| 1 |
Я піду до річеньки стрічати зірочки, зазирать як падають, ловити їх жменями. Наберу у пазуху оцих бризок-вогників, затанцюю радісний, зрадію до смерті. |
| 2 |
Поженусь за райдугой, злечу попід хмарами, передам по радіо: прощай, рідна Батьківщино. Весна, весна, весна, весна прийде, весна, весна, весна, весна вгамує. |
| 3 |
Я біду не вижену, сама з мене вискочить, побіжим, покотимся, заведемо бесіду. Наберусь хороброщів, спитаю у горя: чи мене не викине упасти у море? |
| 4 |
Забіжу до Зіночки, хильнемо по чарочці, поведуся лагідно, поділюся жалощами. Всесвіту пронизливий, відкрий правди трішечки: чи мене не вистачить загинути по весні? |
| 5 |
Осінь по карнизах танцює в стриптизах, вискочу за нею в вікно. Трохи політаю, нехай мене спіймають зоряні НЛО. Знову я замріяний, сиджу читаю тріллера. Плавно входжу в дивний стан. Щось в очах засяє, і вмить я осягаю: я - син Гагаріна. |
| 6 |
Відлітаю я, відлітаю я. Хоч би що не сталося, не піду на крайнощі, борони мене ФМ. Хмари мої ліки, закликують лелеки в далекий Віфлеєм. |
| 7 |
Я сиджу і дивлюся в чуже небо із чужого вікна і не бачу я жодну знайому зорю. Я блукав всіма дорогами туди і сюди, озирнувся і не зміг роздивиться сліди. |
| 8 |
Та коли є в кишені пачка цигарок, отже, все не так погано на сьогоднішній день, І квиток на літак зі сріблястим крилом, що злинаючи лишає землі лиш тінь. |
| 9 |
І ніхто не хотів признавати вину без вина і ніхто не хотів руками жар вигрібать. Та без музики у світі смерть не красна, та без музики не хочеться пропадать. |
| 10 |
Сонце на горі, це входить у браму світу новий день. Це тобі дарує, кохання надарує земля. Серце палає, - це моїх палких поцілунків жар. Це тобі дарує, кохання надарує весна. |
| 11 |
Квіти дарую, бо я - ці квіти в полі, ти - земля. Ти моє бажання, бажання надарує весна. Десь ти сховалась, тебе по непомітних хвилях знайду я. Це моє бажання, відверте побажання добра. |
| 12 |
Ось тобі вітер гляне під світер. Хай собі віє, тебе я зігрію. Покотимось голі у незаймане поле. Буду я хижий, раптовий та ніжний. Тебе я радую в день народження. |
| 13 |
Разом співаєм. Пісень прозорі крила стелють дивні сни. Це моє бажання, відверте побажання весни. Мрії здійснились, це бризки нових вражень у вирі дня. Все тобі дарую, дарую в день народження. |
| 14 |
Вітрами, млинами, плинами в безодню мов, яскравими крилами здається любов. Зітхає похмуро закоханий лицар змій, там по хвилях Амура блудить гура незайманих мрій. Лунають в зажурі, поранені вістрям слів, лиють сльози амури про минуле убрання весни. |
| 15 |
Демони, демони дівами, дивно манили, марами, сивими хмарами дико крутили. Так оберталися дні безрадісні у лоні печальних, але надзвичайних подій. |
| 16 |
Восени так солодко чіплятись за минуле раз прийшли у груди ті, кого нема вже. З ними те, чого не буде: сіли, побалакали, поплакали. Тоді між хмарами у небі ще були сині плями. Так буває восени. |
| 17 |
Іноді так солодко бити по собі минулим. Так, щоб без тями (мамо-мамо-мамо). Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку - чорно-білим по живому: на, пригадуй, як буває восени. |
| 18 |
В тумані вчора бачив вранці сірі башти. Знаєш, з них очима вікна. Іноді зненацька страшно. Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті. Їду ось тепер в плацкарті туди, де буду довго... Тепер я знаю, як буває восени. Я питав. Може чув хто, може, ні. |
| 19 |
Восени скрізь жовте. Сині плями позникали. Я питав - куди? Коли? Чі є на цьому дні корали? Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво. Я відчув, що все даремно, що все мимо. |
| 20 |
Пішла злива. Як сльози із очей Марусі. Мокрі люди в однині. Може, плачуть. Може, ні. Тепер я знаю, як буває восени. Я питав. Може чув хто, може, ні. |
