| Маруся Чурай |
| 1 | ЯКБИ ЗНАЙШЛАСЬ НЕОПАЛИМА КНИГА Розділ 1 Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом'яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев'яних церков. Вітер був сильний. Полум'я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл спалених паперів - всіх отих книг міських Полтавських, де були записи поточних судових справ. Може, там була і справа Марусі Чурай? Може, тому і не дійшло до нас жодних свідчень про неї, що книги міські Полтавські "през войну, под час рабованя города огнем спалени"? |
| 2 | А що, якби знайшлася хоч одна,- в монастирі десь або на горищі? Якби вціліла в тому пожарищі - неопалима - наче купина? І ми б читали старовинний том, де писар вивів гусячим пером, що року божого такого-то, і місяця такого-то, і дня, перед Мартином Пушкарем, полковником, в присутності Семена Горбаня, що був на той час війтом у Полтаві, перед суддею, богом і людьми Чурай Маруся - на підсудній лаві, і пів-Полтави свідків за дверми. |
| 3 | І загула б та книга голосами, і всі б щось говорили не те саме. І чорні бурі пристрастей людських пройшли б над полем буковок хистких. Тоді стара Бобренчиха, вдова, суду такі промовила б слова: - Пане полковнику і пане войте! Ускаржаюся Богу і вам на Марусю, що вона, забувши страх божий, отруїла сина мого Григорія. І втеди син мій Григорій наглою смертю вмер, на здоровлі перед тим не скорбівши, през отруєння і през чари бісовські. |
| 4 | То вам, панове, правдиво, під сумлінням, кажу і людьми те освідчу. Оскаржену Марусю Чураївну тоді суддя суворо запитав, - коли, чого і для якой причини таке незбожне діло учинила? Але вона ні слова не сказала, усправедливлень жодних не дала, тілько стояла, яко з каменю тесана. Тоді громада загула прелюто: - Вона ж свій злочин визнала прилюдно! Бо, як до Гриця, мертвого, припала, казала все - як зілля те копала, як полоскала, як його варила і як уранці Гриця отруїла. |
| 5 | Вона ж співала, наче голосила, на себе кари божої просила. Співала так, як лиш вона уміла! А потім враз - неначе заніміла. Тоді ми, вряд, упевнившись на ділі, що Гриць умер, отруєний, в четвер, предать землі звеліли до неділі, прийнявши справу криміналітер. Убивницю ж, Марусю, до росправи скріпить в'язеням города Полтави. Бобренчиха ж, та зацна удова, нехай на бога в горі упова та настановить свідків, віри годних, не підозренних у проступствах жодних. |
| 6 | Аби по правді свідчили про злочин, що тут убивці іншого нема, бо то не є ще доказ остаточний, якщо підсудна визнала сама. На то ставши, Параска Демиха, в літах подейшлих, зізнала: - Єдну душу Богу ховаю, а було так. Недавнечко, о півнях, вийшла я... - ...трусити Левкову грушу,- підказав хтось. - Панове судді. Лесько Черкес мене на цноті змазує! Тоді ми, вряд, казали-сьмо Черкесу і всім також особам принаявним, щоб мову свідкам не перебивали, понєваж будуть випхані із ратушу, а двері будуть взяті на скабу. |
| 7 | - Отож, кажу, недавнечко, о півнях, коли я вийшла глянути знадвору, бо щось мені ускочило в димар, - дивлюсь: Грицько вертається додому. Ізвідки б то? Ще й наче напідпитку. Якийсь такий, ніяк не вдягне свитку. То я й питаю, ми ж сусіди: - Гей, це де ж тебе так, хлопче, забарило? - Та, чарку випив, там, в одних людей. Чогось так біля серця заварило. Коли ж невдовзі чую -- у Бобренків великий гвалт. |
| 8 | То я туди городом. Лежить Грицько, увесь уже посинів, хрипить, здрігає, роздирає ковнір. А я кажу Бобренчисі: ой кумо, ой кумо, це запитяна хвороба! І що ми вже Грицькові не робили,- вишіптували, терли, ізсилали, свячене зілля клали під потилицю, водою мили і переливали хоробу на бобренківського пса, - не помогло. Ще й щось таке балакав! Там хто стояв, то мало хто не плакав. В таких походах куля обминула, не подолала вражеська рука, щоб де? |
| 9 | аж дома! дівка підманула, струїла геть такого козака! І от лежить у гробі в чорнобривцях, на смерть убит. А тая чарівниця... - Є докази, що це вона дала пиття? - А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця? Кому він ще так знівечив життя? Тоді на вряд був ставлений Фесько, млинів дозорця скарбу войськового, що під боязню божою признав: - Панове суд! Того я добре звісен. Як що не так, беру на душу гріх. Цю дівчину разів, мабуть, із вісім коло млина вночі я спостеріг. |
| 10 | Над Ворсклою з небіжчиком стояла. Ну, тобто він ще був живий тоді. І що воно, гадаю, за проява - дві тіні, млин і місяць на воді. Мені-то що? На це ж нема заказу, стояння - діло добре загалом. А я таки чогось подумав зразу,- аж де зійшлись, чого б то за селом? А якось бачу - щось майнуло з греблі. Шубовснуло - аж зойкнула вода. А я ж туди і ніг не дотереблю. Ну, думаю, втопилась, от біда. То добре, що Іван тут нагодився та витяг із води напівживу. |
| … |
Комментарии
Строка 11 - "кондиціямії" - в окончании слова буквы "і" и "ї" перепутаны местами.
Строка 13 - вместо "на свідоцтва" стоит "па свідоцтва".
Строка 14 - "рішена" латинское "і".