Чорна Рада |
1 | Пантелеймон Куліш Чорна рада 1 По весні 1663 року двоє подорожніх, верхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білогородського шляху. Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду - старий "козарлюга". Коні в їх потомлені, одежа й тороки позапилювані: зараз було знати, що ідуть не зблизька. |
2 | Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, взяли вони у ліву руку да й побрались гаєм, по кривій доріжці. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. Крива доріжка вела до Череваневою хутора, Хмарища. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. |
3 | От тоді-то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва. Було вже надвечір. Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розливалось по зелених вітах, по сукуватих, мохнатих дубах і по молодій травиці. Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалось. А подорожні були якось смутнії. Ніхто б не сказав, що вони ідуть у гості до веселою пана Череваня. |
4 | От же вони вже й під Хмарищем. А те Хмарище було окрите гаями, справді наче хмарами. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами й очеретами. Через річку йшла до воріт гребелька. А ворота в Череваня не прості, а державські. Замість ушул - рублена башта під гонтовим щитом, і під башту вже дубові ворота, густо од верху до низу цвяховані. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя - татарина або ляха. |
5 | Так над ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи ні. Над щитом - гостроверхий гребінь із дубових паль, а округ хутора - годящий вал. Під'їхавши гості під браму, почали грюкати шаблею в цвяхи. По гаю пішла луна, а в хуторі не озивавсь ніхто; да вже нескоро хтось за ворітьми почав кашляти, і стало чути, як щось або старе, або недуже береться в башті по сходах до віконця, лізе да й гуторить само з собою. |
6 | - Враг його,- каже,- знає, який тепер люд настав! Приїде казна-що, казна-звідки та й грюкотить, як воріт не розламле. А якби років п'ятнадцять або двадцять назад, так усяке сиділо по Вкраїні тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. Ге, то-то бо!.. Якби вражі ляхи, собі на лихо, не потривожили козацького рою, то й досі б, може, так би сиділи. Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову! Ох, боже правий, боже правий! - Се Василь Невольник,- каже тоді піп.- Однаковий і досі. |
7 | - Хто там грюкає, наче в свої ворота? - питає Василь Невольник крізь віконце. - Да годі тобі розпитувать! - озвався піп. - Бачиш, що не татаре, то і впускай. - Боже мій правий! - аж скрикнув Василь Невольник.- Та се ж паволоцький Дірам!.. Не знаю ж, чи одчиняти ворота, чи перше бігти до пана. - Одчини перше ворота,- озвався Шрам,- а потім біжи собі, куди хоч. - Правда, правда, добродію мій любий! - каже старий ключник да й почав іспускатися униз, усе-таки розмовляючи сам із собою.- Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться. |
8 | Ох, не думали ж мої старі очі вбачати пана Шрама! От одчинились ворота. Полковник Шрам із сином (той молодий козак був його син), схилившись, і в'їхали. Василь Невольник з великої радості не знав, що й робити: кинувся до Шрама і поціловав його в коліно. Далі до сина: - Боже правий! Боже правий! Та се ж твій Петрусь! Орел, а не козак! Петро нагнувсь із сідла і поціловавсь із Василем Невольником. - Орел, а не козак! - каже знов Василь Невольник. |
9 | - Що, якби таких друзяк припливло хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? Ох, боже правий! Далась мені та проклята неволя добре знати, не забуду її довіку! Справді, Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, а чі йому позападали і наче до , чого придивляються а губи якось покривились, що ти б сказав - він і зроду не сміявся. |
10 | У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мо,в позичене. Петро, старого Шрама син, скочив на землю і взяв од панотця коня. - Веди ж нас, Василю, до пана,- каже полковник Шрам.- Де він? Чи в світлиці, чи в пасіці? У нього здавна була охота до бджоли; так тепер певно вже пасічникує. - Еге, добродію,- каже Василь Невольник,- благую часть ізбрав собі пан Черевань - нехай його господь на світі подержить! Мало куди й виходить із пасіки. |
… |
Комментарии
Счетчик, который пишет номер заезда под текстом (типа "262-й заезд из 500"), никогда не ошибается. Ошибаться может счетчик пробега в юзербаре, это да, он иногда отъезжает на несколько заездов вперед или назад.
Словарь "Звичайний" сделан в режиме "Фразы", там весь текст виден сразу и его можно редактировать целиком. Словари, которые сделаны в режиме "Книга", не позволяют видеть весь текст при редактировании. Там надо задавать номер отрывка и можно видеть и редактировать только этот фрагмент.
аж тут па дорозі байрак. (мне здається, що має бути або "по" дорозі, або "на" дорозі...)
Не переймайтеся цим, усе добре!