| 21 |
Немов бабусі шорхають додому, як в ніч зникають з неба плями сині. Знаєш, так буває... Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди. Йшли дощі, як під копірку. |
| 22 |
Та, як зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали в однині. Тепер я знаю, як буває восени. Я питав. Може чув хто, може, ні. |
| 23 |
Далі все мовчало довго. Трохи змерз я. Був ранок сивий та новим асфальтом білим, що ж робити, пішов додому. Я та сніг не розуміли, сталось що? Навіщо? Чому? Що я питав так довго вчора... у мікрофона... |
| 24 |
Пий чай з молоком, молися на теплий душ! Без тебе сьогодні сплять мільйони нових сердець! Давай, не можна стояти – навколо прямий ефір! Тобі так мало залишилось часу сказати всім, в очі сказати їм, в очі сказати їм! |
| 25 |
Вставай! Мила моя, вставай! Мила моя, вставай! Давай! Мила моя, давай! Мила моя, давай! Більшого вимагай! Вставай! Всім покажи, де ставити перший слід. Твоя земля чекає на захід або на схід, з заходу і на схід, з заходу і на схід. |
| 26 |
Я вважав би, що ти білий день без дощу, але сльози на твоєму обличчі. І сказав би тобі: не моя, не моя, тільки ти не пускаєш мене. Я вважав би, що ти тиха ніч без зірок, але сяють твої ясні очі. І сказав би тобі: ти лиш сон, тільки сон, але ж ти не пускаєш мене. |
| 27 |
Відпусти, я благаю, відпусти, бо не можу далі йти. Відпусти, я благаю, відпусти, я не хочу більше йти. І вважав би, що ти пелюсток на весні, але ж ти не зів'янеш ніколи. І казав би тобі: ти моя, не моя, - але ж ти не пускаєш мене. |
| 28 |
Що ж це я, що ж це я не зумів зупинитися вчасно? Все ясно зі мною тепер і назавжди, пізно, не йди, не йди від мене. Я наллію собі, я наллію тобі вина, а хочеш із медом? |
| 29 |
Хто ти є, ти взяла моє життя і не віддала. Хто ти є, ти випила мою кров і п'яною впала. Твої очі кличуть, хочуть мене і звуть за собою. Хто ти є, ким би не була ти - я не здамся без бою! |
| 30 |
Що ж це я, що ж це я не зумів зупинити себе тебе сьогодні? Сьогодні так дує, без тебе сумую, сумую без тебе та кривджусь на себе. Я наллію собі, я наллію тобі вина, а хочеш із медом? |
| 31 |
Ну ось я вже більше нічого не бачу, нічого не чую і я вже не я. Закінчився ще один день, а це значить - ти скоро підеш і закінчиться моє життя. Чи так буде завжди? Хей, хоч сьогодні не йди! |
| 32 |
І я відчуваю як падаю в небо, як падаю в небо і краю нема, і десь би мені зупинитися треба, та сили все менше і ти вже давно не сама. Чи так буде завжди? Хей, хоч сьогодні не йди... |
| 33 |
Вище неба, вище неба, мила моя, як я без тебе? Чом у душу не пускаєш, вище неба чому так високо літаєш? Холодна вода не врятує від спеки і випити пам'ять душа не дає, і очі твої - то моя небезпека, і ті ж самі очі - то щастя моє. |
| 34 |
І я б не боявся, та ти наступаєш, та ти наступаєш, ти на абордаж! Мені би мовчати, але ти все знаєш, мені би тікати, але ж ти не даш! Хей, і так буде завжди. Хей, ти від мене не йди... |
| 35 |
Якби колись сказала ти мені стати твоїм човном, якби колись, то взяв би я тебе І на волю поплив... Якби колись сказала ти мені стати тінню вночі, якби колись сказала, я б не спав – за тобою ходив, тайною жив би я... Буду завжди – ти так і знай – другом твоїм! Ну, і нехай! |
| 36 |
Якби колись дозволила мені стати твоїм вином... Якби колись дозволила мені стати тілом твоїм... Якби хоч раз сказала ти мені стати твоїм вином! Якби дозволила мені, я б твою до країв душу споїв... Собою! |
| 37 |
Холодно... Якби не було і як би не дуло в твоє вікно, з ким би не йшла до сну, в тобі я втоплю свою весну. Все одно, хто б не лишився з тобою сховатися від дощу або лишив одну, в тобі я знайду свою весну. Як же так, як же так, я один не засну! В тобі я втоплю свою весну. |
| 38 |
