| Марія |
| 1 | Марія Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933 Книга про народження Марії І Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі. Тих пару днів, що прожила з заплющеними очима по народженню, не входять у рахунок. |
| 2 | Це не значить, що вона не бачила неба й землі. Вона вже чула їх, бо була єством, яке ворушилося, чуло голод і голосно про це нагадувало. Коли ж її тепла і радісна мати селянка Оксана виймала з довгої пазухи груди, Марія здалека відчувала їх, моргала усточками й намагалася продерти свої майбутні оченята. Оксана, розуміється, допомагала їй, прикладаючи груди до того місця, яке пізніше звалося устами, й дві ніжні теплі рожеві пелюсточки дружно обнімали їх. |
| 3 | Прорвалося і полилося молоко. Оксана, з Марією у пелені, сиділа трохи нахилившись, лівою рукою притримувала крихітну людинку, правою допомагала грудям виконувати їх призначення. Голова її похилена направо, очі спущені й закриті довгими повіками, а уста стулені у легку й прозору усмішку. Оксана з побожним здивуванням подивляла свою першу мрію, яка ось — дивіться, жива репетлива дійсність, і ім'я їй Марія. |
| 4 | У неї личко справжнє, рожевеньке, з білим мачком на крихітному носику й червоними плямками на щічках. У неї будуть оченята. Так. Будуть оченята, і вони бачитимуть. У неї чоло, а за ним хорониться брунька розуму, яка от-от розів'ється, розцвіте й пізнає добро і зло. З нутра рветься й затримується на половині зітхання радості і разом остраху, що груди їй ще не досить прибули. Але боятися зовсім не було причини. |
| 5 | Груди їй, повірте, вже давно прибули. Вони повні, набряклі, задавакуваті. Коли пелюстки Маріїних уст торкалися їх ягідок, вони проривалися джерелом молока, і Марія пила з насолодою та щирим завзяттям, властивим справжньому борцеві за існування. В її жили вливалися нові червоно-бадьорі частинки життя, яке з неймовірною майстерністю будувало клітинки, розтинало їх, ліпило чудесні вибагливі форми вінця творіння. |
| 6 | Творилися великі таємниці, і першою з них було прозріння очей і пізнання сонячного світла. Була весна, цвіли дерева, кричали птахи, і парувала пітна чорна земля. Пізніше щодня сходило сонце і щодня заходило. Цвіт опадав, сіявся легким пухом, торкався землі й стлівав. На гілках зав'язувалися зелепухи, обтрушували ознаки зародження, більшали і квапилися дозріти. Сонце весь час працювало. Засилало зливу, наганяло пелехаті хмари, бризкало, грюкотіло та ставило від краю до краю семибарвну веселку. |
| 7 | Зелений лист тоді обтяжений прозорими краплями, китяхи недоспілих яблук оздоблені рубінами, топазами, аметистами. Похилені лани пшениці зводять спини, ніби ченці по довгій молитві." Земля повертає боки. Вишні, черешні набули властивих барв, барв крові та сонячного променя. Вони прозорі хрустально. Яблука, сливи й виноград налилися соками і також прозорі. Пити й п'яніти хочеться. Ліси загорілись пожежею, горіли не стліваючи. |
| 8 | Полум'яні язики відривалися від гілок, поволі спадали до землі й кричали під ногами. А після озивалася північ. Великий Віз скочувався далеко вниз, зорі чітко хрусталіли на сталевому небозводі. Курчилася сердитим кулаком земля і натягала м'яку білу рукавицю. Маленька Марія йшла вже з життям. Не раз прокинеться від сну, нап'ється з материного лона пахучого напою і наповняється радістю... Белькоче, піднімає до самого носа ноженята, завзято пацає ними, розчепірює ледь помітні пальченята, а руками ловить щось настирливе перед очима. |
| 9 | Стільки праці, простору. Таке чудесне й смачне молоко!.. ІІ І так Марії пішов шостий рік. Її голівка вкрилася чорними м'якими кучерями, оченята горіли кусниками полірованого антрациту. Батька кликала татом, матір — мамою. Любила це робити безупинно. Але мати її в той час застудилася й дістала страшну хворобу. Кашляла, хапалася за груди. Ті пишні, колись повні молока груди зів'яли тепер і висохли. Батько працював у каменоломнях. |
| 10 | Тоді починали будувати будинки з каменю, і батько не вилазив зі скали. Він мав велику бороду і вуса. Прийде ввечері натомлений додому, скине мокре взуття, сяде коло столу і жує кусень хліба або бараболю «з мундирами». Марія одразу коло нього. — Тату!.. — А що, доню? — Мозна до вас на луці?.. — Ну, ходи, ходи... Вмоститься «на луці» і що ж?.. Отак сидіти спокійно і слухати, як тато дихає, дивиться, як поволі жує, як ворушиться його борода і моргають вуса. |
| … |
Комментарии
Все указанные здесь опечатки исправил.
Зато теперь, надеюсь, лишь малая часть ошибок осталась незамеченной.
553
її маленьку Христу сю і вставала-знов. І як
554
поблизу нікого нема., Сергій Гнида
556
взяв з посте- лі подушку
563
Бруньки де- рев свіжі,
567
У неве- личкому рівчаку,
568
а Корній попросту- вав на
577
Хочу поговорити.Гафія відчинила,
зривається сонний _Максим. Але Корній
578
на саме ліжко.Марія розплющила
586
519
Хочеть- ся широкого розмаху,
світла сторожівка. , Віконце
537
500
454
грушевого цві- ту. Воркує
457
кров свою проли- вав», тепер
465
мамо? Спи- тав лише поглядом...
474
426
потягне молотилку, ви- роблятиме електрику...
перервав свою промо- ву і злісно
428
ліпше ледарстврм і розпустою
Ро- дити і жерти,
430
що знахо- дить між дядьками
432
довго не загля- дала в зуби.
дали кусник па- перу
Видно, що докона- ють.
441
за спіль- ний котьолок і за єдину
насичуєть- ся, лускає, криється
446
мужиць- кий чобіт, що владно
448
415
сиплють з поїзда і розсипа- ються в пітьмі.
416
скиглить плакат. Українсь- кий народ
418
409
388
пожежу, див- ляться. їм робиться
393
386