| ДІТИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ |
| 1 | В. Г. Короленко ДТИ ПДЗЕМЕЛЛЯ Роздл I РУНИ Моя мати вмерла, коли мен було шсть рокв. Батько, ввесь вддавшись свому горю, нби зовсм забув про мо снування. нколи вн пестив мою маленьку сестру по-свому пклувався про не, тому що вона була схожа трохи на матр. Я ж рс, як дике деревце в пол,— нхто особливо не турбувався про мене, але нхто й не обмежував мо вол. Мстечко, де ми жили, називалось Княже-Вено, простше Княжгородок. |
| 2 | Воно належало одному збднлому, але гордовитому польському родов нагадувало перше-лпше з дрбних мст пвденно-захдних губернй. Якщо ви пд'жджате до мстечка з сходу, вам насамперед впада в оч тюрма — найкраща архтектурна прикраса мста. Саме мстечко розляглося внизу над сонними плснявими ставками, до нього доводиться спускатися пологим шосе, загородженим традицйною заставою. Завжди сонний солдат-нвалд лниво пдйма шлагбаум1, — ви в мст, хоч вдразу, може, й не помчате цього. |
| 3 | Ср паркани, пустир з купами рзного мотлоху чергуються з пдслпуватими хатками, що аж повростали в землю. Дал широкий майдан, перерзаний у рзних мсцях, зяс темними вортьми врейських «зажджих дворв». Казенн установи наводять сум своми блими стнами та казармено-рвними лнями. Дерев'яний мст, перекинутий через вузьку рчку, крекче, здригаючись пд колесами, хитаться, як старезний дд. За мостом потяглася врейська вулиця з магазинами, крамницями, крамничками та з ятками калачниць. |
| 4 | Сморд, бруд, юрби дтей, що повзають у вуличному порос. Але от ще хвилина, ви вже за мстом. Тихо шепочуть берези над могилами кладовища та втер хвилю хлб на ланах дзвенить сумною, безупинною пснею в дротах придорожнього телеграфу. Рчка, через яку перекинуто згаданий мст, виткала з одного ставка впадала в нший. Отже, з пвноч й пвдня мсто було оточене широкими водяними просторами й багнищами. Ставки щороку млшали, заростали зеленню, а висок густ комиш хвилювалися, як море, на величезних болотах. |
| 5 | Посередин одного з ставкв був острв. На остров — старий напвзруйно-ваний замок. Я пам'ятаю, з яким страхом дивився я завжди на цей величний старезний будинок. Про нього ходили легенди й оповдання, одне вд одного страшнш. Казали, що острв насипано штучно, руками полонених туркв. «На кстках людських стоть старе замчище»,— переказували старожили. моя дитяча налякана уява малювала пд землею тисяч турецьких кстякв, що пдтримують кстлявими руками острв з його високими прамдальними тополями й старим замком. |
| 6 | Через це, звичайно, замок здавався ще страшншим, навть у ясн дн, коли, бувало, пдбадьорен свтлом та гомнкими голосами пташок, ми пдходили до нього ближче, вн часто наганяв на нас напади панчного жаху,— так страшно дивилися на нас чорн дрки давно повибиваних шибок; у порожнх залах носилося тамниче шарудння: камнц й штукатурка, вдриваючись, падали вниз, викликаючи голосну луну, ми ткали, не оглядаючись, а за нами довго ще стояли грюкт, тупт, страшний регт. |
| 7 | А в бурян оснн ноч, коли велетн топол хитались гули вд втру, що налтав з-за ставкв, жах линув вд старого замку шугав над усм мстом. На захднй сторон, на гор, серед зотллих хреств та запалих могил, стояла давно занедбана капличка. У нй де-не-де провалився дах, стни пообсипалися , замсть гучного, з високим тоном мдного дзвону, сови ночами заводили в нй сво зловсн псн. Колись старий замок був даровим притулком кожному бдаков без будь-яких обмежень. |
| 8 | Все, що не знаходило соб мсця в мстечку, що втратило можливсть з якихось причин платити хоча б жалюгдн грош за покрвлю й куток на нч в негоду,— все це сунуло на острв там, серед рун, прихиляло сво бдолашн голвоньки, а за гостиннсть платило лише риском бути похованим пд горами старого смття. «Живе в замку» — цей: вислв означав найгрш злидн. Старий замок привтно приймав покривав тимчасово зубожлого писаря, самотинних бабусь, безрдних бродяг. |
| 9 | Вс ц бдолахи роздирали нутро старезного будинку, ламали стел пдлоги, топили печ, щось варили, чимсь харчувалися—взагал якось пдтримували сво снування. Проте надйшли дн, коли серед цього товариства, що тулилося пд покрвлею сивих рун, почалися незгоди. Тод старий Януш, який буй колись одним з дрбних службовцв графа, виклопотав соб щось подбне до звання управителя взявся до перетворень. Клька днв на остров стояв такий галас, лунали так зойки, що часом здавалося, чи не турки вирвалися з пдземних темниць. |
| 10 | Це Януш сортував населення рун, вдокремлюючи «добрих християн» вд невдомих людей. Коли нарешт на остров знову встановився порядок, то виявилося, що Януш залишив у замку переважно колишню графську челядь або нащадкв ц челяд, це все були яксь старигани в потертих сюртуках «чумарках» з величезними синми носами та сучкуватими палицями, старухи, вересклив та бридк, як, проте, зберегли в такому цлковитому зубожнн сво капори салопи. |
| … |
Комментарии