Холодно... Як би не було і як не боліла б твоя любов, з ким не вела б війну, в тобі я втоплю свою весну. Боязно, як би не було тобі десь опівночі сам-на-сам, знай, все одно знайду і тебе вип'ю свою весну! |
| 39 |
Холодна, голодна й невчасна. То світла, то темна й неясна. До крові, до болі й до ночі - я знаю, я буду, я хочу. Шукай в телефоні мій слід, цілуй в вікно мої губи. Як знак на моєму плечі, ти квітка, ти квітка... |
| 40 |
С тобою по колу прощались. По колу с тобою літали. Без болі, без права надії. Так швидко, так сильно, так мало... Шукай в телефоні мій слід, цілуй в вікно мої губи. Так швидко в моєму житті, так швидко - ти квітка... |
| 41 |
Я пам'ятаю час, коли лиш починався світ. Хто міг, той підіймався та йшов. Ішов собі високо в гори, взявши у похід свою надію сильну, як любов. Що все буде добре для кожного з нас. Що все буде добре, настане наш час. |
| 42 |
Я бачив, як навколо нас і долі і вогні все далі й далі змінювали світ. І ми все вище, бо в долині небо не таке і далі щось веде мене в похід. І все буде добре для кожного з нас. І все буде добре, настане наш час. |
| 43 |
І ось, коли ми маймо там, де холодно і сніг і зовсім близько наша самота. Бажання сильні, як любов, поможуть нам дійти і буде вся та наша висота. Все буде добре для кожного з нас. І все буде добре, настане наш час. |
| 44 |
В мене є те, що не зовсім потрібно тобі, бейбі. В тебе є те, що не зовсім мені по зубах. Я кожен день, я щодня обіцяю собі: навчусь! Грію я тебе в своїх руках, а грати не вмію. |
| 45 |
В тебе є шість струн, сім нот, безліч акордів. Здавалося б, обійняв там, взяв тут, але не виходить... Збиваю я руки в кров, тримаю мов спрут, затримую подих. Мабуть нездара, мовчить моя гітара. |
| 46 |
Це кляті гроші, вони заважають тобі – спалю. Зимові ночі, коли я тебе не чіпав – пробач. Якщо ти хочеш, усім розкажу, як тебе я люблю, поприбираю цей срач, тільки заплач. |
| 47 |
Золотом тих струн, тих нот, сріблом акордів. Здавалося б, обійняв там, взяв тут, але не виходить... Збиваю я руки в кров, тримаю мов спрут, затримую подих. Мабуть нездара, мовчить моя гітара. |
| 48 |
Забудь образи, ми знову разом. Замішані з тобою ми як фанк із джазом. Навіщо дутись, кого позбутись? Як не хотів не можу я тебе забути. Обов'язково в мовчанку грати, так нам і треба, один одної ми варті. |
| 49 |
Можливо з іншим, тікав би краще. Ну все, не забувай! Телефонуй, ледащо. Мій відвертий каротин бета, я питав у нуль-один, де ти? У мережі під чужим ніком, у яке кричати з цих вікон? |
| 50 |
Усе й одразу, купуй заразу. Я слів не пам'ятаю ні фіга, ні разу. Лєну олію коло багаття. Яка мені різниця, Свєта ти чи Катя?! Обов'язково в мовчанку грати, ти запроторюєш мене за скляні грати. В приваті з іншим, тікав би краще. Ну все, не забувай! Телефонуй, ледащо. |
| 51 |
В кожного гурту є пісні про дні і ночі. Всіх накриває, таке іноді буває. Привіт, як справи? Бери все, що ти захочеш, хто вміє слухати, той не перебиває. Коли наснаги бракує - телефоную або кажу сам собі: ізі, лет іт бі. |
| 52 |
Кому о п'ятій слова ці вночі римую? Чи це потрібно тобі? Так, тобі, тобі? Наполеонівські плани у ростамана, швидко спалахують, мить - і вони згасають. Ні, ми не рупори, ми лише меломани. Подорожують, куражаться, зависають. |
| 53 |
Я пам'ятаю, як приїхали-приплили. Вірші плели, очима кліп-кліп-кліпали, хворіли музикою, кліпами ми і залишилися лиш тими, ким були. |
| 54 |
Думками з вами, ну ніяк без вас, і кожен раз мов перший раз. Декілька тисяч накрутили, набігали, та залишилися лиш тими, ким були. |
| 55 |
Перефарбую батареї в червоне, вони одразу стануть теплі й чисті. Старенькі конверси, люлька і мікрофони. Обраний номер не дійсний, давно не дійсний. |
| 56 |
