський 1 "Мій дядько чесний без догани, Коли не жартом занеміг, Небожа змусив до пошани І краще вигадать не міг. Воно й для інших приклад гожий; Але яка нудота, боже, При хворім день і ніч сидіть, Не покидаючи й на мить! Яке лукавство двоязике — Напівживого розважать, Йому подушку поправлять. Журливо подавати ліки, Зітхать і думку берегти: "Коли ж візьмуть тебе чорти!" 2 Так у пилюці, на поштових Гадав гульвіса молодий, Що з волі Зевса прав спадкових Набрав по всій рідні своїй. Людмили друзі та Руслана! З героєм нашого романа Без передмов, у цей же час Дозвольте познайомить вас. |
| 3 | Онєгін, — друг мій, я зазначу, — Родивсь на берегах Неви, Де народились, може, й ви, Чи вславилися, мій читачу. Гуляв і я там в давні дні: Та північ вадила мені. 3 Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив. Життя Онєгіну сприяло: Madame його гляділа дбало, А там Monsieur узяв до рук,— І всім на втіху ріс малюк. Monsieur l’Abbe, француз убогий, Щоб хлопчик сил не витрачав, Всього жартуючи навчав, В моралі був не дуже строгий, Так-сяк за пустощі корив І в Літній сад гулять водив. |
| 4 | 4 Коли ж юнацьких літ бурхливих Прийшла Євгенію пора, Пора надій і мук щасливих, Француза прогнано з двора. Дістав Онєгін мій свободу, Остригся під останню моду, Як dandy2 той причепуривсь, І в колі вищому з'явивсь. Він по-французьки, як годиться, Міг розмовляти і писать, Мазурку легко танцювать, Умів незмушено вклониться; Тож присуд був йому один: Люб'язний і розумний він. 5 Ми всі навчались небагато, Абияк і абичого, Тож вихованням здивувати В нас можна легко хоч кого. |
| 5 | Про юнака судці суворі В загальнім присудили хорі: Учений, звісно, та педант. Він зроду любий мав талант Про будь-що довго не шукати В розмові гострого слівця, З ученим виглядом знавця В поважних справах німувати І викликати усміх дам Огнем нежданих епіграм. 6 Латинь із моди вийшла нині; Отож, як правду говорить, Він знав доволі по-латині, Щоб епіграфи розуміть, Поміркувать об Ювеналі, В кінці листа черкнути vale; І з Енеїди цитувать Умів словечок, може, з п'ять. |
| 6 | Копатись він не мав охоти У хронології тяжкій, Та завжди в пам'яті своїй Часів колишніх анекдоти Від Ромула до наших днів Держав для всіх напоготів. 7 Високої не мавши сили Життя натхненню присвятить, Не міг він, хоч і як ми вчили, Хорей од ямба відрізнить. Гомера лаяв, Феокріта, Зате читав Адама Сміта І сильний був економіст, Тобто доводити мав хист, На чім держава багатіє, І чим живе, і як вона Бува без золота міцна, Коли продуктом володіє. |
| 7 | На все те батько не зважав І, знай, маєтки заставляв. 7 Всього, що знав іще Євгеній, У повісті не ознаймиш; Та в чому він був справжній геній, Що знав з усіх наук твердіш, Що вибрав трохи чи не зроду, Як труд, як муку й насолоду, Чим виповняв він по краї Нудьгу і лінощі свої, — Була наука про кохання, Яку прославив ще Назон, За що скінчив, як марний сон, В Молдавії, в краю вигнання, У чужодальній стороні Блискучі та бентежні дні. |
| 8 | 10 Як рано міг він хитрувати, Ховать надію, ревнувать, Зневіру й віру викликати, Здаваться хмурим, умлівать, Являтись гордим і слухняним, Холодним бути, полум'яним! Як він томливо німував, Як пломенисте промовляв, Які листи писав недбалі! В одній меті, з одним чуттям, Як забував себе він сам! Як очі й ніжні, і зухвалі Умів звести і опустить Чи послухняні сльози лить! XI Як він умів новим здаватись, Вражать невинність жартома, В готовий розпач удаватись, Годити силами всіма, Як він належної хвилини Передсуд юності невинний Умом і пристрастю боров, Як чатував він на любов, Молив і вимагав признання, Як, серця вчувши перший звук, Добитися без довгих мук Умів таємного стрічання, — І, досягнувши милих прав, Уроки в тиші їй давав! XII Як рано міг він хвилювати Серця кокеток записних! Коли ж хотілось покарати Йому суперників своїх, — Як він отруйно лихословив! Які пастки на них готовив! Та ви, володарі дружин, — Був з вами другом завжди він: Його любив і муж лукавий, Фобласа давній ученик, І недовірливий старик, І рогоносець величавий, Що шанував, як то і слід, Себе, жону і свій обід. |
| 9 | 9 Іще в постелі він, бувало: Йому записочки несуть. Запросини? Та ще й чимало: На трьох вечірках просять буть, Там буде бал, там іменини. Куди ж гульвіса наш полине? Почне він з чого? Що й питать! Усіх він встигне облітать. Тимчасом в ранішнім уборі, Надівши модний боліваре, Онєгін їде на бульвар, І там гуляє на просторі. |
| 10 | Аж поки про обідній час Брегет не нагадає враз. 16 Вже темно: в сани він сідає. "Агей!" — зачувся крик гучний. Морозним сріблом одливає Широкий комір бобряний. Блискучий любленець химерин, Жде у Talon його Каверін. Ввійшов: і корок геть летить, Вина комети струм кипить, Roast-beef чекає їх сочистий І трюфлі, розкіш юних днів, Французьких гордість кухарів, І страсбурзький пиріг пашистий Між сиром лімбурзьким живим І ананасом золотим. |
| … |
Комментарии
А.С.
А то хто б ви думали?
неучі, якщо не знаєте.