П'ятеро нас у маленькій тачці на трасі, коли щасливі, всім байдуже те, що тісно. Хто розуміє, що маю я на увазі - заходьте в гості, я рано чекаю й пізно. |
| 57 |
Відчиняй, я стою на порозі, я вже тут, я вже дома, привіт! Не питай де я був позавчора, вчора вранці, сьогодні, торік. Не буди - життя не спав. Не мовчи, все чую так. Не буди - життя не спав. Я вже давно не вмію так. Відчиняй, я вдома... |
| 58 |
І не бався такими словами, не вбивай, я ж убитий прийшов. Роздягай і цілуй мої шрами, доки є - все тільки твоє. Зачиняй скоріше всі двері, нема з ким тут ділити тебе. Залишай мене біля себе, навіть якщо немає мене... Не буди, не буди мене, не жени, не жени мене... |
| 59 |
Ледве йшов пильним шляхом, дивлюсь, сидить старий Махатма. Підійшов та кажу таке я йому: "Добрий день, старий Махатмо. Хай твій могутній дух живе лагідно біля заводів Всесвіту". |
| 60 |
Він мені відповів таке, що я мало що зрозумів. Чи, може, він спав, чи, може, він розмовляв із зірками, чи розмовляв зі мною мовою птахів або трави? Я йому: "Скажи но-мені, вчителю, дві краси світу, місяць та сонце, мають інколи зустрічі? Чи ні? |
| 61 |
Він мені подарував таку усмішку, такий струм добра, що навкруги заспівали птахи, а в душі моїй наче грянув казковий хор смарагдових цвіркунів та польоту золотих бджіл. |
| 62 |
Я йому: "Гура! А скажи мені, джерело добра, хто перший вийде до Захмареної Брами, славетний чиновник, чесний сім'янин або щирий господар?" - отаке спитав я його. |
| 63 |
Він мене, він мене, таки, вбив глибиною відповіді, що я не міг дихати, не міг відчувати ніг, не міг почути течії Ганга, не міг дивитись у вічі гурі та й не міг більш стояти й розмовляти. |
| 64 |
Обернувсь та й пішов собі пильним шляхом. Мудрий Махатмо! Хай будуть вічні твої слова, що відновлюють душу. |
| 65 |
Ніч, здимає ніч вгорі вітрила, крила. Ти мене в таємні сфери заманила, мила. Чи я сплю, чи це я вже вмираю, гадаю. Чи то сам я, чи тінь, тінь моя блудить степом, степом зеленим, блудить степом. |
| 66 |
Світло, зелене світло струмиться неспинно по всій дорозі, космосі. То є раптовий спалах чудовий на цій планеті-кометі. Вірю я, що усе, все буває. Немає лиш мене в тім краю, в тім раю. Моя дивна постать-фігура блудить степом. |
| 67 |
Хай не зрадіє останнє світання моїм рисам, моїм речовинам, клітинам. Задля тебе, кохана, я позбудусь навічно фізичного тіла, ай, мила. Я займуся вогнем між зоряним дощем, ненаглядна моя. |
| 68 |
Вона носила квіти в волоссі і ними грався вільний ще вітер. Здавалося, давно вже дорослі, але кохали щиро, мов діти. Відчинені серця, щирі очі, таких не так багато є в світі. Лилися сльози щастя щоночі, обіцянки назавжди любити. |
| 69 |
Будиночок на розі двох вулиць, паркан плющем осіннім завитий, здавалося, дощі схаменулись, здавалося, завжди буде літо. Лише один дзвінок телефону і варто тільки їм захотіти, повіяло теплом з-за кордону, а, отже, неодмінно летіти. |
| 70 |
Не обіцяй назавжди, не обіцяй навічно, де твоє-моє завтра? У скронях вітер свище. Не обіцяй, навіщо? Не обіцяй, не треба, залежить час найближчий, та не завжди від тебе. Не обіцяй кохати завжди, не обіцяй навічно, де твоє-моє завтра? У скронях вітер свище. |
| 71 |
Раптом все змінилось навколо: проблеми, ціни, сни, сподівання. Роз’їхалися, як діти в школу, що першим було, стало останнім. Їй у варшавські спальні райони, йому Москву бетоном залити, але кохання у таксофонах приречене недовго прожити. |
| 72 |
Куди ведуть строкаті дороги? Чому ви заблукали у світі? Вас сотні, тисячі, вас мільйони, в Ізраїлі, в Канаді, на Криті. Є спогади про те, як було все, надія є на те, як все буде, нас доля стрімко течією несе, бо ми є не титани, ми люди. |
Комментарии
===
Спасибо за хороший словарь! Случайно поиском нашел)